Рішення № 75552656, 15.05.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/20482/17

провадження № 2-а/753/76/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Даниленко В.В.

при секретарі Пасько І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що у період з 14.11.1986 р. по 13.11.1988р. проходив військову службу в Збройних силах, в тому числі приймав участь у бойових діях у Демократичній республіці Афганістан в період з 20.05.1987 р. по 28.05.1988 р., де отримав множинне вогнепальне осколкове поранення, з мінно-вибуховою травмою, закриту черепно-мозкову травму - з контузією головного мозку, був звільнений з військової служби.

Згідно виписки із акта огляду МСЕК до довідки серії 10 ААА № 809072 позивачу з 14.05.2013 р. було встановлено III групу інвалідності з терміном до 01.06.2015 року, у зв'язку із пораненням, МВТ, ЗЧМТ - контузія головного мозку, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0432044, позивачу було встановлено II групу інвалідності з 19.05.2015 р. по 01.06.2017 р., у зв'язку із зв'язку із пораненням, МВТ, ЗЧМТ - контузія головного мозку, захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач вказує, що Міністерство оборони України відмовило йому у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у відповідь на його звернення.

Вважає такі дії протиправними та просить задовольнити позов.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що інвалідність позивачу встановлена більше ніж через три місяці після звільнення із служби та позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги, просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с. 53-59).

У судове засідання представник третьої особи не з'явився, повідомлений у встановленому законом порядку, причини не явки суду не відомі (а.с. 66).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Звертаючись до суду з заявленим позовом позивач вказує, що у період з 14.11.1986 р. по 13.11.1988 р. проходив військову службу в Збройних силах, в тому числі приймав участь у бойових діях у Демократичній республіці Афганістан в період з 20.05.1987 р. по 28.05.1988 р., де отримав множинне вогнепальне осколкове поранення, з мінно-вибуховою травмою, закриту черепно-мозкову травму - з контузією головного мозку. Позивач 13.11.1988 року був звільнений з військової служби.

Відповідно до акту огляду МСЕК до довідки серії 10 ААА № 809072 позивачу з 14.05.2013 р. було встановлено III групу інвалідності з терміном до 01.06.2015 року, у зв'язку із пораненням, МВТ, ЗЧМТ - контузія головного мозку, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0432044, позивачу було встановлено II групу інвалідності з 19.05.2015 р. по 01.06.2017 р., у зв'язку із зв'язку із пораненням, МВТ, ЗЧМТ - контузія головного мозку, захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Таким чином, лише з 19 травня 2015 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року (надалі - Порядок) у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності II групи.

У травні 2016 року позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової допомоги.

Листом № ВсЗ/2150 від 30.06.2016 Київський міський військовий комісаріат повідомив позивача про те, що за розглядом документів відповідно до Протоколу № 72, затвердженого Міністром оборони України 21.08.2016 р. комісія дійшла висновку про необхідність повернення наданих документів на доопрацювання.

Згідно із Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 19.08.2016 року № 72, документи позивача були повернуті на доопрацювання, оскільки в них немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, як це передбачено підпунктом 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних / резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затв. Постановою КМУ від 28.05.2008 № 499.

Позивач вказує, що Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із пораненням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується письмовими запереченнями представника Відповідача та відсутністю будь-якого рішення Міністерства оборони України на заяву позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XIIвизначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІ групи.

Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІ групи.

Відповідно до п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З огляду на те, що IІ група інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби, позивачу була встановлена 19.05.2015, суд приходить до висновку, що відповідач - Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 6 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень, не спростувало доводи позивача.

Матеріалами справи підтверджується прийняття позивача на військову службу та звільнення з неї провадились керівником Міністерства оборони - Міністром оборони, а тому усі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має провадити саме Міністерство оборони України.

Згідно з п. 4 ч.2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІ групи одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло з моменту встановлення інвалідності, отже твердження відповідача щодо непризначення одноразової грошової допомоги за відсутності підтверджуючих медичних документів є безпідставними, приймаючи до уваги наявність довідки МСЕК про встановлення позивачу II групу інвалідності з 19.05.2015 р. по 01.06.2017 р., Висновок спеціаліста від 25.01.2013 № 134 про наявність поранень в період проходження служби.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.

На Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а не стягнути її недоплачену частину.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного суду України від 30 січня 2003 року №3 рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, на думку Суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект та виключають повторні звернення громадянина-інваліда війни до суду щодо поновлення порушених прав, які підлягають захисту у цій справі. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст. 5, 72, 77, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_2 у нарахуванні та виплаті одноразової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, на дату встановлення інвалідності.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: