Рішення № 75555424, 23.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2018Справа № 910/11249/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс

"Донбасвуглепереробка"

2) Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

про стягнення 22247906,19 грн.

Суддя Гумега О.В.

секретар судового засідання

Я.І. Репа

Представники

від позивача: Козаченко І.В. за посвідченням адвоката № 32230 від 23.06.2005

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапром" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" (відповідач-1), Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (відповідач-2) 22 247 906,19 грн., з яких: 6 365 261,04 грн. - курсова різниця; 26 158,61 грн. - 3% річних, які нараховані на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн. - 3% річних, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 631 849,89 грн. - інфляційні втрати, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. - 3% річних, які нараховані на борг (99 219 339,58 грн.) за період 16.02.2017 по 28.02.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем, як постачальником, та відповідачем -2, як покупцем, було укладено Договір поставки №1405772 від 15.10.2014 (далі - Договір поставки), за умовами якого розрахунки за поставлений товар здійснюються у гривнях за курсом НБУ до долара США. Внаслідок неналежного виконання умов Договору поставки за відповідачем-2 утворилась заборгованість у розмірі 3 284 010,86 дол. США, що за курсом НБУ станом на 03.02.2016 та з урахуванням ПДВ становила 100 378 909,88 грн., та була стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2114/16. Оскільки фактичне виконання вказаного рішення суду здійснено відповідачем-2 лише 01.03.2017, враховуючи передбачене Договором поставки право здійснити коректування рахунків після отримання оплати, позивач просив стягнути з відповідачів 22 247 906,19 грн. Вимоги до відповідача-1 обгрунтовані Договором про надання гарантії від 01.03.2017, за яким останній зобов'язався гарантувати перед позивачем виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань щодо оплати вартості коригування (курсової різниці) за Договором поставки.

30.08.2017 позивач подав до Господарського суду міста Києва заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача-1 суму гарантії у розмірі 10 000,00 грн., а решту всіх заявлених у позові до стягнення сум просив стягнути з відповідача-2. Господарським судом міста Києва було відмовлено в прийняті цієї заяви в частині вимог до відповідача-1, у зв'язку зі зміною як предмету так і підстав позову щодо відповідача -1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/11249/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" 3 224 636,65 грн. 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 34 785,87 грн. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/11249/17 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/11249/17 скасовано, а справу № 910/11249/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/184 від 06.03.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/11249/17.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018 справу № 910/11249/17 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

15.12.2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

За приписами п.п. 9 п. 1 Розділу ІХ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - ГПК України), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд справи № 910/11249/17 відбувається за правилами, що передбачені чинною редакцією Господарського процесуального кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17 зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно вирішити спір у повному обсязі щодо обох відповідачів, більш ретельно з'ясувати правову природу грошових коштів, заявлених до стягнення позивачем, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 справу № 910/11249/17 прийнято до провадження судді Гумеги О.В., призначено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16.04.2018 о 12:00 год.

28.03.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач-1 (ТОВ "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка") зазначив, що в обґрунтування позовних вимог до нього позивач посилається на Договір про надання гарантії від 01.03.2017 (далі - Договір гарантії), укладений між позивачем та відповідачем-1, відповідно до якого відповідач-1 гарантував позивачу виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань щодо оплати вартості коригування (курсової різниці) поставленої опитної партії продукції коксохімічного виробництва за Договором поставки. Враховуючи, що гарантом згідно ст. 560 ЦК України може виступати лише банк, інша фінансова установа, страхова організація, тоді як відповідач-1 не відноситься до таких установ та організацій, останній вважає, що при укладенні Договору гарантії було порушено вимоги ч. 1 ст. 215, ст. 560 ЦК України, що є підставою для визнання даного договору недійсним. Відтак, відповідач-1 просив суд визнати Договір гарантії недійсним та відмовити позивачу в частині задоволення вимог до відповідача-1. Вказаним відзивом відповідач-1 також просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

06.04.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 на позов, відповідно до якої позивач стверджував про відсутність підстав для визнання Договору гарантії недійсним, а також про те, що відповідач-1 несе разом з відповідачем-2 солідарну відповідальність перед позивачем, однак в межах встановленого Договором гарантії граничного розміру гарантії.

13.04.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у даній справі № 910/11249/17, згідно яких позивач зазначив таке:

- судове рішення у справі № 910/2114/16 щодо стягнення заборгованості за Договором поставки, визначеної станом на 03.12.2016, було виконане відповідачем-2 лише 01.03.2017, відтак, на твердження позивача, відповідач-2 порушив грошове зобов'язання, незаконно користуючись утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (позивачу), та відповідно до ст. 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора (позивача) сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат від простроченої суми. Враховуючи, що Верховний Суд у постанові від 07.02.2018 у даній справі також вважає правомірним застосування позивачем наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, позивач зазначив, що стягненню з відповідача-2 підлягають суми: 3 118 621,47 грн. - 3% річних, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 631 849,89 грн. - інфляційні втрати, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. - 3% річних, які нараховані на борг (99 219 339,58 грн.) за період 16.02.2017 по 28.02.2017;

- проте, позивач не погодився з позицією Верховного Суду у постанові від 07.02.2018 у даній справі щодо неможливості нарахування курсової різниці та 3% річних на цю курсову різницю, оскільки: відповідно до умов Договору поставки та специфікацій-1, 2 (додатків-1,2) до нього після отримання оплати за поставлену продукцію позивач як постачальник має право на отримання від відповідача-2 курсової різниці; зобов'язання відповідача-2 по Договору поставки щодо оплати поставленого товару не припинились із прийняттям судових рішень у справі № 910/2114/16; вказаними рішеннями лише було зафіксовано суму заборгованості відповідача-2 на конкретну дату 03.02.2016 у певному розмірі 100 378 909,88 грн. та зобов'язано стягнути даний борг на користь позивача; саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а відтак, на твердження позивача, він має право на стягнення 6 365 261,04 грн. курсової різниці та 26 158,61 грн. 3% річних, які нараховані на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017. При цьому позивач звернув увагу, що позовні вимоги заявлено ним за період, який не охоплювався по справі № 910/2114/16;

- стосовно позовних вимог до відповідача-1, то позивач вказав, що подана ним заява від 21.08.2017 уточнила позовні вимоги до відповідачів, зокрема, з відповідача-1 позивач просив стягнути за Договором гарантії розмір гарантії у сумі 10000,00 грн.

16.04.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 (ПАТ "Нікопольський завод феросплавів") надійшов відзив на позовну заяву (вих. № 2018.04.10/5-4016), відповідно до якого відповідач-2 просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю, з огляду на таке:

- вимога позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань за сумою основного боргу у справі № 910/2114/16 є незаконною та необґрунтованою, оскільки вказана сума боргу виражена позивачем в еквіваленті до іноземної валюти, в той час як чинним законодавством України визначено, що індексації внаслідок знецінення підлягають виключно боргові зобов'язання, виражені в національній грошовій одиниці України - гривні, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає;

- вимога позивача про стягнення суми курсової різниці є незаконною та необґрунтованою, оскільки умовами Договору поставки не передбачено права постачальника на повторне коригування вартості товару після його оплати в розмірі, визначеному постачальником за наслідками попередньо проведеного коригування; станом на день подання позову у справі № 910/2114/16 позивачем вже проведено коригування вартості товару в еквіваленті до долару США, що виключає можливість повторного коригування вартості товару;

- застосування ст. 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, на думку відповідача-2, можливе виключно відносно грошових зобов'язань, які згідно спірних правовідносин складають виключно суму основного боргу 100 378 909,88 грн., в той час як позивач незаконно намагається отримати нарахування згідно зі ст. 625 ЦК України на негрошові зобов'язання, при цьому відповідач-2 також зазначив про хибність та безпідставність розрахунків позивача.

У підготовче засідання, призначене на 16.04.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-2.

Представник відповідача-1 в підготовче засідання, призначене на 16.04.2018, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 28.03.2018 через відділ діловодства суду відзив, яким, зокрема, просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.

У підготовчому засіданні суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні, призначеному на 16.04.2018, представник відповідача-2 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме копії платіжного доручення № 219422 від 11.12.2017 на суму 3 259 422,52 грн. на підтвердження сплати ним позивачу 3 224 636,65 грн. 3% річних та 34 785,87 грн. судового збору (а всього 3 259 422,52 грн.) на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі 910/11249/17. Клопотання відповідача-2 судом задоволене.

Представник відповідача-2 у підготовчому засіданні, призначеному на 16.04.2018, подав клопотання про призначення судової експертизи, відповідно до якого просив суд призначити у справі судову економічну експертизу. Вказаним клопотанням відповідач-2 також запропонував суду перелік питань, роз'яснення яких, на його думку, потребують висновку експертів. Клопотання залучене судом до матеріалів справи та буде розглянуте в наступному судовому засіданні.

Представник позивача в підготовчому засіданні 16.04.2018 надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог з урахуванням пояснень, поданих 13.04.2018 через відділ діловодства суду.

У підготовчому засіданні, призначеному на 16.04.2018, представник відповідача-2 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 16.04.2018 через відділ діловодства суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів та відкладено підготовче засідання у справі на 14.05.18 о 12:20 год.

20.04.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

10.05.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, а саме: відповіді на відзив відповідача-2 на позовну заяву, заяви про уточнення позовних вимог, заперечень щодо проведення судової експертизи.

Відповідно до відповіді на відзив відповідача-2 на позовну заяву позивач вважає доводи відповідача-2 необгрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та на умовах спірного договору поставки, стверджуючи про таке:

- внаслідок постановлення судового рішення у справі № 910/2114/16 у відповідача-2 перед позивачем існувало боргове зобов'язання, сума якого визначена в гривнях, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України;

- з правомірністю нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми погоджується і Верховний Суд у постанові від 07.02.2018 у даній справі № 910/11249/17, правомірність відповідного нарахування підтверджується також судовою практикою;

- позивач має право на стягнення суми курсової різниці, а відтак, позивач має право на стягнення 3% річних, нарахованих на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017;

- твердження відповідача-2 про помилковість розрахунків позивача не відповідають дійсності.

У підготовче засідання, призначене на 14.05.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-2.

Представник відповідача-1 в підготовче засідання, призначене на 14.05.2018, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 28.03.2018 через відділ діловодства суду відзив, яким, зокрема, просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

У підготовчому засіданні, призначеному на 14.05.2018, здійснювався розгляд клопотання відповідача-2, поданого 16.04.2018 в судовому засіданні, про призначення судової експертизи.

Представник відповідача-2 у підготовчому засіданні 14.05.2018 зазначене клопотання підтримав та просив суд призначити у справі судову економічну експертизу.

У підготовчому засіданні 14.05.2018 представники позивача проти задоволення клопотання відповідача-2 про призначення судової експертизи заперечували з підстав, викладених у запереченнях щодо проведення судової експертизи, поданих 10.05.2018 через відділ діловодства суду разом із клопотанням про приєднання документів до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представників сторін суд відхилив як безпідставне та необгрунтоване клопотання відповідача-2 про призначення судової експертизи.

У підготовчому засіданні, призначеному на 14.05.2018, здійснювався розгляд заяви позивача, поданої 10.05.2018 через відділ діловодства суду разом із клопотанням про приєднання документів до матеріалів справи, про уточнення позовних вимог. Заява позивача прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 відкладено підготовче засідання на 04.06.2018 об 11:20 год.

25.05.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення стосовно направлення позивачем відповідачу-2 та отримання останнім відповіді на відзив відповідача-2, заяви про уточнення позовних вимог, заперечень щодо проведення судової експертизи.

25.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якого відповідач-1 просив суд визнати Договір гарантії недійсним, відмовити позивачу в частині задоволення вимог до відповідача-1 про стягнення розміру гарантії в сумі 10 000,00 грн. за Договором гарантії та провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

29.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якого відповідач-2 просив суд закрити провадження в частині вимог про стягнення з відповідача-2 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки в наведеній частині відсутній предмет спору, враховуючи, що платіжним дорученням № 219422 від 11.12.2017 відповідач-2 сплатив на користь позивача 3 259 422,52 грн. на виконання рішення суду від 12.10.2017 у справі № 910/11249/17. В задоволенні інших позовних вимог відповідач-2 просив суд відмовити позивачу повністю з підстав, викладених ним у відзиві на позов № 2018.04.10/5-4016, а також зазначив, що повністю погоджується з позицією постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у даній справі щодо неможливості нарахування курсової різниці та 3% річних на суму курсової різниці.

25.05.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

04.06.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2 на заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої:

- позивач вважає, що вимога про стягнення 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, є спірною та підлягає судовому розгляду, а відтак, відсутні підстави для закриття провадження за вказаною вимогою;

- позивач просив стягнути з відповідача-2 за Договором поставки 22 237 906,19 грн., з яких: 6 365 261,04 грн. курсової різниці; 26 158,61 грн. 3% річних, нарахованих на суму курсової різниці за період з 01.03.21017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 621 849,89 грн. інфляційних втрат, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017); стягнути з відповідача-1 за Договором гарантії розмір гарантії у сумі 10 000,00 грн.

У підготовче засідання, призначене на 04.06.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-2.

Представник відповідача-1 в підготовче засідання, призначене на 04.06.2018, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 25.05.2018 через відділ діловодства суду відзив на заяву про уточнення позовних вимог (про зміну предмету позову), яким, зокрема, просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

Представник відповідача-2 у підготовчому засіданні, призначеному на 04.06.2018, подав клопотання про зупинення провадження у справі, відповідно до якого з посиланням на приписи п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України просив суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах № 310/11534/13-ц, № 750/8676/15-ц, № 910/21409/16, які перебувають в провадженні Великої палати Верховного Суду (справи № 310/11534/13-ц, № 750/8676/15-ц) та в провадженні Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду (справа № 910/21409/16) "із аналогічним предметом спору - стягнення за господарськими угодами сум курсової різниці, обумовлених правом кредитора на отримання штрафних санкцій, процентів та курсових нарахувань за користування коштами, в тому числі після закінчення строку дії договору або з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання", враховуючи, що у даній справі № 910/11249/17 існує спір між сторонами стосовно стягнення суми курсової різниці еквіваленту боргу в іноземній валюті за час виконання рішення суду про стягнення боргу за спірним договором поставки. Заява залучена судом до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 04.06.2018 представник відповідача-2 подав клопотання про закриття провадження у справі, відповідно до якого відповідач-2 просив суд закрити провадження в частині стягнення з відповідача-2 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017 та в частині стягнення 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017. Клопотання залучене судом до матеріалів справи.

Згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності.

Згідно з ч. 7 ст. 183 ГПК України у разі оголошення перерви підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій у ньому була оголошена перерва.

У підготовчому засіданні, призначеному на 04.06.2018 суд оголосив перерву до 11.06.2018 об 11:30 год.

05.06.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, клопотання про зупинення провадження у справі та доказів відправлення копій цих клопотань учасникам справи.

11.06.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, відповідно до яких позивач не погоджується з вимогою відповідача-2 про закриття провадження у справі у відповідній частині позовних вимог, оскільки вимоги в цій частині є спірними.

11.06.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі, яке позивач вважає неправомірним, необґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає, оскільки предмет та підстави позову у даній справі № 910/11249/17 і зазначених відповідачем-2 справах Верховного Суду не є тотожним.

11.06.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання, відповідно до якого відповідач-1 просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1 з урахуванням викладеного у відзиві на заяву про уточнення позовних вимог від 23.05.2018 та відзиві на позов від 26.03.2018.

У підготовче засідання, призначене на 11.06.2018, з'явилися представники позивача та відповідача-2.

Представник відповідача-1 в підготовче засідання, призначене на 11.06.2018, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 11.06.2018 через відділ діловодства суду клопотання, відповідно до якого просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 відкладено підготовче засідання на 03.07.2018 о 14:25 год.

02.07.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява № 58-юр від 27.06.2018 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача-2 22 237 906,19 грн. за Договором поставки, з яких: 6 365 261,04 грн. - курсова різниця; 26 158,61 грн. - 3% річних, нарахованих на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 621 849,89 грн. - інфляційні втрати, нараховані на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017.

02.07.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої відповідач-1 просив суд задовольнити заяву позивача № 58-юр від 27.06.2018 про зменшення позовних вимог та провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

02.07.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до якого відповідач-2 просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням представника в іншому судовому засіданні, призначеному на 03.07.2018 об 11:15 год. у Верховному Суді.

02.07.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшли пояснення, відповідно до яких відповідач-2 просив суд закрити провадження в частині стягнення з відповідача-2 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та в частині стягнення 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

У підготовче засідання, призначене на 03.07.2018, з'явився представник позивача.

Представник відповідача-1 в підготовче засідання, призначене на 03.07.2018, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 02.07.2018 через відділ діловодства суду відзив на заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої, зокрема, просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

Представник відповідача-2 в підготовче засідання, призначене на 03.07.2018, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 02.07.2018 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні, призначеному на 03.07.2018, судом розглянуте та відхилене як безпідставне клопотання відповідача-2, подане 02.07.2018 через відділ діловодства суду, про відкладення розгляду справи.

Пояснення відповідача-2 та відзив відповідача-1 на заяву про зменшення позовних вимог, подані 02.07.2018 через відділ діловодства суду, у підготовчому засіданні 03.07.2018 залучені судом до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні, призначеному на 03.07.2018, здійснювався розгляд заяви позивача, поданої 02.07.2018 через відділ діловодства суду, про зменшення позовних вимог.

Представник позивача у підготовчому засіданні 03.07.2018 зазначену заяву підтримав та просив суд стягнути з відповідача-2 22 237 906,19 грн. за Договором поставки № 1405772 від 15.10.2014, з яких: 6 365 261,04 грн. - курсова різниця; 26 158,61 грн. - 3% річних, нарахованих на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 621 849,89 грн. - інфляційні втрати, нараховані на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017. Позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 10 000,00 грн. гарантії за Договором про надання гарантії від 01.03.2017 позивач не підтримав та зазначив, що вважає за необхідне зменшити позовні вимоги саме в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд прийняв до розгляду заяву позивача, подану 02.07.2018 через відділ діловодства суду, про зменшення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 03.07.2018 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 03.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2018 о 13:45 год.

23.07.2018 через відділ діловодства суду представник відповідача-2 подав клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.

У судове засідання, призначене на 23.07.2018, з'явився представник позивача.

Представники відповідача-1 у судове засідання, призначене на 23.07.2018, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 02.07.2018 через відділ діловодства суду відзив на заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої, зокрема, просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача-1.

Представники відповідача-2 у судове засідання, призначене на 23.07.2018, не з'явився, але подав 23.07.2018 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, у зв'язку з його перебуванням на лікарняному.

В судовому засіданні 23.07.2018 судом розглянуте та відхилене як безпідставне клопотання представника відповідача-2 про відкладення судового засідання на іншу дату, подане 23.07.2018 через відділ діловодства суду.

Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з того, що за приписами частини 3 статті 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Отже, частина 3 статті 56 ГПК України не визначає представників юридичних осіб як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси юридичної особи надано також керівнику або члену виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення. Таким чином, представляти інтереси юридичної особи відповідача-2 в суді мав право також керівник або член виконавчого органу відповідача-2.

При цьому судом також враховано, що правова позиція відповідача-2 по суті спору при новому розгляді даної справи викладена останнім у відзиві на позовну заяву, поданому 16.04.2018 через відділ діловодства суду, у відзиві на заяву про уточнення позовних вимог, поданому 29.05.2018 через відділ діловодства суду, у клопотанні про зупинення провадження у справі, поданому 04.06.2018 у підготовчому засіданні, у поясненнях, поданих 02.07.2018 через відділ діловодства суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що неявка відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання 23.07.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим розгляд справи по суті у судовому засіданні 23.07.2018 здійснювався за відсутності відповідачів-1, 2 (їх представників).

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

З огляду на наявність судових рішень у справах № 910/21409/16, № 750/8676/15-ц, № 310/11534/13-ц, прийнятих Верховним Судом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 23.07.2018 судом було заслухано вступне слово позивача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Представник позивача в судовому засіданні 23.07.2018 підтримав позовні вимоги відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, поданої 02.07.2018 через відділ діловодства суду, та з підстав, викладених у позовній заяві, а також у поясненнях, поданих 13.04.2018 через відділ діловодства суду, у відповіді на відзив відповідача-2 на позовну заяву, поданої 10.05.2018 через відділ діловодства суду, у відповіді на відзив відповідача-2 на заяву про уточнення позовних вимог, поданої 04.06.2018 через відділ діловодства суду.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 23.07.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши представника позивача, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапром" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" (відповідач-1), Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (відповідач-2) 22 247 906,19 грн., з яких: 6 365 261,04 грн. - курсова різниця; 26 158,61 грн. - 3% річних, які нараховані на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн. - 3% річних, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 631 849,89 грн. - інфляційні втрати, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. - 3% річних, які нараховані на борг (99 219 339,58 грн.) за період 16.02.2017 по 28.02.2017.

Постановою Верховного Суду від 07.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/11249/17 скасовано, а справу № 910/11249/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17 зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно вирішити спір у повному обсязі щодо обох відповідачів, більш ретельно з'ясувати правову природу грошових коштів, заявлених до стягнення позивачем, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

При новому розгляді справи позивач зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача-2 22 237 906,19 грн. за Договором поставки № 1405772 від 15.10.2014, з яких: 6 365 261,04 грн. - курсова різниця; 26 158,61 грн. - 3% річних, нарахованих на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 621 849,89 грн. - інфляційні втрати, нараховані на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 10 000,00 грн. розміру гарантії за Договором про надання гарантії від 01.03.2017 позивач не підтримав.

При цьому судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому разі, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Наразі, відповідач-2 просив суд закрити провадження в частині стягнення з нього 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та в частині стягнення 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, а в задоволенні решти позовних вимог - відмовити повністю.

В обґрунтування наявності підстав для закриття провадження у справі у зазначеній частині позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору у цій частині, відповідач-2 вказав, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі 910/11249/17 ним 11.12.2017 було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальні "Мегапром" 3 259 422,52 грн. (3 224 636,65 грн. - 3% річних та 34 785.87 грн. - витрат зі сплати судового збору), що підтверджується платіжним дорученням № 219422 від 11.12.2017.

Таким чином, як стверджує відповідач-2, ним оплачено позивачу позовні вимоги в частині сплати 3 118 621,47 грн. - 3% річних, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017 , та 106 015,18 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, а разом - 3 224 636,65 грн. 3% річних, і відповідно, ці кошти не можуть бути повторно стягнуто з відповідача-2, тобто в наведеній частині позовних вимог відсутній предмет позову.

Судом встановлено, що згідно платіжного доручення № 219422 від 11.12.2017 відповідач-2 сплатив на користь позивача 3 259 422,52 грн. В призначенні платежу вказаного платіжного доручення зазначено: "оплата долга согл решения от 12.10.17 по делу 910/11249/17".

Тобто, з платіжного доручення № 219422 від 11.12.2017 вбачається сплата відповідачем-2 позивачу коштів у загальній сумі 3 259 422,52 грн. (3 224 636,65 грн. 3% річних та 34 785,87 грн. судових витрат) за судовим рішенням від 12.10.2017 у справі №910/11249/17, яке скасоване постановою Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/11249/17, а справу повернуто до суду першої інстанції для нового розгляду.

Отже, заявлена позивачем до стягнення з відповідача-2 сума 3% річних у розмірі 3 118 621,47 грн., нарахованих на борг (100 378 909,88 грн.) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та у розмірі 106 015,18 грн., нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, є спірною, у зв'язку з цим, за висновком суду, потребує розгляду по суті при новому розгляді справи №910/11249/17, а відтак, відсутні підстави для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, при новому розгляді справи №910/11249/17 судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 22 237 906,19 грн. за Договором поставки № 1405772 від 15.10.2014 (з яких: 6 365 261,04 грн. - курсова різниця; 26 158,61 грн. - 3% річних, нарахованих на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 621 849,89 грн. - інфляційні втрати, нараховані на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. - 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017), з урахуванням при цьому вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/11249/17.

Господарськими судами у межах справи №910/2114/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Тест", Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення 165 534 847,31 грн. (з яких: основний борг - 100 378 909,88 грн., 3 014 245,66 грн. - 3% річних, 25 103 251,53 грн. - пені, 37 038 440,24 грн. - індексу інфляції) встановлено, зокрема, таке:

15.10.2014 між позивачем, як постачальником, та відповідачем 2, як покупцем, було укладено Договір поставки №1405772 (далі - Договір поставки), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача-2 опитну партію продукції коксохімічного виробництва (надалі - товар), відповідно до асортименту, якості, термінам, в обсязі, за цінами і на умовах, передбачених у додатках (специфікаціях) до чинного Договору, які є його невід'ємною частиною, а відповідач 2 зобов'язався оплатити та прийняти товар на умовах чинного Договору.

Асортимент, якість, терміни, обсяг, ціна, умови постачання товару та порядок оплати і форма розрахунків визначені в додатках (специфікаціях), які є невід'ємними частинами Договору поставки (п. 1.1., 2.2, 3.3, 4.2, 4.6 Договору поставки).

Згідно з умовами підписаних між вказаними сторонами специфікацій 1, 2 (додатки-1, 2 до Договору поставки) базова ціна товару складала еквівалент 185 дол. США/тону - 2396,13 грн. без урахування ПДВ та залізничного тарифу за курсом на 14:00 на дату складання специфікацій (тобто на 15.10.2014) - 12,952038 грн. без урахування ПДВ та залізничного тарифу у національній валюті України на умовах FCA станція Макіївка, Донецької з.д.

Відповідно до умов специфікацій розрахунки здійснюються у гривнях по курсу НБУ, встановленому на банківський день, який передує даті зарахування оплати на рахунок позивача. Після отримання оплати на свій поточний рахунок позивач здійснює коректування рахунків. Оплата коректувальних рахунків відповідачем-2 або повернення коштів позивачем здійснюється не пізніше 7 банківських днів з дати отримання сканованих копій цих рахунків. Оплата за цим Договором здійснюється гарантованим платежем із датою виконання на 30 банківський день із моменту переходу права власності, згідно з датою на штампі станції відвантаження, та передачі документів, які наведені у пунктах 3.4, 8.2 (сертифікат якості, рахунок на відвантажений товар, накладна на відпуск товару, податкова накладна, акт прийому-передачі продукції, копії залізничних електронних накладних, завірені печаткою вантажовідправника) даного Договору після фактичної поставки товару. Відповідач-2 зобов'язався ініціювати виставлення гарантованого платежу в адресу позивача у строк 7 банківських днів після поставки товару та передачі документів, які наведені у п. 3.4, 8.2 цього Договору після фактичної поставки товару. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування на користь позивача грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2114/16, частково скасованим постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2017, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача основний борг у розмірі 100 378 909,88 грн., 3 014 245,66 грн. - 3% річних та 11 147 692,84 грн. - пені. Розмір основної суми боргу визначений судом, виходячи з суми боргу за поставлену продукцію 3 287 010 доларів США 86 центів з ПДВ за курсом долара США, визначеним НБУ станом на 03.02.2016.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України (в редакції, чинній станом на час звернення позивача з даним позовом до суду) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні приписи містить частина 4 статті 75 ГПК України (в чинній редакції), згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому аналіз змісту ч. 4 ст. 75 ГПК України свідчить, що не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб.

Отже судові рішення, прийняті в справі №910/2114/16, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі №910/11249/17, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими є, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача-2 6 365 261,04 грн. курсової різниці станом на 01.03.2017 та 26 158,61 грн. 3% річних, нарахованих на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017, суд відзначає таке.

При новому розгляді справи позивач, не погоджуючись з позицією Верховного Суду у постанові від 07.02.2018 у даній справі щодо неможливості нарахування курсової різниці та 3% річних на цю курсову різницю, зазначав про таке: відповідно до умов Договору поставки та специфікацій-1, 2 (додатків-1,2) до нього, після отримання оплати за поставлену продукцію позивач як постачальник має право на отримання від відповідача-2 курсової різниці; зобов'язання відповідача-2 по Договору поставки щодо оплати поставленого товару не припинились із прийняттям судових рішень у справі №910/2114/16; вказаними рішеннями лише було зафіксовано суму заборгованості відповідача-2 на конкретну дату 03.02.2016 у певному розмірі 100 378 909,88 грн. та зобов'язано стягнути даний борг на користь позивача; саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а відтак, на твердження позивача, він має право на стягнення 6 365 261,04 грн. курсової різниці та 26 158,61 грн. 3% річних, які нараховані на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При новому розгляді даної справи судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно поняття "курсова різниця" та сфери його застосування, наведені у постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.

У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов'язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.

До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.

Виходячи з поняття "курсова різниця", можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Наведене дало право Великій Палаті Верховного Суду зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.

Як свідчать матеріали даної справи, на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі №910/2114/16 Господарським судом міста Києва було видано наказ від 26.12.2016 №910/2114/16, на підставі якого державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розпочато виконавче провадження №53225342 та винесено постанову від 03.01.2017 про відкриття виконавчого провадження.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки ПАТ АБ "Укргазбанк" від 10.04.2017 №313/5-315/04 вбачається, що від Міністерства юстиції України на рахунок позивача із призначенням платежу "перерахування коштів, як погашення боргу згідно наказу № 910/2114/16, виданого 26.12.2016 Господарським судом м. Києва про стягнення з НЗФ" перераховано 16.02.2017 грошові кошти в розмірі 1 115 154,31 грн. та 44 415,99 грн. та 01.03.2017 в розмірі 113 524 311,55 грн.

Станом на 01.03.2017 у бухгалтерському обліку позивача заборгованості в іноземній валюті була відсутня і ці обставини позивачем не спростовано.

Таким чином, погашення утвореної за Договором поставки заборгованості здійснено відповідачем-2 не як виконання обумовленого цим договором зобов'язання з оплати поставленого товару, а у межах виконавчого провадження під час примусового виконання рішення суду, за яким вказана заборгованість у розмірі 100 378 909,88 грн. (основний борг) була стягнута.

Отже, перераховані позивачу Міністерством юстиції України грошові кошти є стягнутими з відповідача-2 у примусовому порядку коштами в рамках виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження, що унеможливлює коригування цих сум на курсову різницю, застосування якої передбачено умовами Договору поставки при розрахунках за товар.

В той же час, в рішенні Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2114/16 розмір основного боргу відповідача-2 в сумі 3 284 010,86 дол. США визначений за курсом НБУ станом на 03.02.2016 у розмірі 83 649 091,57 грн., що з урахуванням ПДВ становив 100 378 909,88 грн., тобто сума основного боргу була скоригована на курсову різницю згідно з положеннями Договору поставки і подальше коригування цієї суми при виконанні судового рішення на курсову різницю, застосування якої передбачено умовами Договору поставки при розрахунках за поставлену продукцію є неможливим, оскільки фактично змінює суму боргу, визначену рішенням суду. Такого висновку суд дійшов при новому розгляді даної справи і він повністю узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 07.02.2018 у цій справі.

Також судом враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, згідно якого кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 курсової різниці у розмірі 6 365 261,04 грн.

А у зв'язку з цим, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача-2 26 158,61 грн. 3% річних, нарахованих позивачем на цю курсову різницю, оскільки є похідними вимогами від вимог про стягнення курсової різниці.

Наразі доводи позивача, який заперечував неможливість нарахування курсової різниці та 3% річних на цю курсову різницю, судом відхиляються як необґрунтовані з вищенаведених підстав.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача-2 12 621 849,89 грн. інфляційних втрат, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017, суд відзначає таке.

Внаслідок постановлення Господарським судом міста Києва рішення від 16.05.2016 у справі №910/2114/16, частково скасованого постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016, у відповідача-2 перед позивачем існувало боргове зобов'язання, сума якого визначена в гривнях, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то суд при новому розгляді справи дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача -2 на користь позивача як трьох процентів річних, нарахованих на суму боргу за період з 04.02.2016 по 15.02.2017 та за період 16.02.2017 по 28.02.2017, так і інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період з 04.02.2016 по 15.02.2017. При цьому суд виходив з наступного.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, який розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, а тому індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає, а норма частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Отже, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Однак, судом враховано, що такі обставини (відповідачем-2 порушено грошове зобов'язання,

предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті) існували до постановлення рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2114/16.

Вартість поставленого позивачем товару була визначена в еквіваленті іноземної валюти станом на 03.02.2016 (а.с. 22 т. 1). В подальшому, ця сума внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем-2 рішення суду від 16.05.2016 у справі №910/2114/16 знецінювалася внаслідок інфляційних процесів з моменту визначення суми основного боргу у гривнях (станом на 03.02.2016) до моменту його погашення відповідачем-2 (16.02.2017 відповідачем-2 сплачено позивачу грошові кошти в розмірі 1 115 154,31 грн. та 44 415,99 грн. та 01.03.2017 - в розмірі 113 524 311,55 грн.).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат в спірному випадку (після постановлення рішення суду від 16.05.2016 у справі №910/2114/16 про стягнення основного боргу, визначеного в гривнях) відповідають нормам ст. 625 ЦК України, яка підлягає застосуванню в даному випадку.

Перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача-2 12 621 849,89 грн. інфляційних втрат, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017 (а.с. 11 т. 1), суд дійшов висновку, що даний розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи, а відповідно, вказані вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Суд також дійшов висновку, про необхідність стягнення з відповідача-2 на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017, розрахунок яких (а.с. 11 т. 1) є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи.

Доводи відповідача-2 про те, що застосування ст. 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних можливе виключно відносно грошових зобов'язань, які згідно спірних правовідносин складають суму основного боргу 100 378 909,88 грн., тоді як позивач незаконно намагається отримати нарахування згідно зі ст. 625 ЦК України на негрошові зобов'язання (після постановлення рішення суду від 16.05.2016 у справі №910/2114/16), судом відхиляються як безпідставні, виходячи з вище встановлених обставин справи, а також з огляду на таке.

Cтаття 625 ЦК України розміщена в главі 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" розділу І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від визначених ст.11 Цивільного кодексу України підстав їх виникнення.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

В силу ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути, у тому числі, і рішення суду.

Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

А тому, застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України є правомірним.

Також судом враховано правовий висновок Великої палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Щодо твердження відповідача-2 про хибність та безпідставність розрахунків позивача, то вони відхиляються судом як необґрунтовані, враховуючи, що контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення сум відповідачем-2 суду не надано.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про правомірність і обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 12 621 849,89 грн. інфляційних втрат, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, 3 118 621,47 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, та 106 015,18 грн. 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017, тоді як в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 курсової різниці у розмірі 6 365 261,04 грн. та 26 158,61 грн. 3% річних, нарахованих на цю курсову різницю, позивачу належить відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Сторонами не подано попереднього розрахунку суми судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому згідно приписів ч. 9 наведеної статті ГПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на часткове задоволення позову та приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 68 978,65 грн. покладається на позивача та в сумі 171 021, 35 грн. - на відповідача-2.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 124, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 316, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310; ідентифікаційний код 00186520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. Щорса, буд. 10, кв. 67; ідентифікаційний код 31023892) 3 118 621,47 грн. (три мільйони сто вісімнадцять тисяч шістсот двадцять одну гривню 47 коп.) 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн. (сто шість тисяч п'ятнадцять гривень 18 коп.) 3% річних, нарахованих на борг у розмірі 99 219 339,58 грн. за період 16.02.2017 по 28.02.2017; 12 621 849,89 грн. (дванадцять мільйонів шістсот двадцять одну тисячі вісімсот сорок дев'ять гривень 89 коп.) інфляційних втрат, нарахованих на борг у розмірі 100 378 909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 171 021,35 грн. (сто сімдесят одну тисячу двадцять одну гривню 35 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 27.07.2018

Суддя Гумега О.В.