Рішення № 75556325, 24.07.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2018р. Справа №914/543/18

Господарський суд Львівської області в складі:

судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судових засідань Думин В.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Приватної фірми науково-виробничого підприємства Комтех-плюс, м.Львів

до відповідача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів,

про відшкодування шкоди в розмірі 80 872,20 грн.

Представники:

від позивача: Єсіпов І.А.

від відповідача: Лучишин С.Ю.

Суть спору: Приватна фірма науково-виробниче підприємство Комтех-плюс звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про відшкодування шкоди в розмірі 80 872,20 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання наказу відповідача від 23.09.2016р. №78-Д, Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» було демонтовано дві належних позивачу рекламні конструкції, які були розміщені позивачем на вул.Джерельна/вул.Єрошенка згідно договору з ПАТ «Українська залізниця».

Оскільки наказ відповідача про демонтаж рекламних конструкцій було скасовано в судовому порядку, позивач вимагав від відповідача відновити попереднє становище та встановити демонтовані рекламні конструкції на місця їх попереднього розташування.

Зважаючи на те, що така вимога була відхилена відповідачем, позивач уклав договір з третьою особою, яка на його замовлення виготовила та встановила дві рекламні конструкції замість демонтованих. За виконання даних робіт позивач сплатив кошти в сумі 80 872,20грн. без ПДВ.

Позивач вважає, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка полягала у прийнятті незаконного рішення про демонтаж рекламних конструкцій, йому було заподіяно реальні збитки в розмірі 80 872,20грн, які він поніс для відновлення свого порушеного права, тому просить суд стягнути відповідні збитки з відповідача.

Обставини справи: ухвалою від 27 березня 2018 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 26 квітня 2018 року.

16 квітня 2018 року відповідач подав відзив на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на те, що спірні рекламні конструкції, які були демонтовані, є зовнішньою рекламою а не рекламою на транспорті, як вважає позивач. Позивач не звертався до Львівської міської ради для отримання належним чином оформлених дозволів на спірні рекламні конструкції.

Відповідач зазначає, що наказ на демонтаж рекламних конструкцій видається для КП «Адміністративно-технічне управління» для виконання, а обов'язку надсилати такий наказ рекламорозповсюджувачу в управління немає. Також відповідач зазначає, що згідно договору укладеного між позивачем та Львівською залізницею, рекламорозповсюджувачем є регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» а не ПФ НВП «Комтех-Плюс». В свою чергу регіональній філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» в період з липня по жовтень 2016 року скеровувалось ряд вимог щодо усунення порушень розміщення рекламних конструкцій. Оскільки такі вимоги були залишені без реагування, частина рекламних конструкцій була демонтована.

Також відповідач посилається на те, що хоча судовими рішеннями і скасовано наказ про демонтаж рекламних конструкцій, жодних обов'язків щодо вчинення певних дій на департамент економічного розвитку поставлено не було.

В підготовче судове засідання 26.04.2018р. з'явилися представники сторін.

Відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління».

Позивач подав відповідь на відзив відповідача, вважає, що такий стосується іншої справи, оскільки стосується відносин які регулюються законодавством у галузі реклами, в той час, як заявлений позов стосується відшкодування шкоди.

В підготовчому засіданні було оголошено перерву до 08.05.2018р. Вирішення клопотання щодо залучення третьої особи, суд відклав до наступного судового засідання.

В підготовче засідання 08.05.2018р. з'явився представник відповідача, подав заперечення на відповідь позивача на відзив, звернув увагу на те, що відзив на позовну заяву є аргументованим та викладеним з врахуванням позиції позивача у позовній заяві.

Також представник відповідача подав додаткові письмові пояснення щодо доцільності залучення до участі у справі в якості третьої особи КП «Адміністративно-технічне управління».

У зв'язку із неявкою представника позивача в підготовче засідання, суд відклав розгляд справи на 22.05.2018р.

В судове засідання 22.05.2018 р. з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він перебуватиме в іншому судовому засіданні у Львівському апеляційному адміністративному суді.

Ухвалою від 22.05.2018р. суд продовжив строк підготовчого засідання на 30 днів та відклав підготовче засідання на 19.06.2018р.

В підготовчому судовому засіданні 19.06.2018р. представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Касаційним адміністративним судом України справи №461/2873/17 за позовом Приватної фірми науково-виробничого підприємства Комтех-плюс до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про скасування наказів.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

В підготовчому засіданні 19.06.2018р. оголошувалась перерва до 26.06.2018р.

В підготовче засідання 26.06.2018р. з'явилися представники сторін. Представник відповідача подав додаткові письмові пояснення по суті спору. В даних поясненнях відповідач зазначив, що Наказ №78-Д не стосувався позивача, а стосувався ПАТ «Укрзалізниця» з якою у позивача виникли цивільно-правові відносини на підставі договору. Відповідач вважає, що позивач повинен ставити вимоги щодо відшкодування шкоди саме до ПАТ «Укрзалізниця», оскільки та не попередила позивача, як свого контрагента про загрозу демонтажу конструкцій.

Також представник відповідача подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» та клопотання про призначення у справі експертизи щодо визначення суми матеріальної шкоди спричиненої демонтажем майна ПФ НВП «Комтех - плюс».

Заслухавши думку представників сторін, та виходячи з обставин справи суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотань щодо призначення у справі експертизи та залучення в якості третьої особи ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

Також судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», оскільки відповідачем не було обґрунтовано, яким чином рішення суду по даній справі вплине на права або обов'язки КП «Адміністративно-технічне управління» щодо однієї із сторін.

Ухвалою від 26.06.2018р. суд закрив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті у даному судовому засіданні.

В судових засіданнях 26.06.2018р. та 04.07.2018р. оголошувалась перерва до 24.07.2018р.

В судове засідання 24.07.2018р. з'явилися представники сторін. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задоволити з підстав наведених в позовній заяві та матеріалах справи. Представник відповідача позовні вимоги заперечив, просив суд в позові відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та поясненнях наданих суду.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, встановив наступне:

02 січня 2014 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" (Розповсюджувач) та Приватною фірмою науково-виробниче підприємство "Комтех-плюс" (Рекламодавець) укладено Договір про надання рекламних послуг №Л/П-14136п/НЮ, згідно п.2.1 котрого та відповідно до вимог Закону України "Про рекламу" (в частині розміщення реклами на транспорті), розповсюджувач розміщує рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на об'єктах залізничного транспорту, а рекламодавець здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на Залізниці у сумі, визначеній у додатках до Договору.

Відповідно до п.2.2 Договору, умови розміщення рекламних конструкцій, а саме: тип рекламоносія, адресна програма, термін розміщення, вартість послуг з розміщення реклами та інші особливості договору визначаються в додатку до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до Додатку №02 до Договору №Л/ДН-14136п/НЮ сторони погодили розміщення реклами зокрема по вул. Джерельній у м.Львові.

Відповідно до умов договору із змінами внесеними Додатковою угодою №13 від 29.12.2017р., період рекламної кампанії було визначено з 01.01.2014р. по 31.03.2018р.

23 вересня 2016року Департамент економічної політики Львівської міської ради видав Наказ №78-Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами", відповідно до якого наказав КП "Адміністративно-технічне управління" до 31.12.2016р. демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами за адресами, зокрема, м.Львів, вул.Джерельна-Єрошенка (місце1) на інженерній споруді, 6*3м, та (місце4) на інженерній споруді, 6*3м (п.п. 17,20 наказу). Як вбачається з даного наказу, власником вказаних конструкцій зазначено ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

На виконання даного наказу, 11.04.2017р. КП «Адміністративно-технічне управління» здійснило демонтаж двох належних позивачу рекламних конструкцій розміщених у м. Львові по вул. Джерельна-Єрошенка (місце1) на інженерній споруді, 6*3м, та (місце4) на інженерній споруді, 6*3м, що підтверджується актами демонтажу № 3 і № 4 (а.с.45,46).

Постановою Галицького районного суду м.Львова від 11.07.2017р. у справі № 461/2873/17 визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 23.09.2016р. № 78-Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності Приватній фірмі науково-виробниче підприємство «Комтех -плюс» (підпункти 11, 17, 20, 23, 24, 33 пункту 1.1).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017р. постанова Галицького районного суду м.Львова від 11.07.2017р. по справі № 461/2873/17 була залишена без змін, а подана відповідачем апеляційна скарга - без задоволення.

29.11.2017р. позивач, з посиланнями на вказані судові рішення скерував на адреси Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» вимогу про відновлення попереднього становища, яке існувало до порушення його прав протиправним наказом від 23.09.2016р. № 78-Д, а саме вимагав встановити у строк до 06.12.2017р. спірні рекламні конструкції) на місцях їх попереднього розташування.

Оскільки ні відповідач ні Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» не відновили рекламні конструкції у строк до 06.12.2017р., позивач 11.12.2017р. уклав з Дочірнім підприємством «Контракти-медіа» ТзОВ Українське Рекламне Агенство «Галицькі контракти» (підрядник) договір підряду №188-М/2017 на виготовлення та монтаж рекламних конструкцій. За умовами даного договору підрядник зобов'язався виготовити та встановити дві односторонні одноплощинні рекламні конструкції з площинами розміром 6*3 в місцях де вони були демонтовані Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління»:

-м.Львів, вул. Джерельна (тунель) зліва (згідно з договором №Л/П-14136п/НЮ від 02.01.2014);

-м.Львів, вул. Джерельна (тунель) справа (згідно з договором №Л/П-14136п/НЮ від 02.01.2014);

Відповідно до п.4.1 даного договору, сторони погодили, що ціна роботи за договором визначається у твердому кошторисі, який є додатком №1 до цього договору, та включає в себе відшкодування витрат підрядника та плату за виконані ним роботи.

Відповідно до кошторису (а.с.27,31), вартість робіт по виготовленню та монтажу односторонньої одно площинної рекламної конструкції за адресою: м.Львів, вул..Джерельна (тунель) зліва, становить 54 808,78 грн, а вартість виготовленню та монтажу односторонньої одно площинної рекламної конструкції за адресою: м.Львів, вул.Джерельна (тунель) справа, становить 42 237,86грн. Всього 97046,64 грн з ПДВ.

Факт виконання робіт за даним договором підтверджується Актом приймання-здавання робіт від 18.12.2017р.(а.с.35). Позивач оплатив дані роботи в повному обсязі, що підтверджується долученою до справи копією платіжного доручення №ПП-00010 від 16.01.2018р.

В той же час, Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» листом від 29.12.2017р. №2410-10-10399 надало відповідь на вимогу позивача в якій зокрема зазначило, що підприємство не видає накази, а лише їх виконує та не уповноважене приймати рішення щодо вчинення дій, які прямо не зазначені в рішенні суду або в рішеннях органу владних повноважень.

Відповідач листом від 15.01.2018р. № 2301-163 також відхилив вимогу позивача про відновлення рекламних конструкцій з посиланням на те, що судовими рішеннями лише визнано протиправними його накази, проте до вчинення жодних дій його не зобов'язано.

Позивач вважає, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка полягала у прийнятті незаконного рішення про демонтаж рекламних конструкцій, йому було заподіяно реальні збитки в розмірі 80 872,20грн, які він поніс для відновлення свого порушеного права, тому просить суд стягнути відповідні збитки з відповідача.

Зі змісту позовної заяви та встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини щодо відшкодування шкоди заподіяної внаслідок демонтажу рекламних конструкцій. Дані правовідносини врегульовано нормами Глави 1, 82 ЦК України, Законом України "Про рекламу".

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути завдання шкоди (збитків).

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як відомо, підставою для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди є: вина, шкода, причинний зв'язок, протиправність поведінки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення ст. 1174 ЦК України, яка передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Конструкція даної норми закону не передбачає обов'язкової наявності вини заподіювача шкоди, як підстави для її відшкодування.

В той же час, такі складові як наявність самої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок між відповідною поведінкою і шкодою, в даному випадку є обов'язковими підставами для відшкодування шкоди.

З огляду на зазначене суд вважає за доцільне проаналізувати кожен із елементів складу цивільного правопорушення.

Щодо шкоди, суд зазначає, що відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з метою виготовлення та встановлення рекламних конструкцій на місцях де були розміщені рекламні конструкції, які демонтувало КП «Адміністративно-технічне управління» на виконання наказу відповідача №78-Д від 23.09.2016р., уклав цивільно-правову угоду з третьою особою, для виконання відповідних робіт. Вартість таких робіт становила 80872,20грн, а тому ці кошти є реальною вартістю виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Щодо протиправності поведінки відповідача при видачі наказу №78-Д про демонтаж спірних рекламних конструкцій відповідача, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи протиправність поведінки відповідача, позивач посилається на судові рішення у справі №461/2873/17 згідно яких скасовано наказ №78-Д від 23.09.2016р., а відтак на думку позивача протиправність поведінки відповідача при прийнятті даного наказу є доведеною.

Як встановлено судом, Постановою Галицького районного суду м.Львова від 11.07.2017р. у справі № 461/2873/17 визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 23.09.2016р. № 78-Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності Приватній фірмі науково-виробниче підприємство «Комтех -плюс» (підпункти 11, 17, 20, 23, 24, 33 пункту 1.1).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017р. постанова Галицького районного суду м.Львова від 11.07.2017р. по справі № 461/2873/17 була залишена без змін. На даний час, справа перебуває на перегляді в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Аналізуючи важливість Наказу №78-Д від 23.09.2016 для розгляду цієї справи та наявності підстав для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди, суд дійшов висновку, що для відшкодування шкоди у даному випадку необхідно довести наявність повного складу цивільного правопорушення. Наказ №78-Д від 23.09.2016 є лише одним із доказів, який оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, а факт його скасування в судовому порядку не є беззаперечним доказом того, що розміщення позивачем рекламних конструкцій було здійснено у чіткій відповідності до вимог закону.

Більше того, як вбачається з даного наказу, він не стосувався позивача а був виданий у зв'язку із самовільним встановленням конструкцій зовнішньої реклами регіональною філією «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», а відтак стосувався саме залізниці.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. З наведеного вище визначення можна зробити висновок, що зовнішня реклама характеризується такими ознаками:

1) розміщується на спеціальних тимчасових чи стаціонарних конструкціях - рекламоносіях;

2) ці рекламоносії розташовано на відкритій місцевості, в тому числі на:

- зовнішніх поверхнях будинків, споруд,

- елементах вуличного обладнання,

- над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Натомість відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену. Таким чином, суттєвою ознакою реклами на транспорті є місце її розміщення:

1) на території підприємств транспорту;

2) на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів;

3) на зовнішній та внутрішній поверхнях споруд підприємств транспорту.

За змістом статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" до земель залізничного транспорту належать, зокрема, землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням. Аналогічні положення закріплені в статті 68 Земельного кодексу України. Статтею 11 Закону України "Про транспорт" унормовано, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Таким чином, як вбачається з положень наведених вище норм закону, законодавець розрізняє землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту, та об'єкти транспорту. Зважаючи на зазначені положення, до реклами, розміщеної на землях транспорту (наданих в користування підприємствам і організаціям транспорту) застосовуються положення статті 16 Закону України "Про рекламу" про зовнішню рекламу, натомість, до реклами, розміщеної на об'єктах транспорту - спеціальні положення статті 18 Закону України "Про рекламу".

Крім того, суд звертає увагу на те, що у Договорі №Л/П-14136п/НЮ позивач та ДТГО «Львівська залізниця», встановили, що за цим Договором розповсюджувач розміщає рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця, саме на об'єктах залізничного транспорту, а не на землях залізничного транспорту (пункт 2.1 Договору). Це положення Договору узгоджується з частиною 1 статті 18 Закону України "Про рекламу" - розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). Натомість Рекламні конструкції було розміщено на землях транспорту, що свідчить про недотримання умов пункту 2.1 Договору.

Суд також звертає увагу на те, що Закон України "Про рекламу" був прийнятий 03.07.1996. У своїй первинній редакції вказаний закон містив статтю 17, відповідно до положень якої реклама може розміщуватися на транспортних засобах, автомобільних і залізничних шляхах сполучення загального користування (включаючи смугу відведення), у метрополітені лише за угодою з їх власниками та відповідно до вимог безпеки і правил руху. Однак 19.09.2003 було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу", відповідно до положень якого Закон України "Про рекламу" було викладено в новій редакції. Зокрема, положення статті 17 було замінено положеннями статей 1 та 18 Закону України "Про рекламу" (дані положення про рекламу на транспорті в новій редакції продовжують діяти станом на сьогодні). Таким чином, положення про можливість за згодою з підприємствами залізниці розміщувати рекламу на залізничних шляхах (включаючи смуги відведення) були змінені положеннями про можливість за згодою з підприємствами залізниці розміщувати рекламу на території підприємств транспорту.

Окрім того, слід зазначити, що поняття "землі транспорту" не тотожне поняттю "територія підприємства транспорту". Якщо до земель транспорту належать землі, визначені статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт", то легального визначення поняття "територія підприємства" українське законодавство не містить. Разом з тим, таке поняття зустрічається в ДБН Б.2.2-5:2011 Благоустрій територій, затвердженому наказом Мінрегіону від 28.10.2011 №259. Розділом 7 цих державних будівельних норм передбачено благоустрій території підприємств. Аналіз таких норм дає підстави для висновку, що територія підприємства обмежується певними рамками, в межах яких відбувається проектування та виконання робіт з благоустрою такої території, яка є елементом благоустрою населеного пункту. Тому, наприклад, територія смуг відведення залізниці належить до земель транспорту, однак не охоплюється поняттям території підприємства залізниці в розумінні статті 1 Закону України "Про рекламу".

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що розміщення Рекламної конструкції на смузі відведення залізниці є розміщенням зовнішньої реклами, що потребує дозволу органу місцевого самоврядування. Необхідність отримання такого дозволу випливає зі статті 16 Закону України "Про рекламу", статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", пунктів 3, 4 Типових правил та відповідає повноваженням, наданим статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Натомість розміщення спірних рекламних конструкцій було здійснено Залізницею без дотримання самого порядку та неотримання відповідного дозволу.

За таких умов суд не знаходить в даному випадку підтверджень щодо протиправної поведінки Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради при видачі наказу Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" відповідно до котрого відповідач наказав КП "Адміністративно-технічне управління" до 31.12.2016р. демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами за адресами, зокрема, м. Львів, вул. Джерельна-Єрошенка (місце1) на інженерній споруді, 6*3м, та (місце4) на інженерній споруді, 6*3м (п.п. 17,20 наказу).

Щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача при видачі наказу №78-Д від 23.09.2016р. та відповідно реальними збитками, які позивач поніс для відновлення рекламних конструкцій, суд вважає що в даному випадку необхідність вчинення позивачем дій пов'язаних із демонтажем Рекламних конструкцій зумовлена розміщенням Залізницею зовнішньої реклами з порушенням встановлених правил.

За таких обставин, суд вважає за необхідне дослідити питання щодо самого суб'єкта завдання шкоди позивачу.

Статтею 1 Закону України "Про рекламу" визначено, що рекламодавцем є особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження, а розповсюджувачем реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами. Варто звернути увагу, що зазначений закон не містить поняття "власник реклами".

В силу пункту 2.1 Договору №Л/П-14136п/НЮ Залізниця є розповсюджувачем реклами, а приватна фірма науково-виробниче підприємство "Комтех-плюс" - рекламодавцем.

Пункт 3.3.4 Договору дає підстави для висновку, що обов'язок з установки (монтажу) та обслуговування (ремонту) Рекламної конструкції лежить на рекламодавцеві, тобто приватній фірмі науково-виробничому підприємству "Комтех-плюс". Отже, за умовами укладеного Договору саме позивач у справі встановив рекламні конструкції, які були демонтовані, що фактично не заперечувалася учасниками справи.

Разом з тим, в силу пункту 3.3.1, 3.3.7 Договору рекламодавець зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання договору отримати в причетних підрозділах Залізниці технічні умови на розміщення та експлуатацію рекламних конструкцій. Рекламодавець зобов'язується погоджувати з розповсюджувачем зміст рекламного зображення на кожен наступний місяць, та під час кожної його зміни і використовувати рекламні конструкції відповідно до умов цього договору. Аналіз зазначених положень Договору дає підстави для висновку, що Залізниця вважає Рекламну конструкцію рекламою на транспорті, що потребує погодження лише з нею. З огляду на це Залізниця брала на себе зобов'язання розповсюджувача, які визначаються Законом України "Про рекламу".

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 та 3 частини 2 статті 27 Закону України "Про рекламу": відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: рекламодавці, винні у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно; розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

Отже Залізниця, яка за укладеним з позивачем Договором взяла на себе обов'язки здійснювати розповсюдження реклами шляхом дозволу установити її на землях транспорту в межах смуги відведення, не врахувала положень нормативно-правових актів та допустила порушення у цій сфері, що в подальшому слугувало підставою для видачі відповідачем наказу про демонтаж відповідних рекламних конструкцій, розміщених з порушенням законодавства.

Таким чином, судом не встановлено прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача при видачі наказу №78-Д від 23.09.2016р. та відповідно реальними збитками, які позивач поніс для відновлення рекламних конструкцій.

Частиною 1 статті74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності всіх підстав для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

У відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 10,12,20,73,74,75,76,79,123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд , -

ВИРІШИВ :

1.В задоволенні позовних вимог Приватної фірми науково-виробничого підприємства Комтех-плюс до відповідача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про відшкодування шкоди в розмірі 80 872,20 грн - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 30.07.2018р.

Суддя Запотічняк О.Д.