Рішення № 75557215, 02.07.2018, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року № 810/2014/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації (далі - відповідач) (з урахуванням уточнення позовних вимог) про:

- визнання бездіяльності відповідача в частині недонарахування та недовиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 1-ї групи відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) за 2015, 2016, 2017 р. протиправною;

- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та нарахувати щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2015, 2016, 2017 р.р. відповідно до вимог ст. 13 Закону № 3551-ХІІ у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат з урахуванням вже виплачених сум;

- зобов'язання відповідача у подальшому нараховувати щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком у відповідності до вимог ч. 4 ст. 13 Закону № 3551-XII.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є інвалідом війни 1-ї групи і відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмовий відзив, в якому у його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що позивач є інвалідом війни з 16 травня 2016 р. і у 2017 р. йому було виплачено разову грошову допомогу у сумі 3500, 00 грн на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" від 05.04.2017 р. № 223 (далі - постанова № 223). Стверджував, що відповідач самостійно не визначав розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки її розмір визначений у вказаній Постанові. У зв'язку з цим, вважає, що нарахування та виплата позивачу у 2017 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у сумі 3500,00 грн є правомірною та не порушує вимоги чинного законодавства. Крім того, просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою суду від 02.05.2018 відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено судове засідання на 23.05.2018.

у судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися.

У той же час у матеріалах справи містяться клопотання сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин протокольною ухвалою суду ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1, виданим Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області.

Позивач є інвалідом 1 групи з 13.05.2016 р. і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_2.

02.04.2018 позивач подав до відповідача заяву, у якій просив провести виплату недоплаченої суми одноразової щорічної грошової допомоги до 5 травня за період 2015-2017 р.р.

04.04.2018 відповідач листом № 01-3-765 відмовив позивачу у виплаті вказаної суми одноразової грошової допомоги, оскільки виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Крім того, у названому листі зазначено, що оскільки позивач отримав статус інваліда війни 1 групи 13.05.2016, виплата разової грошової допомоги до 5 травня була здійснена відповідачем відповідно до постанови № 223 у сумі 3500, 00 грн.

У зв'язку з тим, що позивач вважає такі дії відповідача протиправними, ним було подано даний позов до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом № 3551-ХІІ, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 р. № 79-VІІІ (далі - Закон № 79-VІІІ), Бюджетним кодексом України, постановою № 170, Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 р. №3-рп/2012, Рішенням Конституційного Суду від 03.10.1997 р. № 4-зп, Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону № 3551-ХІІ вказаний Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:

- створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття;

- організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;

- виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;

- надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України № 3551-ХІІ (в редакції, яка була чинна станом на 31.12.2007 р.) передбачалось, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Згідно з вимогами п. 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2008 № 107-VI (далі - Закон № 107-VI) ч. 5 ст. 13 Закону №3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, п. 20 розділу II Закону № 107-VI.

Таким чином, починаючи з 22.05.2008 р., відновлено дію ч. 5 ст.13 Закону №3551-ХІІ, відповідно до якої розмір грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи мав становити вісім мінімальних пенсій за віком.

Як убачається з ч. 1 ст. 17-1 Закону № 3551-XII (в редакції, яка була чинна на дату виникнення спірних відносин), щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст. 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з вимогами ч. 4 ст.17-1 Закону № 3551-ХІІ встановлено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Разом з тим, Законом № 79-VІІІ, який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема, ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Наведене свідчить, що із набуттям чинності Закону N 79-VIII Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 223.

Згідно з вимогами п. 1 постанови № 223: у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах:

інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:

- I групи - 3500 гривень;

- II групи - 3100 гривень;

- III групи - 2700 гривень.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, і які по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Конституційний Суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 3 жовтня 1997 р. у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що Закон N 79-VIII прийнятий пізніше Закону №3551-ХІІ, то в даному випадку підлягають застосуванню норми Закону N 79-VIII .

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Така позиція узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» від 09.10.1979 констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що нарахування позивачу як інваліду війни 1 групи щорічної разової допомоги до 5 травня у 2017 р. має здійснюватись відповідно до положень Закону № 79-VIII (чинного з 01.01.2015 ) та відповідно до постанови № 223.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 (справа №335/7127/17 (2-а/335/323/2017), від 08.05.2018 (справа №607/7918/17) та від 19.06.2018 р. (справа №727/10654/17).

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що нарахування та виплата відповідачем позивачу як особі, яка має інвалідність 1 групи, у 2017 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня на підставі постанови № 223 у розмірі 3500,00 грн. є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, оскільки, як вже зазначалося, статус інваліда війни 1 групи позивач отримав з 13.05.2016, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2, у нього відсутнє право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 1 групи у 2015-2016 р.р.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження позиції щодо протиправності дій відповідача в частині нарахування та виплати позивачу як особі, яка має інвалідність 1 групи, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та обов'язку відповідача здійснити нарахування вказаної допомоги на підставі ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ.

Як убачається з вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що і було зроблено відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними, а отже, позовні вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи встановлені обставини, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.