Рішення № 75557101, 25.05.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 травня 2018 року Справа № 808/154/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1)

до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (вул. Гагаріна, буд. 2-Б, м. Запоріжжя, 69057)

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.01.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в якій позивач просить суд (з урахуванням уточнень від 12.03.2018): зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що йому по досягненні пенсійного віку з 04.03.1983 управлінням Пенсійного фонду призначена пенсія за віком. Вказує, що 31.12.1993 він виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Зазначає, що з початку 1994 року і по сьогоднішній день йому було припинено здійснення пенсійних виплат, у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. Зазначає, що у червня 2017 року він через уповноваженого представника звернувся до Пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії з 31.05.1994, проте, відповідачем було необґрунтовано та безпідставно відмовлено в поновленні пенсії за віком. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 16.01.2018 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 12.02.2018 позивачу продовжено строк для усунення недоліків до 12.03.2018.

В межах встановленого строку позивачем надано до суду заяву з додатком на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2018, в результаті чого позовна заява приведена у відповідність вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України.

Ухвалою суду від 16.03.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 12.04.2018.

Ухвалою суду від 12.04.2018 відкладено підготовче засідання на 26.04.2018.

Ухвалою суду від 26.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16.05.2018.

26.04.2018 від відповідача до суду надійшов відзив (вх. № 13343). У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що дійсно позивач перебував на пенсійному обліку до 1994 року і отримував пенсію за віком, проте, позивачу було припинення виплату пенсії з 1994 року, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Зазначає, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у поновленні пенсії, оскільки ОСОБА_1 у 1994 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю і на день подання заяви про перерахунок (поновлення) пенсії за віком він постійно проживає на території іншої держави, що свідчить про невиконання пунктів 1.1 та 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також, відповідач вказує на те, що позивачем до заяви не було надано документів, які б підтверджували особу, яка звертається за поновленням пенсії, та місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 в Україні. Крім того, відповідач послався на те, що позивачем пропущено строк звернення з даним позовом до суду. Просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити.

16.05.2018 представник відповідача надав заяву (вх. № 15199) про розгляд справи у порядку письмового провадження. Позовні вимоги позивача не визнає та просить відмовити у їх задоволенні.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя та отримував пенсію за віком.

З 1994 року позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

20.06.2017 позивач через уповноваженого представника звернувся до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Листом Центрального ОУПФУ м. Запоріжжя від 05.07.2017 №184/с-10 позивачу відмовлено у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Позивач не погодившись з відмовою Пенсійного фонду у поновленні пенсії за віком, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугою років, став висновок відповідача про невідповідність поданих документів вимогам чинного законодавства України, а також те, що ОСОБА_1 постійно проживає на території іншої держави - Ізраїлю.

Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон №1058).

Суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058 було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Крім цього, як зазначено у Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

В силу вимог ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику цього суду, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (7 жовтня 2009 року) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 12 травня 2015 року та 19 травня 2015 року (справи № 21-180а15, № 21-168а15), які відповідно до положень статті 242 КАС України враховуються судом при прийнятті рішення у справі.

Згідно ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

За наведених обставин, оскільки судом встановлено, що позивач з 31.12.1993 виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль, а пенсія йому була припинена в період проживання за кордоном у 1994 році, тому, враховуючи той факт, що на даний час він не втратив громадянство України, то має право на поновлення йому виплати від дня припинення, тобто з 1994 року.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до п.2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:

1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;

2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;

3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.

Згідно з п.1.5 Порядку заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника.

При цьому, у відповідності до п.1.1 вищезазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).

Посилання органу Пенсійного фонду України на п.2.9 Порядку щодо обов'язку пенсіонера пред'явити паспорт при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат є безпідставним, оскільки вказаний пункт Порядку регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.

Відповідно до п.4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Разом з тим, законодавством не визначено підставою для відмови в поновленні виплати раніше призначеної пенсії подання особою заяви за формою, що не відповідає додатку 2 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи наведене, суд вважає відмову у задоволенні заяви позивача про поновлення виплати пенсії з підстав не подання документів про реєстрацію та відсутності особистого звернення, також необґрунтованою.

Щодо твердження Пенсійного фонду про ненадання позивачем оригіналів документів, що підтверджує його особу та вік, суд зазначає, що оскільки позивач постійно проживає в Ізраїлі копії документів, які подавались до заяви про поновлення пенсії, були скріплені та підтверджені печаткою апостиль, відповідно до Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналась у 2003 році.

А відтак, на переконання суду, відповідач не мав підстав для відмови у поновленні виплати позивачу пенсії з вищенаведеної підстави.

Стосовно посилання представника відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд не погоджується з посиланнями представника відповідача про те, що позивачу про порушення його права стало відомо 07.10.2009, тобто з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України, оскільки підставою для звернення з даним позовом до суду стала відмова Пенсійного фонду в поновленні виплати пенсії позивачу за його заявою, що оформлена листом Центрального ОУПФУ м. Запоріжжя від 05.07.2017 №184/с-10.

Відповідно саме від дати одержання позивачем листа відповідача від 05.07.2017 №184/с-10 щодо відмови у поновленні позивачу пенсійних виплат, позивач дізнався про порушення його права та законних інтересів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем додержано строків звернення до суду з позовною заявою, що зумовлює відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Крім того, відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед іншого пенсії.

Індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку провести дії по поновленню виплати пенсії ОСОБА_1 з проведенням індексації та нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стосовно розміру пенсії яка підлягає нарахуванню та виплаті ОСОБА_1, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.28 Закону №1058 мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.

Тобто, визначення розміру пенсійних виплат належить до повноважень органу Пенсійного фонду, а тому вимога про призначення пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність є передчасною.

Слід також зазначити, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача відновити шляхом призначення виплату пенсії позивачу, починаючи з 7 жовтня 2009 року по теперішній час є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.

Так, відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Отже призначити, а в даному випадку поновити пенсію необхідно з дня звернення особою до пенсійного органу із відповідною заявою. При цьому, відповідач у згаданих правовідносинах не може вдруге призначати пенсію.

Оскільки представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу 20.06.2017, то відповідач повинен поновити виплату пенсії позивачу саме з 20 червня 2017 року.

Крім цього, суд також виходить із того, що згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством не встановлено обов'язку для пенсійного органу, як суб'єкта владних повноважень поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, автоматично з 07 жовтня 2009 року. На думку суду, за відсутності у пенсійного органу станом на 07 жовтня 2009 року інформації про факт життя (існування) такої особи, її місце проживання тощо відсутні і правові підстави самостійно вчиняти дії (поновлювати пенсію), за відсутності норм, які б визначали такий обов'язок.

Водночас позивачем та його представником не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливили позивачу, як в першу чергу зацікавленій особі в поновленні виплати пенсії, звернутися до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії після прийняття Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 07 жовтня 2009 року та до 26 травня 2017 року.

Висновок про те, що пенсія має бути поновлена з дати звернення особи із відповідною заявою до пенсійного органу, а не із 07 жовтня 2009 року (дати винесення Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009) узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що відображена в постанові від 20 лютого 2018 року (справа №757/12134/14-а; номер провадження №К/9901/5941/18), від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17, номер провадження К/9901/247/17).

Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не поновлено виплату пенсії позивачу з дати звернення із заявою про її поновлення 20 червня 2017 року.

Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б, ЄДРПОУ 41248629) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б, ЄДРПОУ 41248629) провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 20 червня 2017 року з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б, ЄДРПОУ 41248629).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.05.2018.

Суддя Ю.П. Бойченко