Рішення № 75552729, 23.06.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17142/17

провадження № 2/753/2276/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Даниленко В.В.

при секретарях Пасько І.В ,

Петренко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київського міського центру зайнятості про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом в якому просила стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, з 21.06.2017 року по день винесення рішення, заробітну плату за березень 2017 року у розмірі 802,20 грн., допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань з 2017 рік у розмірі 5483,56 грн., середньомісячну заробітку плату в якості матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 роки у розмірі 23758,68 грн.

В обґрунтування зазначила, що 10.09.2013 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ м. Києва та надано статус державного службовця. 03.02.2014 року позивача було звільнено з посади за п.1 ст.40 КЗпП. 28.02.2017 року рішенням Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/5519/14 ОСОБА_3 було поновлено на попередній посаді. Наказом від 30.03.2017 року №43-к ОСОБА_3 було переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ м.Києва з втратою статусу державного службовця. Наказом від 31.03.2017 року №40-в позивачем була надана відпустка з 07.03.2017- 20.06.2017 року за період роботи з 04.02.2014 по 20.06.2017 року. 20.06.2017 року позивача звільнено за ч.3 ст38 КЗпП, а 23.06.2017 року позивачка отримала розрахунковий лист за червень 2017р., з якого вбачається, що відповідачем за березень так і не доплачене 802,20 грн. Разом з тим, відповідачем було виплачена матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, у розмірі 1218 грн., а не у розмірі 3959,78 грн. Крім того, відпустка мала бути надана за кожен рік, тобто за 2013-2017 року, а відповідно і за кожен рік 2014-2017 мала була виплачена матеріальну допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з викладених в ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказував, що всі відповідні розрахунки з позивачем проведенні.

Суд, вислухавши позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ 20.06.2017 року за власним бажання, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, ст. 38 КЗпП України, згідно до наказу №91-к від 09.06.2017 року (а.с.57).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 цієї статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, обов'язок відповідача виконувати свої зобов'язання випливає з вищенаведеного, а не виконання цього обов'язку порушує законні права та інтереси позивача.

Враховуючи, що відповідач не здійснив повного розрахунку заборгованості з позивачем на день звільнення, а саме станом на 20.06.2017 року, тому з нього підлягає стягненню дана заборгованість по день винесення рішення.

Відповідно до розрахункового листа від 23.06.2017 року позивачу не доплачена заробітна плату у сумі 802,20 грн., яка підлягає стягненню.

Відповідно до ст. 57 ЗУ «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Разом з тим, відповідно до наказу про звільнення ОСОБА_3 передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Як вбачається з наданих розрахунків позивач отримала допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік не у повному обсязі, а лише оклади замість середніх заробітних плат, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5483,56 грн.

Разом з тим позивачу не було сплачено, відповідно до ст. 57 ЗУ «Про державну службу», допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 року, яка також підлягає стягненню.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суду представником відповідача не надано інших розрахунків на підтвердження своїх заперечень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, та приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, стягує з відповідача на користь держави судовий збір в частині позовних вимог майнового характеру.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 141, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 115,116,117, 233, 237-1 КЗпП України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Київського міського центру зайнятості про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Київського міського центру зайнятості (ЄДРПОУ 03491091, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Жилянська 47б) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, (що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, з 21.06.2017 року по 23.06.2018 року, заробітну плату за березень 2017 року у розмірі 802,20 грн., допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань з 2017 рік у розмірі 5483,56 грн., середньомісячну заробітку плату в якості матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 роки у розмірі 23758,68 грн.

Стягнути з Київського міського центру зайнятості на користь держави 960 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Даниленко В.В.