Постанова № 75551930, 25.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1192/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 59 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В.

Суддів Вініченко Б.Б., Гончар Н.І.

за участю секретаря Наконечної М.М.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3; представник позивача – адвокат ОСОБА_4,

відповідачі – приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 ; ПАТ КБ «Приватбанк»;

особа, яка подає апеляційну скаргу – представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Марцішевської О.М. у залі Соснівського районного суду м. Черкаси 27 квітня 2018 року о 11 год. 35 хв., повний текст рішення складено 03.05.2018 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій та скасування рішення, -:

в с т а н о в и в :

28 грудня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом про визнання незаконними дій та скасування рішення до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".

Позивач ОСОБА_3 посилається на те, що на підставі укладеного нею, ОСОБА_3 06.03.2007 року з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитного договору № CSIPCK00000047 їй був виданий кредит у розмірі 48000 дол. США у вигляді не поновлюваної кредитної лінії, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 06 березня 2027 року на купівлю нерухомості та 8610 доларів США на сплату страхових платежів . Погашення заборгованості здійснюється щомісячно в сумі платежу 630,11 доларів США. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором позивач ОСОБА_3 уклала договір іпотеки, та за договором іпотеки № CSIPCK00000047 від 06.03.2007 року передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру загальною площею 79,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, належну їй на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.03.2007 року.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.02.2014 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 задоволено.

Звернуто стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаної квартири ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень необхідних для здійснення продажу.

Виселено ОСОБА_3 з вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в м. Черкаси.

13.11.2017 року відповідач ПАТ КБ»Приватбанк» надіслав позивачу претензію від 02.10.2017 року з вимогою звільнити протягом 30 днів з моменту отримання претензії квартиру АДРЕСА_3 із одночасним зняттям з реєстраційного обліку, до якої було додано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме, з якої позивач ОСОБА_3 дізналась про те, що приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, на підставі рішення про державну реєстрацію від 24.10.2016 року за ПАТ КБ "Приватбанк" було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_4, власником якої є позивач. Підставою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості став договір іпотеки від 06.03.2007 року, укладений між позивачем та банком.

Позивач ОСОБА_3 вважає, що вчинення державної реєстрації нотаріусом здійснено неправомірно в порушення Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідачами не враховано, що вказана квартира є єдиним її та родини житлом, а банк вже раніше скористався правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. Тому ОСОБА_3 просить визнати незаконними дії приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6 щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "Приватбанк" на квартиру № 39, що знаходиться за адресою: вул. Ярославська,34, м. Черкаси. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32017470 від 24.10.2016 року приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "Приватбанк", код ЄДРПОУ 14360570 на вказану квартиру та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій та скасування рішення - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3- адвокат ОСОБА_4 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначається, що рішення суду першої інстанції є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_4 вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що набрання законної сили рішення суду у спорі між сторонами щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодавця права звернення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильно застосування норм матеріального права. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги, що видано виконавчий лист про примусове стягнення боргу за кредитним договором та державним виконавцем відкрито виконавче провадження. Тому представник позивача посилається у скарзі, що набрання рішення суду законної сили та відкрите виконавче провадження і задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку є подвійним стягненням (шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та шляхом стягнення грошових коштів у межах виконавчого провадження на підставі виконавчого листа ), що порушує права позивача, як боржника у вказаних правовідносинах. Також не погоджується скаржник з обгрунтуванням суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача, та висновком суду, що безпідставним є посилання позивача на Закон України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Представник позивача вказує в апеляційній скарзі, що також має місце невідповідність висновків суду, викладених судом у рішенні , обставинам справи, оскільки судом дана невірна оцінка доводам позивача щодо реєстрації в квартирі неповнолітньої дитини позивача.

При цьому, скаржник зазначає, що для здійснення будь – яких правочинів стосовно нерухомого майна, права власності чи права користування, яким мають діти, потрібна попередня згода органу опіки та піклування, посилаючись, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен і у випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Неповнолітня дочка позивача ОСОБА_7, 26.04. ІНФОРМАЦІЯ_1, набула права користування зазначеною квартирою як член сім‘ї власника відповідно вимог ст. 405 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», тому зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці. Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги вказані обставини, те, що реєстрація неповнолітньої дитини не скасована і не визнана недійсною на час розгляду справи в суді. Тому скаржник вважає, що судом при ухваленні рішення не дотримано вимог законодавства, на які вона посилається в апеляційній скарзі, неповно з’ясовано обставини справи, які мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27.04.2018 року у справі № 712/15975/17, постановити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій та скасування рішення про державну реєстрацію від 24 жовтня 2016 року права власності на квартиру № 39, що знаходиться за адресою: вул. Ярославська, 34 м. Черкаси.

Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до апеляційного суду Черкаської області не надходив.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно вимог закону апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів судової палати розглядає дану справу як суд апеляційної інстанції .

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представників сторін, які з’явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Вирішуючи спір, та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання незаконним дій та скасування рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог, посилаючись, що набрання рішення суду законної сили у спорі між сторонами щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» не позбавляє іпотекодавця права звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, узгодженому сторонами договору іпотеки.

Суд вказав, що вибір способу правового захисту належить іпотекодержателю, задоволення вимог за рахунок іпотечного майна підлягає урахуванню при вирішенні позову про стягнення заборгованості за кредитними договором. Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Суд дійшов висновку, що доводи позову про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставними, оскільки системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника), оскільки вказаний закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань та є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього закону на період його чинності. При цьому суд першої інстанції послався на аналогічну правову позицію, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 369/3942/16-ц.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» набрав чинності 07 червня 2014 року, після постановлення рішення суду від 17 лютого 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким виселено позивача ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_5, а тому посилання позивача, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення в 2016 році, вона проживала у вказаній квартирі по суті стосується посилання на не виконання нею вказаного судового рішення, що не може бути визнане судом правомірним.

Також суд першої інстанції вважає необґрунтованими доводи позивача щодо реєстрації її неповнолітньої дочки ОСОБА_7І , 26.04.2003 року, з 04.05.2017 року у квартирі, яка була предметом іпотеки, посилаючись, що права неповнолітньої дочки позивача на користування житловим приміщенням квартири були відсутні, на момент укладення договору іпотеки від 06.03.2007 року, оскільки дитина була зареєстрована після укладення договору 04.05. 2007 року. Суд також вказав, що іпотекодавець засвідчила, що відносно договору іпотеки відсутні права третіх осіб, в тому числі не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції в обґрунтування доводів послався, що договір іпотеки на момент прийняття оспорюваних дій та рішення був чинним, а тому підлягав виконанню, обтяження належного позивачу нерухомого майна на підставі договору іпотеки не було припиненим. Наявність заборгованості позивача перед банком підтверджує порушення боржником виконання умов кредитного договору, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, суд, оцінивши зібрані докази , дійшов висновку про те, що внаслідок невиконання позивачем своїх зобов’язань по кредитному договору, банку спричинені збитки у вигляді неповернення кредитних коштів та не отриманих доходів, тому ПАТ КБ «Приватбанк» як іпотекодержатель мав право на звернення стягнення боргу на предмет іпотеки. Позивач, укладаючи та підписуючи договір іпотеки , надала згоду на перехід права власності предмета іпотеки до іпотекодержателя в позасудовому порядку в майбутньому, у разі настання чітко визначених обставин згідно умов договору.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає висновки обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів апеляційного суду не вбачає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 06 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № CSIPCK00000047, згідно якого позивачу був виданий кредит у розмірі 48000 дол. США у вигляді не поновлюваної кредитної лінії, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 06 березня 2027 року на купівлю нерухомості та 8610 доларів США на сплату страхових платежів . Погашення заборгованості здійснюється щомісячно в сумі платежу 630,11 доларів США (а . с. 9-11).

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором позивач ОСОБА_3 за договором іпотеки № CSIPCK00000047 від 06 березня 2007 року передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру № 39 загальною площею 79,1 кв. м. за адресою: по вул. Ярославська, 34 в м. Черкаси, належну їй на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 березня 2007 року (а. с. 12-14).

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 лютого 2014 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 задоволено та звернуто стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаної квартири ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в м. Черкаси (а. с.17-18).

13 листопада 2017 року відповідач ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав позивачу ОСОБА_3 претензію від 02 жовтня 2017 року з вимогою звільнити протягом 30 днів з моменту отримання претензії квартиру АДРЕСА_4 із одночасним зняттям з реєстраційного обліку з підстав набуття права власності на предмет іпотеки (а. с. 6).

Згідно даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на підставі рішення про державну реєстрацію від 24 жовтня 2016 року за ПАТ КБ "Приватбанк" було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_4. Підставою для реєстрації права власності на вказаний об’єкт нерухомості був договір іпотеки від 06 березня 2007 року, серія та номер: 863 (а. с. 21-22).

Відповідно до положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором, або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 вищезазначеного Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно , що встановлено частиною 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Частиною першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, який вірно встановив , пославшись , що у п. 22, п. 27 договору іпотеки № CSIPCK00000047 від 06 березня 2007 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору згідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов’язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, при укладенні договору іпотеки № CSIPCK00000047 від 06 березня 2007 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8, позивач ОСОБА_3 погодилась з такими умовами договору іпотеки, отже вважала дані умови прийнятними.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Дана вимога закону банком була виконана, 22 липня 2016 року та 19 вересня 2016 року позивачу ОСОБА_3 були направлені вимоги про усунення порушень умов кредитного договору в 30-денний строк з моменту отримання вимоги шляхом оплати кредитної заборгованості, в яких повідомлялось, що у випадку не виконання вимоги буде здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 Закону «Про іпотеку» шляхом набуття предмету іпотеки у власність для повернення кредитних коштів (а. с. 116-117, 123-124).

З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що набрання законної сили рішення суду у спорі між сторонами щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку ст. 38 Закону «Про іпотеки» не позбавляє іпотекодавця права звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, узгодженому сторонами договору іпотеки. В даному випадку вибір способу правового захисту належить іпотекодержателю, задоволення вимог за рахунок іпотечного майна підлягає урахуванню при вирішення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Тому доводи апеляційної скарги про те, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі іпотеки, яке може бути здійснене лише у позасудовому порядку, є безпідставними та нічим не підтвердженими, які обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги щодо невірної оцінки судом першої інстанції доводів позивача щодо реєстрації в спірній квартирі неповнолітньої дитини позивача є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції надана належна оцінка даним доводам.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданої Департаментом організаційного забезпечення Управління з питань держаної реєстрації Черкаської міської ради від 19 грудня 2017 року, що ОСОБА_7І, яка відповідно до свідоцтва про народження № 149036 (а. с. 15) є дочкою позивача ОСОБА_3, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 04 травня 2007 року (а. с. 16), а договір іпотеки № CSIPCK00000047 від 06 березня 2007 року був укладений до реєстрації дитини за вказаною адресою, що порушує засвідчений позивачем п. 18.12 договору іпотеки № CSIPCK00000047 від 06 березня 2007 року, яким іпотекодавець зобов’язалася не передавати предмет іпотеки в користування будь-яким особам без отримання попередньої письмової згоди на це іпотекодержателя.

З огляду на вище викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги представника позивача, оскільки доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції, так як вказані доводи повністю повторюють вимоги позивача, викладені у позовній заяві, з тим самим обґрунтуванням вимог і доказів, тому вказаним доводам дана належна оцінка судом першої інстанції, а особою, яка оскаржує рішення суду, висновки суду першої інстанції не спростовано, тому апеляційним судом вони не задовольняються, так як відсутні підстави для скасування рішення суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, їм дана належна оцінка, висновків суду першої інстанції посилання позивача та представника в апеляційній скарзі не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Інших доводів, які б давали підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин справи (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд не вбачає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушень норм матеріального чи процесуального права, та залишив не розглянутими обставини, що мають значення для справи. Також безпідставними є доводи представника позивача щодо неповного з’ясування обставин справи, що мають значення для вирішення справи, оскільки ні позивач, ні її представник не заявляли клопотань про надання додаткових пояснень та неможливості закінчити з’ясування обставин справи та перевірку доказів у судовому засіданні перед дебатами та видаленням суду до нарадчої кімнати.

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду, вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб’єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скарги - без задоволення .

Керуючись ст.ст. 258, 367, 368, 374, 375 , 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд -,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій та скасування рішення – залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, залишити за особою, яка подавала апеляційну скаргу, оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно – процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Вініченко Б.Б.

ОСОБА_9

Повний текст постанови виготовлений 26.07.2018 року.