Рішення № 75557124, 12.07.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 липня 2018 року

Справа № 808/1492/18

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, код ЄДРПОУ 20508338)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларан – 07» (69106, м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 236, код ЄДРПОУ 35037406)

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларан – 07» (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році у розмірі 356 899,31 грн.(згідно уточнення позовної заяви).

Ухвалою суду від 14.05.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11.06.2018.

Ухвалою суду від 11.06.2018 відкладено підготовче засідання на 19.06.2018.

У підготовчому засіданні 19.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 12.07.2018.

Позивачем 12.07.2018 подано до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження та уточнення позовної заяви, відповідно до яких позивач просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році у розмірі 356 899,31 грн.

Відповідачем 12.07.2018 подано до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позов, зокрема зазначив, що відповідачем створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та на виконання вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 за місцем реєстрації протягом 2017 року подавались до Запорізького міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН в яких зазначалася інформація про наявність робочих місць для інвалідів. Протягом 2017 року Державною службою зайнятості не було направлено відповідачу жодної особи для працевлаштування на заявлені вакантні посади. Вважає, що у відповідача відсутній склад правопорушення у сфері господарювання щодо працевлаштування інвалідів у 2017 році, тому відсутня вина щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. В задоволені позовної заяви просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 № 875-ХІІ.

Судом встановлено, що ТОВ “Ларан – 07” є юридичною особою та відноситься до категорії підприємств, яким, відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до приписів статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно зі “Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік” (форма 10-ПІ річна-поштова), середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали на ТОВ “Ларан – 07”, за звітний період склала 338 осіб.

Відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у відповідача повинен складати 16 осіб.

У 2017 році у відповідача працювало 7 інвалідів.

Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За приписами частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 218 цього Кодексу, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Обов’язковим елементом правопорушення є вина.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій для відповідача складає 356 685,30 грн. та 214,01 грн. пені.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, а також самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Разом з тим, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”).

При цьому, обов’язок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” покладено на державну службу зайнятості.

Пунктом 2 частини 1 статті 43 Закону України “Про зайнятість населення” визначено, що статус безробітного може набути інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” та “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”.

Згідно частини 6 статті 46 Закону України “Про зайнятість населення”, підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Таким чином, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Відповідачем були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями наказів, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України “Про зайнятість населення” визначено, що роботодавці зобов'язані, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно пункту 2.1 Розділу 2 Порядку подання форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.05.2018 у справі № 805/2275/17-а «Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування».

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості».

В матеріалах справи міститься лист Запорізького міського центру зайнятості “Про надання інформації” № 1149/04-11 від 07.06.2018, в якому останнім повідомлено, що на протязі 2017 року ТОВ “Ларан – 07” надавав інформацію про наявність вакансій за формою № 3-ПН та можливість працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями на наявні вакансії та направлялись листи з проханням працевлаштування. У 2017 році було видано направлення на працевлаштування 9 зареєстрованим безробітним осіб з числа інваліда. Однак, від запропонованих вакансій безробітні особи відмовилися.

Судом досліджені Звіти “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” за формою №3-ПН з додатками щодо характеристики вакансій та вимог до претендентів, які подавались до Запорізького міського центру зайнятості та долучені до матеріалів справи.

Також судом встановлено, що відповідач протягом 2017 року самостійно займався пошуком інвалідів, з метою їх працевлаштування, шляхом подання оголошень в газеті “Работа для всех”.

На протязі 2017 року ТОВ “Ларан – 07” надавав до Запорізького міського центру зайнятості інформацію про наявність вакансій за формою № 3-ПН та можливість працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями на наявні вакансії, розміщував оголошення в газеті про пошук інвалідів для працевлаштування, та те, що, інваліди для працевлаштування до відповідача центром зайнятості не направлялись, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для застосування до ТОВ “Ларан – 07” адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з’ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів України” на підтвердження підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим, позовні вимоги Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягають.

Згідно вимог ст.139 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, код ЄДРПОУ 20508338) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларан – 07» (69106, м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 236, код ЄДРПОУ 35037406) відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 12.07.2018.

Суддя О.В. Конишева