Рішення № 75558718, 26.07.2018, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року Справа № 923/271/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Павленко Н.А. при секретарі судового засідання Борхаленко О.А.,

за участю представників сторін

від позивача: Гадупяк Ю.П. - уповн. предст., дов. від 17.01.2018р.,

Дубовий І.А. - уповн. предст., дов. від 17.01.2018р.,

Мудролюбова Н.О.- адвокат, ордер від 26.07.2018р.

від відповідача-1: Барчунінов К.О. - уповн. предст., дов. від 06.10.2017р.

від відповідача-2: Ващук Я.В. - уповн. предст., дов. від 01.12.2017р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Генічеськ Плюс", м.Генічеськ Херсонської області

до відповідача-1: Регіональної філії "Придніпровська залізниця " ПАТ "Українська залізниця", м.Дніпро

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Южний термінал" м.Генічеськ Херсонської області

про визнання недійсним договору частково,

Описова частина рішення: Провадження у справі відкрито за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Генічеськ Плюс» (надалі по тексту рішення-ТОВ «Генічеськ Плюс», позивач) про визнання недійсним п.1 та п.2 договору на подачу збирання вагонів №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115, укладеного Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (відповідач-1, надалі по тексту рішення-ДП «Придніпровська залізниця») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Южний термінал» (відповідач-2, надалі по тексту рішення-ТОВ «Южний термінал») 26.12.2013р.

В обгрунтування заявлених позовних вимог ТОВ «Генічеськ Плюс» посилається на те, що до оспорюваного договору безпідставно було включено майно ТОВ «Генічеськ Плюс», а саме залізничні колії протяжністю 320п/м. Позивач зазначає, що порушення прав та інтересів ТОВ «Генічеськ Плюс» виявляється в тому, що відповідачі безпідставно використовують залізничну колію позивача протяжністю 320п/м за адресою м. Генічеськ, вул. Центральна (Леніна), 220, незважаючи на те, що майно ТОВ «Южний термінал» знаходиться за іншою адресою - м.Генічеськ, вул. Центральна (Леніна), 222.

В позовній заяві ТОВ «Генічеськ Плюс» не було зазначено норм права які на його думку порушенні при укладенні оскаржуваного договору, а також не було зазначено правові підстави позову, не було також зазначено зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, як того передбачає п.4 ч.3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України (надалі по тексту рішення- ГПК України).

02.05.2108р. за вх.№21 від ТОВ «Южний термінал» надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «Генічеськ плюс», за яким відповідач-2 зазначає, що ТОВ «Южний термінал» будучи законним власником майна, не має доводити законність його придбання чи незаконність його отримання з боку ТОВ «Генічеськ плюс». Відповідач-2 зазначає, що спірний договір не порушує права позивача та не суперечить нормам чиного законодавства.

Окрім того, у відзиві відповідач-2 просить застосувати строки позовної давності передбачені ст. 257 Цивільного кодексу України (надалі по тексту рішення - 257 ЦК України), оскільки на думку відповідача-1 позивач ще з 2010р. був обізнаний, що за адресами м.Генічеськ, вул.Леніна, 222, та вул.Леніна,220, знаходиться одна залізнична колія і первісно право власності на неї зареєстровано за ТОВ «Южний термінал», яке володіє та користується цим майном на правах власника.

14.05.2018р. за вх.№2/1156/18 від ДП «Придніпровська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «Генічеськ Плюс», за яким відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх не обгрунтованістю, та у зв'язку з тим, що за твердженнями відповідача-1 доводи у позовній заяві ґрунтуються лише на припущеннях.

14.05.2018р. за вх.№2/1154/18 від позивача надійшла відповідь на відзив ТОВ «Южний термінал», за якою позивач стверджує, що відповідачем-2 не надано пояснень та фактів, щодо спростування заявленого доказу.

За твердженнями позивача відповідачі знають, що залізнична колія включена до спірного договору, це одна під'їзна залізнична колія, яка технічною документацією розподілена між власниками за різними адресами та земельними ділянками, а відповідачі при підписанні спірного договору знали про наявність у позивача права власності на залізничні колії протяжністю 320м/п.

Позивач наголошує, що у відповідача-1 та відповідача-2 відсутній акт обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання.

В підготовчому засіданні 14.05.2018р. оголошувалась перерва до 30.05.2018р.

25.05.2018р. за вх.№5013/18 від позивача надійшла відповідь на відзив Регіональної Філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», за яким позивач стверджує, що відповідач-1 жодними доказами та документами не спростовує законність укладання оспорюваного договору на залізничну колію протяжністю 1801,7м/п, тим самим, як стверджує позивач, підтверджує обґрунтованість доводів ТОВ «Генічеськ плюс».

Позивач в означеній відповіді на відзив також просив суд винести відносно Регіональної філії «Придніпаровської залізниці» ПАТ «Українська Залізниця» окрему ухвалу за розповсюдження недостовірної інформації відносно ТОВ «Генічеськ плюс», що відображено в пунктах 3 та 4 відзиву на позовну заяву. Означену вимогу позивач обґрунтовує ти, що відповідач-1 намагається ввести суд в оману зазначаючи недійсну інформацію про те, що у позивача відсутнє право власності, а договір купівлі-продажу скасований.

При розгляді справи по суті 26.07.2018р. суд ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, відмовив в задоволенні вимоги позивача постановити окрему ухвалу стосовно відповідача-1.

Так, ст.246 ГПК України містить перелік підстав за яких суд постановляє окрему ухвалу, до означеного переліку не відноситься надання стороною відомостей, які не відповідають дійсності.

Окрім того, позивачем до означеної вимоги не надано доказів на підтвердження того, що відображені відповідачем -1 в пунктах 3 та 4 відзиву на позовну заяву відомості не відповідають дійсності.

05.06.2018р. за вх.№5364/18 від позивача надійшли доповнення до відповіді на відзив ТОВ «Южний термінал».

Позивач в означених доповненнях зазначає, що законність договору купівлі -продажу від 04.03.2009р. про набуття права власності ТОВ «Генічеськ плюс» на залізничну колію 320 м/п підтверджено судовими рішеннями, при цьому наводячи номери судових справ та суть спору.

Ухвалою суду від 07.06.2018р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів. Цією ж ухвалою суд зобов'язував позивача надати правове обґрунтування заявлених позовних вимог, а також у відповідності до вимог ст.90 ГПК України надати відповіді на питання поставленні відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву.

09.07.2018р. за вх.№6518/18 від відповідача -1 на виконання вимог ухвали суду від 07.06.2018р. надійшли пояснення. В означених поясненнях відповідач -1 зазначає причини не можливості надання оригіналів витребуваних судом документів. Так, за твердженнями представника відповідача-1, у зв'язку з захопленням 11.03.2014р. адмінбудівлі ВСП «Кримська дирекція залізничних перевезень», там залишилися оригінал спірного договору та інші документи на підставі яких укладено договір на подачу та збирання вагонів.

10.07.2018р. за вх.№6659/18 від позивача надійшли доповнення, в яких позивач наводить свої міркування та доводи з приводу наданих відповідачем-2 доказів в обґрунтування своєї позиції, а також наводить підстави які саме докази надані відповідачем -2 не стосуються суті спору та чому.

Також разом і з доповненнями позивачем було надано відповіді на питання поставленні відповідачем-2 (т. 2, а.с. 121). На всі поставленні питання керівник позивача відповів, що вони не стосуються предмету спору та не мають відношення для цього судового розгляду.

Відповідачі в підготовчому засіданні та при розгляді справи по суті зауважень з приводу наданих позивачем відповідей не надали.

Враховуючи, що відповідно до ч.6 ст.90 ГПК України суд лише за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмові відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь, а означеного клопотання від відповідачів не надходило, суд не зобов'язував позивача повторно надати відповіді на поставленні відповідачем -2 питання.

10.07.2018р. за вх.№6660/18 позивачем було надано письмові пояснення, за якими він навів підстави, за якими на його думку п. 1 та п.2 договору має бути визнаний недійсним. Поряд з цим позивачем не було зазначено норм права які на його думку свідчать про порушення його прав та законних інтересів, та які були порушенні при укладенні оскаржуваного договору та правові підстави заявлених позовних вимог.

Так, позивач зазначає, що пункт 1 договору на подачу збирання вагонів №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115 підлягає визнанню недійсним, оскільки майно ТОВ «Южний термінал» в тому числі і під'їзна залізнична колія знаходяться за адресою м.Генічеськ, вул. Центральна (Леніна), 222 та розташована на земельній ділянці площею 56390кв.м відповідно до схематичного плану від 29.11.2013р.

Позивач зазначає, що документи на право власності ТОВ «Южний термінал» та схематичні плани надані до матеріалів справи свідчать про невідповідність п.1 договору фактичному знаходженню під'їзної колії ТОВ «Южний» термінал, а саме, «Межа під'їзної колії», яка належить ТОВ «Южний термінал» за адресою м.Генічеськ, вул.Центральна (Леніна), 222, не може бути біля знака який встановлено напроти переднього стика рамного рельса стрілки №13, оскільки вказаний знак знаходиться на значній відстані від межі під'їзної колії ТОВ «Южний термінал» та за межами земельної ділянки площею 56390кв.м на якій ця колія знаходиться.

З приводу оскаржуваного п.2 договору позивач зазначає, що у правовстановлюючих документах ТОВ «Южний термінал» відсутні відомості про під'їзну залізничну колію протяжністю 1801,7 погонних метрів, яка розташована за адресою м.Генічеськ, вул.Леніна,222, та наводить чим саме на думку позивача підтверджується означене.

Позивач також зазначає, що в свідоцтві про право власності на нерухоме майно ТОВ «Южний термінал» від 28.12.2005р. серія ЯЯЯ №345048, яке існувало на момент укладання оспорюваного договору, не зазначається, що у складі комплексу загальною площею 4646кв.м є будь - які залізничні колії та споруди.

На думку позивача відповідач-1 підписавши з відповідачем-2 оспорюваний договір, у якого відсутнє право власності на зазначену в договорі кількість колій, здійснив порушення п. 3.3. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій.

16.07.2018р. за вх.№2/1717/18 від позивача надішли пояснення до позовної заяви, в яких позивач зазначає, що наданий 12.07.2018р. для огляду оригінал схематичного плану суттєво відрізняється від схематичного плану наданого ТОВ «Южний термінал» до реєстраційної палати.

23.07.2018р. за вх.№7089/18 від позивача надійшли пояснення, в яких позивач зазначає, що згідно наданих відповідачем-1 та відповідачем-2 документів, акт обстеження не складався та не затверджувався.

Ухвалою суду від 16.07.2018р. підготовче провадження у справі було закрито, а розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 26.07.2018р.

23.07.2018р. за вх.№7089/18 від позивача надійшли пояснення. В означених поясненнях позивач повторно зазначає на обов'язковості складання акту обстеження умов роботи під'їзної залізничної колії для укладання договору на експлуатацію під'їзної колії (договору про подачу та збирання вагонів), а також зазначає на відсутності у ТОВ «Южний термінал» на момент укладання договору права власності на 1801,7 м/п залізничної колії. Позивач також зазначає, що залізнична колія, яка відображена в пункті 1 та пункті 2 оспорюваного договору проходить за різними адресами м.Генічеськ вул. Центральна 220-А, 220, 222, та належить різним власникам.

26.07.2018р. за вх.№2/1845/18 перед судовим засіданням від представника позивача надійшло клопотання про оголошення перерви в розгляді справи для надання можливості та часу ознайомитись зі справою.

В обґрунтування означеного клопотання представник відповідача зазначив, що договір про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом було укладено 26.07.2018р. і потрібен час для ознайомлення з матеріалами справи задля надання якісної правничої (правової) допомоги.

Суд ухвалою залишив без задоволення означене клопотання позивача, яка на підставі ч.5 ст.233 ГПК була занесена до протоколу судового засідання.

Норми ГПК України не містять такої підстави для оголошення перерви, як клопотання сторони по справі.

Окрім того, після оголошення судом про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про оголошення перерви в судовому засідання, в судове засідання з'явились інші представники позивача, які приймали участь при підготовчому провадженні по справі.

В судовому засіданні 26.07.2018р. представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні. При цьому представник позивача зазначив, що оскаржуваними пунктами договору порушується право власності позивача на залізничну колію 320м/п.

Представники відповідача -1 та відповідача -2 проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначаючи на їх необґрунтованості та безпідставності.

На підставі ст. 240 ГПК України в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив.

26.12.2013р. між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Южний термінал» (користувач) укладено договір №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115 про подачу та збирання вагонів ТОВ «Южний термінал».

Відповідно до п.1 означеного договору згідно зі Статутом залізниці України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить користувачу та примикає до колії №3 парка А станції Генічеськ стрілкою №3, обслуговується локомотивом залізниці. Межою під'їзної колії є знак «Межа під'їзної колії», який встановлено напроти попереднього стика рамного рельса стрілки №13.

Згідно з п.2 договору розгорнута довжина під'їзної колії становить 1801,7 погонних метрів.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (т.2, а.с. 129- 130) станом на 15.06.2017р. на підставі договору купівлі-продажу ВМС245105, ВМС №245106, реєстр. №2-515, виданий 04.03.2009р. за ТОВ «Генічеськ плюс» зареєстровано право приватної власності на комплекс будівель і споруд за адресою: Херсонська обл.Генічеський р., м. Генічеськ, вулиця Леніна, будинок 220. При цьому відповідно до відомостей про складові частини об'єкта нерухомого майна під №7 обліковується у складі цього майна залізнична колія довжиною 320м/п.

Під час розгляду справи державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості в цілому за ТОВ «Генічеськ плюс» не скасована.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним п.1 та п.2 договору №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115 про подачу та збирання вагонів, який укладений між відповідачами.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.

За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

За приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З огляду на наведене господарський суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійної частини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як зазначалось вище, згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи передбачене Конституцією України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними п.1 та п. 2 договору на подачу збирання вагонів №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115 від 26.12.2013р., не будучи стороною за цим договором, зобов'язаний довести, яким чином п.1. та п.2 оспорюваного договору порушують (зачіпають) його права та законні інтереси.

Отже, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а відповідно до статті 74 ГПК України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Водночас, зазначення позивача про невідповідність пунктів оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів статті ст. 4 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про залізничний транспорт» відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.

Пункт 71 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 06.04.98 N 457 (з наступними змінами та доповненнями), визначає, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів). Порядок розроблення та форма договорів встановлюються Правилами.

Правила обслуговування залізничних під'їзних колій затверджені у відповідності із пунктом 5 Статуту залізниць наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 875/5096 (з наступними змінами та доповненнями) і встановлюють умови обслуговування залізничних під'їзних колій локомотивами власника під'їзної колії або залізниці, а також порядок укладання договорів на експлуатацію залізничної колії, договорів на подачу та забирання вагонів і внесення змін в ці договори.

В обгрунтуванвання підстав визнання недійсним п.1 договору на подачу збирання вагонів №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115 від 26.12.2013р. позивач зазначає, що документи на право власності ТОВ «Южний термінал» та схематичні плани надані до матеріалів справи свідчать про невідповідність п.1 договору фактичному знаходженню під'їзної залізничної колії ТОВ «Южний термінал», оскільки «Межа під'їзної колії» за адресою м.Генічеськ, вул.Центральна (Леніна), 222, не може бути біля знака який встановлено напроти попереднього стика рамного рельса стрілки №13, оскільки вказаний знак знаходиться на значній відстані від межі під'їзної колії ТОВ «Южний термінал» та за межами земельної ділянки на якій ця колія знаходиться.

Поряд з цим позивач не обґрунтовує, чим саме означеним пунктом договору порушуються його права та законні інтереси.

Окрім того, відповідно до п.1.2 «Правил обслуговування залізничних під'їзних колій» межа під'їзної колії позначається знаком «Межа під'їзної колії». Місце встановлення такого знака визначається залізницею.

Таким чином, знак «Межа під'їзної колії» слугує для вказівки місця, де залізнична колія відгалужується від основної магістралі.

Згідно з даними технічного паспорта, виготовленого станом на 29.11.2013р. (до укладання спірного договору), залізнична колія за адресою: Одеська обл., м.Генічеськ, вул.Леніна, 222 мала загальну протяжність 1858,55 м/п

Відповідно до технічного опису залізничної колії, це сталеві рейки Р50 на бетонних та дерев'яних шпалах, щебнєва підсипка.

Суд також зазначає, що означена залізнична колія та її технічний опис вказані в розділі технічного паспорту - споруди.

Відповідно до технічного паспорту під'їзної залізничної колії ТОВ «Южний термінал» станом на 25.07.2013р. (т.1, а.с.126-134) загальна протяжність залізничної колії ТОВ «Южний термінал» 1801,7м, а границя під'їзного шляху: знак встановлений навпроти переднього стику рамного рельса №13.

Що в свою чергу відповідає п.1 оскаржуваного договору.

Позивачем не надано доказів на підтвердження своїх тверджень про те, що «Межа під'їзної колії» за адресою м.Генічеськ, вул.Центральна (Леніна), 222, не може бути біля знака який встановлено напроти попереднього стика рамного рельса стрілки №13, оскільки вказаний знак знаходиться на значній відстані від межі під'їзної колії ТОВ «Южний термінал» та за межами земельної ділянки на якій ця колія знаходиться.

В обґрунтування підставності визнання недійсним п.2 договору на подачу збирання вагонів №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115 від 26.12.2013р., позивач посилається на те, що ТОВ «Южний термінал» не має права власності на під'їзну залізничну колію протяжністю 1801,7 погонних метра, які зазначені в оскаржуваному пункті 2 договору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2018р. у справі №923/590/17 встановлено правомірність виникнення права власності у ТОВ «Южний термінал» на залізничну колію довжиною 1858,55 м/п.

Позивач також зазначає, що при укладанні договору на подачу збирання вагонів №_ПР/ДН-4-13_НЮдч/ДНМ-115 від 26.12.2013р., відповідачами було порушено п. п. 3.2, 3.3 «Правил обслуговування залізничних під'їзних колій» затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, оскільки було відсутнє право власності ТОВ «Южний термінал» на залізничну колію протяжністю 1801,7 м/п за адресою м.Генічеськ, вул.Центральна (Леніна), 222, що унеможливлює укладання сторонами акту обстеження умов роботи на під'їзній колії і станції примикання.

Поряд з цим позивач не зазначає та не обґрунтовую, як саме означеним порушенням «Правил обслуговування залізничних під'їзних колій» порушуються його права.

За приписами ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватияс іншими засобами доказування.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Твердження позивача про те, що відповідачем -2 не доведено право власності на залізничну колію протяжністю саме 1801,7 погонних метрів, не відносяться до спору за яким ТОВ «Генічеськ плюс» просить визнати недійсним пункти договору, оскільки відповідно до ст.74 ГПК України саме на позивача покладається обов'язок довести що оскаржуваним договором порушуються його права.

Позивачем не надано доказів в обґрунтування того, що в довжину під'їзної залізничної колії протяжністю 1801,7 погонних метрів яка зазначена в п.2 договору, який просить визнати недійсним ТОВ «Генічеськ плюс» входить 320 погонних метрів залізничної колії, власником якої як стверджує позивач є ТОВ «Генічеськ плюс».

У ситуації, коли позивач, не сторона правочину звертається до суду з позовом про визнання недійсним пунктів договору, не зазначивши, які ж його права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано.

Суд також зазначає, у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем.

Враховуючи вище викладене позовні вимоги ТОВ «Генічеськ плюс» не підлягають задоволенню.

Що ж до заяви ТОВ «Южний термінал» про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно з п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що судом не встановлено порушення права позивача, то і відсутні правові підстави розглядати питання для застосовування строку позовної давності до права, яке не порушено.

Відповідно до ст.129 ГПК України у зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача.и

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 30.07.2018р.

Суддя Н.А. Павленко