Вирок № 75550688, 27.07.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Кримінальне провадження № 703/6281/15-к

1-кп/703/17/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Опалинської О.П.

при секретарях судових засідань Литвин Г.Т., Бойко Л.М.

за участі прокурорів Красіна В.О., Рудик Ю.Ю.

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4

захисників Цвіркун С.О., Райнова С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла Черкаської області кримінальне провадження №12015250010000156 від 04 червня 2015 року про обвинувачення

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Сміла Черкаської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, раніше судимого:

- 14 травня 2010 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі статті ст.75 КК України від відбування покарання звільний з іспитовим строком 2 роки. 06 червня 2012 року звільнений від відбування покарання постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2012 року по закінченню іспитового строку;

- 06 травня 2015 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області за ч.1 ст.185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік. 12 липня 2016 року ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області скасовано звільнення від відбування з іспитовим строком та направлено у місця позбавлення волів на 1 рік 06 місяців. Покарання відбув повністю,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Черкаси, зареєстрованого в АДРЕСА_2, проживаючого в АДРЕСА_3, українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, раніше судимого:

- 04 лютого 2015 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області за ч.2 ст.185, ч.1 ст.186 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки. Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 липня 2016 року скасовано звільнення від відбування покарання з іспитовим строком та направлено для відбування покарання у виді позбавлення волі на 3 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України,-

встановив:

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються в тому, що вони, повторно, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння за по попередньою змовою між собою, 03 червня 2015 року близько 22 години 30 хвилин, з метою вчинення крадіжки, перелізши через паркан, проникли на територію господарського подвір'я Пасажирського вокзалу ст.ім.Т.Шевченка ДП «Одеська залізниця», що розташований по вул. Московська, 7, в м. Сміла Черкаської області, звідки, таємно, умисно, з корисливих мотивів, намагалися вчинити крадіжку майна, яке обліковується на балансі Пасажирського вокзалу ст.ім.Т.Шевченка «Одеської залізниці», а саме: двох поручнів під пандус, вартістю 809 гривень 8 копійок кожен, на суму 1618 гривень 16 копійок, та 45 кілограм металобрухту, вартістю 3,308 гривні за 1 кілограм на суму 148 гривень 86 копійок, а всього на суму 1767 гривень 02 копійки, однак з причин, що не залежали від їх волі, не вчинили всіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки будучи поміченими на місці вчинення кримінального правопорушення трактористом вокзалу ОСОБА_7, втекли з місця вчинення злочину.

Дії обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно та за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням у інше сховище, за що передбачена відповідальність відповідно до вимог ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України.

На вказаній кваліфікації дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наполягав прокурор Черкаської місцевої прокуратури Рудик Ю.Ю., який підтримував державне обвинувачення під час судового розгляду кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_4 своєї провини у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та надав покази, що 03 червня 2015 року близько 22 години 00 хвилин він перебував біля бару «Світанок», що розташований на привокзальній площі ст.ім.Т.Шевченка. В цей час до нього підійшов його знайомий ОСОБА_3, який попросив його надати мобільний телефон для здійснення телефонного дзвінка. Спільно з ОСОБА_3 він перебував приблизно 10 хвилин та від бару «Світанок» нікуди не відходили. Після того як ОСОБА_3 поспілкувався по мобільному телефону, він залишився на зупинці біля бару «Світанок», а ОСОБА_3 пішов у невідомому напрямку. Коли вони перебували на вищевказаній зупинці до нього підійшли працівники поліцїі, які запропонували йому пройти з ними до відділу поліції для перевірки документів. В цей день він вживав алкогольні напої. В приміщенні відділу поліції працівники поліції почали йому погрожувати та психологічно тиснули на нього, щоб він зізнався у вчинені злочину, якого він не вчиняв. Під час проведення досудового розслідування він надавав інші покази, оскільки працівники поліції з лінійного відділу поліції на нього тиснули та застосовували фізичне насильство. Прізвищ працівників поліції, які застосовували до нього фізичне насильство він не знає. Після цього він підписував надані працівниками поліції документи, які він читав, однак підписував такі під фізичним та психологічним тиском з їх боку. Злочину, який йому інкримінують, він не вчиняв. Свідку ОСОБА_9 про вчинення будь-якого злочину він не розповідав.

Обвинувачений ОСОБА_3 своєї провини у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та надав покази, що він влітку 2015 року, точного дня та місяця вже не пам'ятає, у вечірній час зустрів свого знайомого ОСОБА_4 біля кафе «Світанок», що розташований на привокзальній площі ст.ім.Т.Шевченка. Він хотів взяти у ОСОБА_4 мобільний телефон, щоб здійснити дзвінок, однак ОСОБА_4 стало погано. ОСОБА_4 попросив зачекати 10 хвилин та пішов у невідомому йому напрямку. Через нетривалий проміжок часу ОСОБА_4 повернувся та надав йому мобільний телефон. Він здійснив дзвінок та стояли пили пиво. Через декілька хвилин до них підійшли працівники поліції, які повідомили, що необхідно перевірити документи ОСОБА_4, в зв'язку з чим останній пішов з ними. Через деякий час працівники поліції повернулися та запросили його пройти з ними до відділу поліції для перевірки його документів. У відділі поліції працівники поліції завели його до кабінету та відразу один з них наніс йому удар, після чого примусили підписатися на документі, який вже був заповнений. Підписаний ним документ йому прочитати не дали та підписував його він під тиском з боку працівників поліції. В цей день він вживав пиво. Злочину, який йому інкримінують, він не вчиняв. Крім того, зазначив, що свідок ОСОБА_7 змінює свої покази, оскільки під час судового розгляду кримінального провадження під головуванням судді Овсієнко, він надавав покази, що він запам'ятав лише одяг особи, яка перебувала на паркані господарського двору.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні надав покази, що 03 червня 2015 року о 20 годині 00 хвилин він заступив на нічну зміну трактористом залізничного вокзалу ст.ім.Т.Шевченка. Перебуваючи у приміщенні вокзалу він вийшов на привокзальну площу та почув, що на господарському дворі лає собака, що вказувало на присутність сторонніх людей. Прийшовши до господарського двору він побачив людину, яка сиділа на паркані, біля якої лежали поручні до пандусу та металобрухт. Він крикнув, щоб чоловік стояв, однак останній зістрибнув із забору та втік. Після цього він за допомогою телефону викликав працівників поліції, яким повідомим напрямок, у якому втікав невідомий йому чоловік. Через деякий час працівники поліції привели до нього чоловіка та запитали, чи це ця особа намагалася скоїти крадіжу, на що він повідомив, що ця так як він її бачив. Коли чоловік, якого він бачив на заборі тікав, йому здалося, що він був не один, однак він бачив лише одного чоловіка. На іншого чоловіка вказав безхатченко, який бачив їх разом. Коли він бачив чоловіка, який намагався вчинити крадіжку, була приблизно 22 година та на дворі було темно. Чоловіка, який сидів на паркані господарського двору він бачив з відстані приблизно 3-4 метри. В руках у вказаного чоловіка нічого не було та він був одягнутий у червону футболку та чорні штани. Особу, яку він бачив на заборі, він впізнав як ОСОБА_4, якого раніше бачив на території вокзалу. Він бачив, як чоловік, який сидів на заборі, втікав у напрямку парку, оскільки вилазив на паркан та дивився за ним. В особі, яка сиділа на заборі він впізнав ОСОБА_4, оскільки господарський двір освітлюється з привокзальної площі. При ньому ОСОБА_4 пояснив працівникам поліції, що вдень він видивився метал та визнавав, що перебував на паркані. Після того як працівники поліції повели ОСОБА_4 до відділу поліції, він зустрів біля вокзалу безхатченка ОСОБА_7, в якого він запитав, чи не бачив з ким була особа, яка тікала від господарського двору, на що він вказав на чоловіка, який стояв неподалік, як такого, що тікав разом з ОСОБА_4. Біля господарського двору наявний чагарник, в якому інколи люди справляють свої природні потреби. Покази він не змінює. Під час його допиту під час попереднього розгляду справи під головуванням судді Овсієнко, він повідомляв, що обличчя особи, яка сиділа на заборі, він запам'ятав. Територія господарського двору освітлюється ліхтарями, які знаходяться на привокзальній площі, автостанції та ларьків, які знаходяться неподалік. На території господарського двору освітлення відсутнє. На території господарського двору він нікого не бачив. Він не бачив, що ОСОБА_4 перебував на території господарського двору та вчиняв на такому якісь дії, направлені на вчинення злочину. Він бачив як особа, сиділа на заборі, після чого спригнула та побігла. Коли він заступив на зміну, він бачив поручні до пандусу на одному місці, а потім вони опинилися на іншому місці. Він перебував на місці біля паркану, на яке зістрибнув чоловік з забору.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні надав покази, що у 2015 році точного дня та місяця не пам'ятає, після 21 години він зателефонував трактористу ОСОБА_7 по роботі та хотів надати йому вказівки. ОСОБА_7 повідомив, що зателефонує йому пізніше, оскільки на господарському дворі вчинена крадіжка. Через деякий час ОСОБА_7 зателефонував йому та повідомив, що з господарського двору намагалися викрасти поручні для пандусу та металобрухт, та осіб, які вчинили злочин затримали працівники поліції. Поручень до пандусу довжиною приблизно 2 метри та вагою близько 20 кілограм. Крім того ОСОБА_7 повідомив, що бачив як особа в червоній футболці перебувала на паркані та через такий був перекинутий один поручень до пандусу та ще один був піднесений до паркану. Вранці наступного дня він надавав свої покази працівникам поліції. Свідком подій, про які йому розповів ОСОБА_7 він не був. Поручень до пандусу, який був перекинутий через паркан йому особисто повернули працівники поліції.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні надав покази, що він являється працівником поліції та у 2015 році, точного дня та місяця не пам'ятає, заступив спільно з працівником поліції ОСОБА_12 на зміну по охороні громадського порядку ст.ім.Т.Шевченка. Під час чергування ОСОБА_12 зателефонував чоловік на ім'я ОСОБА_7 та повідомив, що на господарському дворі ЛВЧ-2 викрадають метал, та зазначив опис особи, яка вчинила злочин. Після цього він та ОСОБА_12 окремо один від одного направилися на пошуки злочинця. Через деякий час йому на мобільний телефон зателефонував ОСОБА_12 та повідомив, що він перебуває біля автобусної зупинки, що розташована на привокзальній площі ст.ім.Т.Шевченка, та йому потрібна допомога. Коли він підійшов до ОСОБА_12, останній стояв з невідомим йому чоловіком, якого вони провели до відділу поліції. Як зазначив ОСОБА_12 особа, яку вони доставили до відділу поліції, підпадає під опис особи, яка вчинила крадіжку з господарського двору ЛВЧ-2. Під час розмови з невідомим чоловіком, він зізнався у вчиненні злочину. Прийшовши до відділу поліції, невідомого йому чоловіка передали черговому працівнику поліції. Як потім він дізнався вказаного чоловіка прізвище ОСОБА_4. Після цього на мобільний телефон ОСОБА_12 знову зателефонував чоловік на ім'я ОСОБА_7 та повідомив, що спільник ОСОБА_4 перебуває біля магазину «Люкс». Прибувши до магазину «Люкс» вони затримали спільника ОСОБА_4 та відвели до відділу поліції, після чого повернулися на маршрут патрулювання. Будь-яких процесуальних документів він та ОСОБА_12 щодо вищевказаних осіб не складали. В який одяг були одягнуті вищевказані особи він не пам'ятає. Будь-якого тиску на вищевказаних осіб з його боку не чинилося. До території господарського двору він спільно з ОСОБА_12 ходили. ОСОБА_4 був затриманий на підставі опису чоловіка на імя ОСОБА_7, який телефонував ОСОБА_12

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» надав покази, що влітку 2015 року, точного дня та місяця він не пам'ятає, він спілкувався зі своїм знайомим ОСОБА_4. Обставин за яких відбулося спілкування з ОСОБА_4 він не пам'ятає. Так, ОСОБА_4 розповів йому, що у середині літа 2015 року він спільно з ОСОБА_3 намагалися проникнути на територію одного з приміщень залізниці, що розташована біля бару «Світанок», щоб вчинити крадіжку, однак їм це не вдалося так як їх помітив працівник залізниці. ОСОБА_4 роповідав, що він лише заліз на паркан та в цей час був помічений працівником залізниці. Де перебував у цей час ОСОБА_3, ОСОБА_4 не розповідав. Що саме хотіли викрасти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, останній йому не повідомляв. Чи перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в стані алкогольного сп'яніння під час вчинення злочину йому не відомо. Крім того, ОСОБА_4 розповідав, що за вчинений злочин його та ОСОБА_3 затримали працівники поліції. Свідком вчинення будь-якого злочину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 він не був. За дачу завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів до кримінальної відповідальності він не притягувався.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні надав покази, що влітку 2015 року він проходив службу інспектором патрульної служби у лінійному відділі поліції на ст.ім.Т.Шевченка. Перебуваючи в добовому наряді, точного дня та місяця не пам'ятає, після 21 години йому на мобільний телефон зателефонував товариш на ім'я ОСОБА_7, який працює трактористом на ст.ім.Т.Шевченка. ОСОБА_7 повідомив йому, що оскільки на території господарського двору лаяла собака, він підійшов до воріт вказаної території та побачив людину, яка перебувала на паркані території господарського двору, та попросив його прийти. В цей час він перебував у приміщенні вокзалу ст.ім.Т.Шевченка. Прийшовши до господарського двору він побачив, що з паркану вказаного двору зітрибнула людина високого зросту. Оскільки він перебував далі від чоловіка на паркані, відтак він його не роздивився. ОСОБА_7 перебував ближче до вказаного чоловіка та побачив, у які речі він був одягнутий. Потім ОСОБА_7 описав вказаного чоловіка та вийшли у бік бару «Світанок» та автобусної станції. Підійшовши до автобусної станції разом з ОСОБА_7 він побачив двох осіб, серед яких останній впізнав чоловіка, який був на паркані господарського двору. Один з чоловіків, який був вище зростом, представився ОСОБА_4. В ході розмови з ОСОБА_4 він зізнався, що перебував на паркані. Потім він запросив ОСОБА_4 до відділу поліції та викликав свого напарника ОСОБА_11 та разом з ним доставили ОСОБА_4 до лінійного відділу поліції. Коли йшли до відділу поліції ОСОБА_4 повідомив, що він був не сам, а з тим чоловіком, який стояв поряд з ним з пляшкою пива, яким являється ОСОБА_3, який запропонував вчинити крадіжку з господарського двору, так як бачив там метал, який можливо викрасти. У відділі поліції вони передали ОСОБА_4 черговому та повернулися на перон залізничного вокзалу. Коли вони йшли по перону до нього знову зателефонував ОСОБА_7, який повідомив, що інший чоловік, який намагався вчинити крадіжку з господарського двору, пішов у напрямку магазину «Люкс». Підійшовши до магазину «Люкс» вони побачили чоловіка з пляшкою пива, якого їм описали, та запросили його пройти до відділу поліції, на що він не заперечував. Доставивши вказаного чоловіка до відділу поліції, він та ОСОБА_11 написали рапорти про затримання вказаних осіб та доставлення їх до лінійного відділу, після чого повернулися на маршрут патрулювання. ОСОБА_4 був одягнутий у червону футболку та джинси. Прізвище товариша на ім'я ОСОБА_7, який йому телефонував - ОСОБА_7. Відстань від вокзалу до господарського двору приблизно 50 метрів. Коли він прийшов до господарського двору, ОСОБА_7 перебував біля воріт та на територію не заходив. ОСОБА_7 описав, що чоловік, який перебував на паркані був одягнутий в червону футболку та джинси та був високого зросту. Коли вони зайшли на територію господарського двору ОСОБА_7 побачив поручні з металу, які стояли під парканом. Ні він, ні ОСОБА_7 на паркан не вилазили. Вийшовши з території господарського двору він спільно з ОСОБА_7 пішли шукати чоловіка, якого описав останній. Коли він підходив до ОСОБА_4 з ОСОБА_3, з ним був ОСОБА_7, який вказав на ОСОБА_4 як особу, яка перебувала на паркані господарського двору. ОСОБА_7 дочекався поки прийде ОСОБА_11 з яким вони потім відвели ОСОБА_4 до відділу поліції. Жодного тиску на ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ним та ОСОБА_11 не здійснювалося. Очевидцем викрадення металу з території господарського двору він не був.

Під час судового розгляду прокурор Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області Красін В.О. від допиту свідка ОСОБА_14 у даному кримінальному провадженні відмовився.

Прокурор в судовому засіданні наполягав, що вина обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, окрім показів свідків, також підтверджується наступними доказами, дослідженими в судовому засіданні:

- рапортом інспектора ПС ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка прапорщика міліції ОСОБА_12 від 04 червня 2015 року, відповідно до якого, він з 20 години 00 хвилин 03 червня 2015 року спільно з інспектором патрульної служби ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка старшиною міліції ОСОБА_11 заступили на службу по охороні громадського порядку на Південному та Північному вокзалі ст.ім.Т.Шевченка. 04 червня 2015 року близько 00 годин 05 хвилин під час відпрацювання Південного вокзалу ст.ім.Т.Шевченка та прилеглої території до нього на мобільний телефон зателефонував тракторист ЛОВК ст.ім.Т.Шевченка ОСОБА_7, який повідомив, що на території господарського двору ЛВЧ-2 ст.ім.Т.Шевченка ним було виявлено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканця АДРЕСА_4 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, мешканця АДРЕСА_5, які намагалися викрасти з господарського двору ЛВЧ-2 ст.ім.Т.Шевченка залізні перила та металобрухт. Дані громадяни були запрошені до чергової частини ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка для з'ясування обставин (а.п.26 т.1);

- протоколом огляду місця події від 03 червня 2015 року, який проведений в період часу з 23 години 40 хвилин по 23 годину 58 хвилин, за участі понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_14, відповідно до якого, місцем огляду являється територія, яка знаходиться в м. Сміла біля ЛВЧ-2, що по вул. Московська. Вказана територія заросла бур'яном, висота якого в деяких місцях складає близько 180 см. На вказаній території, біля бетонного паркану ЛВЧ-2, на відстані близько 1 метра знаходиться брухт чорного металу, а саме: металеве бильце, металева пластина білого кольору, тринога з чорного металу висотою близько 170 см. Зазначені металеві предмети було вилучено під час огляду місця події (а.п.27-28 т.1);

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2015 року, який був проведений в період часу з 11 години 00 хвилин по 11 годину 10 хвилин, за участі свідка ОСОБА_7, відповідно до якого, останній впізнав за загальними рисами обличчя невідомого чоловіка на фотознімку №4, як особу, яку затримали працівники міліції та якого він знає як ОСОБА_3 (а.п.29-30 т.1);

- довідкою до протоколу про пред'явлення для впізнання за фотознімками, відповідно до якої 23 листопада 2015 року слідчим СВ Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_15 по кримінальному провадженню №12015250010000156 від 04 червня 2015 року в присутності понятих було проведено впізнання за фотознімками із свідком ОСОБА_7. Для впізнання свідку було надано 4 фотознімки чоловіків. Фотознімок №4 належить ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 (а.п.31 т.1);

- протоколом огляду предмету від 04 червня 2015 року, який був проведений у період часу з 11 години 00 хвилин по 11 годину 25 хвилин, за участі понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17, відповідно до якого, старший слідчий СВ ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка УМВС України на Одеській залізниці старший лейтенант міліції ОСОБА_18 в приміщенні багажного відділення ст.ім.Т.Шевченка розташованого по вул. Московська, 7, в м. Сміла, на вагах 1:100 ГОСТ 11319-71, які виготовлені в СРСР провів зважування металобрухту, а саме трьох зварених металевих кутників, двох листів залізних листів та металевого кругляка загальною вагою 45 кілограм. Два металеві поручні для інвалідних пандусів кожен довжиною близько 1,7 метра, виготовлені з труб діаметром близько 5 см, які вигнуті та пофарбовані в жовтий колір (а.п.32 т1.);

- довідкою №ЛВОК-06/1735 виданою начальником пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка ОСОБА_19, відповідно до якої, 2 (дві) одиниці поручня під пандуси та 45 кілограм металобрухту, які були викрадені 04 червня 2015 року та повернуті підприємству для зберігання, обліковуються на балансі Пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка (а.п.33 т.1);

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2015 року, який був проведений в період часу з 11 години 10 хвилин по 11 годину 20 хвилин, за участі свідка ОСОБА_7, відповідно до якого, останній впізнав за загальними рисами обличчя невідомого чоловіка (ОСОБА_4) на фотознімку №4, як особу, яка скоїла крадіжку металобрухту з території господарського двору Пасажирського вокзалу ім..Т.Шевченка (а.п.35-36 т.1);

- довідкою до протоколу про пред'явлення для впізнання за фотознімками, відповідно до якої 23 листопада 2015 року слідчим СВ Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_15 по кримінальному провадженню №12015250010000156 від 04 червня 2015 року в присутності понятих було проведено впізнання за фотознімками із свідком ОСОБА_7. Для впізнання свідку було надано 4 фотознімки чоловіків. Фотознімок №4 належить ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 (а.п.37 т.1);

- довідкою №ЛОВК-06/749 виданою начальником пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка ОСОБА_19, відповідно до якої, вартість 1 (однієї) одиниці поручня під пандус 2000 мм, який обліковується на Пасажирському вокзалі ім.Т.Шевченка складає 809 гривень 08 копійок (а.п.38 т.1);

- довідкою №440 виданою в.о.начальника відділу №2 відокремленого структурного підрозділу - Шевченківський територіальний відділ матеріально-технічного постачання Одеської залізниці ОСОБА_21, відповідно до якої, слідчого СВ Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_15 повідомлено, що станом на 04 червня 2015 року 1 кілограм брухту чорних металів (вид 501), згідно протоколу №ЦЗТ-22/13 від 14 квітня 2015 року чергового засідання Комісії Укрзалізниці з питань заготівлі та використання брухту чорних та кольорових металів, складає 3,308 гривень без ПДВ (а.п.39 т.1).

Згідно ч.1 ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 послідовно, напротязі всього судового розляду, не визнавали своєї винуватості у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, наполягаючи, що такого вони не вчиняли.

Покази ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є послідовними, логічними та такими, що не спростовані жодним доказом, який надав прокурор на підтвердження їх винуватості у інкримінованому їм кримінальному правопорушенні.

Розбіжності у показах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на які вказав під час судових дебатів прокурор, а саме, що: зі слів ОСОБА_3 вони з ОСОБА_4 03 червня 2015 року зустрілись біля магазину «Люкс», а зі слів ОСОБА_4 біля кафе «Світанок»; ОСОБА_3 стверджує, що саме він запитав у ОСОБА_4 чи є в нього мобільний телефон для дзвінка, а ОСОБА_4 з даного приводу зазначає, що він запитував у ОСОБА_3 мобільний телефон і ОСОБА_4 близько 5 хвилин розмовляв по телефону ОСОБА_3; після того як ОСОБА_4 договорив по телефону зі слів останнього вони розійшлися, а ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_4 йому телефон не давав та після цієї розмови ОСОБА_4 відлучився на 1 годину, є надуманими та такими, що не відповідають дійсності.

Так, під час судового розгляду допитані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однозначно зазначили, що 03 червня 2015 року вони зустрілися біля кафе «Світанок», ОСОБА_3 попросив у ОСОБА_4 мобільний телефон для здійснення дзвінка, при цьому ОСОБА_3 зазначив, що перед наданням йому мобільного телефону ОСОБА_4 відлучався на 10 хвилин, оскільки йому стало погано.

Як вбачається з показів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в таких наявні деякі розбіжності, які прокурором не зазначені, а саме: ОСОБА_4 зазначив, що після зустрічі з ОСОБА_3 він нікуди не відлучався, натомість ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_4 відлучався на 10 хвилин, оскільки йому стало погано; ОСОБА_4 зазначив, що після розмови ОСОБА_3 по його мобільному телефону, він залишився біля автобусної зупинки, а ОСОБА_3 пішов у невідомому напрямку, після чого до ОСОБА_4 підійшли працівники поліції, натомість ОСОБА_3 зазначив, що працівники поліції підійшли до нього та ОСОБА_4, коли вони перебували на автобусній зупинці.

Разом з тим, вищевказані розбіжності жодним чином не свідчать про вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 інкримінованого їм кримінального правопорушення.

При цьому, як вбачається з довідок №23 та №24 виданих лікарем Державного закладу «Відділкова лікарня станції імені Тараса Шевченка «Одеська залізниця» ОСОБА_1, ОСОБА_3, о 20 годині 20 хвилин 04 червня 2015 року, та ОСОБА_4 о 02 годині 26 хвилин 04 червня 2015 року, згідно проби Мохова - Шинкаренка, перебували у стані алкогольного сп'яніння.

Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були доставлені вночі 03 червня 2015 року працівниками міліції до ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка, де вони і перебували до проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, що виключає можливість вживання ними алкогольних напоїв, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що під час зустрічі 03 червня 2015 року близько 22 години 00 хвилин ОСОБА_4 з ОСОБА_3 біля бару «Світанок», такі перебували у стані алкогольного сп'яніння.

Враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час зустрічі 03 червня 2015 року близько 22 години 00 хвилин біля бару «Світанок» перебували в стані алкогольного сп'яніння, та приймаючи до уваги, що з вищевказаної дати до надання ними показів у судовому засіданні 26 червня 2018 року пройшло три роки, суд вважає такі розбіжності не суттєвими.

Як зазначили під час допиту ОСОБА_4 та ОСОБА_3, визнавальні покази вони під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, надавали під фізичним та психологічним тиском, при цьому ОСОБА_3 зазначив, що підписував заздалегідь написані працівником міліції його покази, які йому не надали можливості прочитати.

Так, ухвалами судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашник В.П. від 09 березня 2017 року та 30 березня 2017 року за клопотанням прокурора Рудик Ю.Ю. доручено слідчому управлінню ГУНП в Черкаській області в порядку ст.333 КПК України проведення слідчих та розшукових дій для перевірки показів обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що під час їх затримання в приміщенні лінійного відділу працівники міліції застосовували щодо них недозволені методи слідства - чинили фізичний та психологічний тиск (а.п.143, 152 т.2).

На виконання ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області Кожухівський В.О. направив до суду лист №954/02/12/і-2017 від 05 квітня 2017 року, яким повідомив, що Головне управління Національної поліції в Черкаській області не наділено повноваженнями щодо проведення службових розслідувань відносно колишніх працівників міліції, інших працівників та службовців, які перебували на посадах УМВС України на Одеській залізниці, в зв'язку з чим у Головного управління національної поліції в Черкаській області відсутні будь-які правові підстави для призначення та проведення службового розслідування за фактом можливих неправомірних дій з боку колишніх працівників міліції УМВС України на Одеській залізниці відносно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.п.161-162 т.2).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Смілянським міськрайонним судом Черкаської області при розгляді кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчинені всі можливі заходи направлені на перевірку показів останніх про застосування щодо них з боку працівників міліції лінійного відділу недозволених методів слідства, а саме вчинення щодо них фізичного та психологічного тиску.

Відповідно до ч.2 ст.11 КПК України забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Згідно п.1 ч.2 ст.36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевказані норми, суд приходить до беззаперечного висновку, що прокурор, який підтримував обвинувачення у суді, при отриманні відомостей від обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо застосування до них заборонених заходів впливу у кримінальному провадженні, був уповноважений самостійно внести такі відомості до Єдиного реєстру досудового розлідування.

Разом з тим, вищевказаних дій прокурором виконано не було та доказів на спростування показів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині застосування до них працівниками міліції лінійного відділу психічного та фізичного тиску з метою оговорити себе у вчиненні кримінального правопорушення, не надано.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Враховуючи вищевказану норму, суд не приймає до уваги доводи прокурора про те, що обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015250010000156 від 04 червня 2015 року надавали визнавальні покази, як доказ вчинення ними інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Будучи допитаним під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 надав покази про те, що він 03 червня 2015 року виявив на паркані господарського двору чоловіка, якого відразу впізнав як ОСОБА_4, посилаючись на те, що він раніше бачив його на ст.ім.Т.Шевченка, та такий був йому відомий.

Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_3 під час судового розгляду надав покази, що свідок ОСОБА_7 змінив свої покази, оскільки будучи допитаним як свідок під час судового розгляду даного кримінального провадження під головуванням судді Овсієнко В.В. зазначав, що обличчя особи, яка 03 червня 2015 року перебувала на паркані господарського двору він не бачив, при цьому із прикмет вказаної особи зазначав лише червону футболку та джинси.

Відповідно до вироку Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2016 року постановленого головуючим суддею Овсієнко В.В., свідок ОСОБА_7 надав покази, що «він зайшов на територію господарського двору та побачив, що на паркані сидить людина, яка намагалась перекинути поручні. Невідомий чоловік побачив його та почав тікати. Він бачив, що чоловік був одягнутий в червону футболку та джинси» (а.п.65 - зворот, т.1).

При цьому, суд має зазначити, що прокурором Рудик Ю.Ю. на вищевказаний вирок була подана апеляційна скарга з якої не вбачається, що покази надані свідком ОСОБА_7 викладені у вироці суду зазначені не вірно.

Як вбачається з вищевказаних показів свідка ОСОБА_7, такий не зазначав, що чоловіка, який 03 червня 2015 року перебував на паркані господарського двору, він відразу впізнав як ОСОБА_4, що суттєво відрізняється від показів наданих під час судового засідання 17 жовтня 2017 року.

Крім того, відповідно до показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 наданих під час судового розгляду, свідок ОСОБА_7 відразу після виявлення 03 червня 2015 року особи, яка перебувала на паркані господарського двору, не повідомляв зазначених свідків про те, що йому відома вказана особа та її прізвище не зазначав.

При цьому, як зазначив під час судового розгляду свідок ОСОБА_12, ОСОБА_7 повідомив йому, що особа, яка перебувала 03 червня 2015 року на паркані господарського двору, була високого зросту та одягнута в червону футболку та джинси.

Також, під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 зазначив, що на території господарського двору відсутнє освітлення, та до такого потрапляє світло від розташованих поблизу споруд.

Приймаючи до уваги, що територія господарського двору, на паркані якого ОСОБА_7 03 червня 2015 року бачив особу, не освітлюється, вказану особу такий виявив, у темну пору доби, та враховуючи, що ОСОБА_7, після виявлення вказаної особи та до надання ним показів у судовому засіданні, яке відбулося 17 жовтня 2017 року, не зазначав, що безпосередньо під час вчинення злочину впізнав таку як ОСОБА_4 та описав працівникам міліції особу як високого зросту та одягнуту в червону футболку та джинси, відтак суд приходить до обґрунтованого висновку, що особа, яка перебувала 03 червня 2015 року на паркані господарського двору йому була незнайома, та наявні сумніви щодо можливості роздивитися її обличчя.

На підставі вищевикладеного, суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_7 про те, що чоловіка, який 03 червня 2015 року перебував на паркані господарського двору, він відразу впізнав як ОСОБА_4, та вважає їх такими, що не відповідають дійсності та не підтверджуються жодним із доказів, які були досліджені під час судового розгляду, відтак не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що свідок ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_4, якого, з його показів, до нього привели працівники міліції, як особу, яку він 03 червня 2015 року виявив на паркані господарського двору, по зросту, червоній футболці та джинсам.

Зазначені під час судового розгляду свідком ОСОБА_7 прикмети особи, яка 03 червня 2015 року була ним виявлена на паркані господарського двору, а саме: високий зріст, червона футболка та джинси, не являються особливими прикметами, за якими можна беззаперечно ідентифікувати особу, оскільки такі прикмети являються розповсюдженими.

Крім того, як вбачається з показів свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ОСОБА_4 було виявлено біля автобусної зупинки, що розташована на привокзальній площі ст.ім.Т.Шевченка та у безпосередній близькості до місця вчинення кримінального правопорушення, безпосередньо після виявлення ОСОБА_7 особи на паркані господарського двору.

Разом з тим, враховуючи покази ОСОБА_7 про те, що особа, яку він виявив 03 червня 2015 року на паркані господарського двору, зістрибнула з нього та втікла, суд має сумніви, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та тікаючи з місця вчинення такого, будуть перебувати у безпосередній близькості до нього.

Також, суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_7 про те, що безхатько вказав на чоловіка, яким як потім з'ясувалося був ОСОБА_3, як на такого, що тікав спільно з особою, яку він виявив 03 червня 2015 року на паркані господарського двору, оскільки особа безхатька як під час досудового, так і під час судового розгляду не встановлена та зазначені покази жодним допустимим доказом дослідженим під час судового розгляду не підтверджується.

При цьому, суд має зазначити, що відповідно до показів свідка ОСОБА_7, останній окрім особи, яку він виявив 03 червня 2015 року на паркані господарського двору, нікого не бачив, та що злочин був вчинений двома особами є його особистими припущеннями, які під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження.

Під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 зазначив, що впізнав особу, яку виявив 03 червня 2015 року на паркані господарського двору, коли таку привели до нього працівники міліції.

Разом з тим, як вбачається з показів свідка ОСОБА_12, він спільно з ОСОБА_7 підійшли до автобусної зупинки, яка розташована на привокзальній площі ст.ім.Т.Шевченка, на якій перебували двоє чоловіків, поміж яких ОСОБА_7 впізнав особу, яку 03 червня 2015 року виявив на паркані господарського двору.

При цьому, під час судового розгляду свідок ОСОБА_11 зазначив, що прийшовши до автобусної зупинки, що розташована на привокзальній площі ст.ім.Т.Шевченка, він побачив свого колегу ОСОБА_12 та невідомого йому чоловіка, який назвався ОСОБА_4.

Враховуючи вищевказані покази свідків, суд позбавлений можливості дійти однозначного висновку, в якому місці свідок ОСОБА_7 впізнавав безпосередньо після виявлення злочину, ОСОБА_4

Крім того, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.223 КПК України, слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

Згідно глави 20 КПК України пред'явлення особи для впізнання являється слідчою дією.

Як вбачається з показів свідка ОСОБА_7, працівники міліції привели до нього особу, яку він впізнав як таку, що 03 червня 2015 року ним була виявлена на паркані господарського двору.

Враховуючи зазначені покази свідка, суд приходить до висновку, що працівники міліції привівши до свідка ОСОБА_7 особу, якою був ОСОБА_4, провели з таким слідчу дію, а саме пред'явлення особи для впізнання.

Відповідно до ч.3 ст.214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.

Враховуючи вказану норму, до внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудового розслідування можливо провести лише одну слідчу дію, а саме огляд місця події.

Доказів, які б свідчили про те, що до моменту пред'явлення ОСОБА_4 для впізнання свідку ОСОБА_7 безпосередньо після виявлення кримінального правопорушення, відомості про таку були внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування, матеріали кримінального провадження не містять.

При цьому, працівники міліції ОСОБА_12 та ОСОБА_11, які слідчими не являються, та доручення на проведення слідчих дій від останнього, як свідчать матеріали кримінального провадження, не отримували, провели з ОСОБА_7 слідчу дію, а саме пред'явлення особи для впізнання.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.228 КПК України особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються.

Згідно ч.7 ст.223 КПК України слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

В порушення вищевказаних норм працівниками міліції впізнання ОСОБА_4, безпосередньо після виявлення кримінального правопорушення, свідком ОСОБА_7, проводилося без участі інших осіб тієї ж статі, яких мало бути не менше трьох та які не мають різких відмінностей, при цьому поняті під час проведення слідчої дії були відсутні.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження та показів свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, такі будь-яких процесуальних документів щодо проведеної ними слідчої дії, а саме пред'явлення ОСОБА_4 для впізнання свідку ОСОБА_7 не складали.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до беззаперечного висновку, що пред'явлення ОСОБА_4 для впізнання свідку ОСОБА_7 безпосередньо після виявлення останнім кримінального правопорушення, було проведено з грубим порушенням чинного кримінального процесуального законодавства України.

Як вбачається з показів свідка ОСОБА_10, такий свідком вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінують ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та його покази жодним чином не вказують на наявність у останніх вини у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Так, під час судового розгляду був допитаний як свідок ОСОБА_9, який зазначив, що ОСОБА_4 розповідав йому в 2015 році, про те, що він з ОСОБА_3 в середині літа 2015 року намагалися вчинити крадіжку з приміщень залізниці.

Згідно ч.2 ст.97 КПК України суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати: 1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; 2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані; 3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності; 4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; 5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; 6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; 7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Як зазначив під час судового розгляду ОСОБА_4, він з ОСОБА_9 щодо вчинення ним будь-якого кримінального правопорушення не спідкувався та про вчинення таких йому не розповідав.

Відповідно до ч.ч.4, 5 та 6 ст.97 КПК України суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

Суд критично відноситься до показів свідка ОСОБА_9, оскільки такі є непослідовними та плутаними, з таких неможливо дійсти висновку, що в них відображені події, які відбулися саме 03 червня 2015 року, обставини за яких отримані викладені в показах події невідомі та свідок їх пояснити не зміг, при цьому такі надані з чужих слів та жодним допустимим доказом, дослідженим судом під час судового розгляду, не підтверджуються.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що покази свідка ОСОБА_9 є недопустимим доказом.

Так само, суд вважає недопустимим доказом покази свідка ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_4 у його присутності повідомляв працівникам міліції про те, що вдень він видивився на території господарського двору метал та перебував на паркані, оскільки такі жодним належним та допустимим доказом не підтверджуються та їх заперечує сам ОСОБА_4

Відповідно до ч.7 ст.97 КПК України у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Як вбачається з показів свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11, ОСОБА_4 зізнався їм у вчиненні злочину, коли вони вели його до лінійного відділу, при цьому повідомивши, що він був не сам.

Разом з тим, відповідно до показів свідка ОСОБА_12, він після надання свідком ОСОБА_7 опису особи, яку останній виявив 03 червня 2015 року на паркані господарського двору, пішов шукати таку.

Враховуючи, вищевказані покази свідка ОСОБА_12, суд приходить до обґрунтованого висновку, що працівники міліції ОСОБА_12 та ОСОБА_11 здійснюючи розшук особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, про яке повідомив свідок ОСОБА_7 фактично виконували обов'язки оперативних працівників, на яких покладені обов'язки щодо розшуку осіб підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення.

На підставі вищевикладеного, враховуючи ч.7 ст.97 КПК України, суд вважає, що покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 надані зі слів ОСОБА_4 у жодному разі не можуть бути визнані судом як допустимі докази.

При цьому слід зазначити, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_11 безпосередніми свідками кримінального правопорушення, яке інкримінують ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не були та безпосередньо таке не бачили.

Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч.2 ст.86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з рапорта інспектора ПС ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка прапорщика міліції ОСОБА_12 від 04 червня 2015 року, відповідно до якого, він з 20 години 00 хвилин 03 червня 2015 року спільноз ІПС ЛП на ст.ім.Т.Шевченка старшиною міліції ОСОБА_11 заступили на службу по охороні громадського порядку на Південному та Північному вокзалі ст.ім.Т.Шевченка. 04 червня 2015 року близько 00 годин 05 хвилин під час відпрацювання Південного вокзалу ст.ім.Т.Шевченка та прилеглої території до нього на мобільний телефон зателефонував тракторист ЛОВК ст.ім.Т.Шевченка ОСОБА_7, який повідомив, що на території господарського двору ЛВЧ-2 ст.ім.Т.Шевченка ним було виявлено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканця АДРЕСА_4 та ОСОБА_3, 02 квіня ІНФОРМАЦІЯ_10, мешканця АДРЕСА_5, які намагалися викрасти з господарського двору ЛВЧ-2 ст.ім.Т.Шевченка залізні перила та металобрухт. Дані громадяни були запрошені до чергової частини ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка для з'ясування обставин (а.п.26 т.1).

Разом з тим, як зазначив свідок ОСОБА_7 під час судового розгляду, вчинення злочину ним було виявлено о 22 годині, при цьому жодної особи на території господарського двору він не бачив.

Враховуючи вищевказані покази свідка ОСОБА_7 та враховуючи, що свідок ОСОБА_12 безпосереднім свідком кримінального правопорушення не був, суд приходить до висновку, що у вищевказаному рапорті останнього зазначені відомості, які не відповідають дійсності, відтак такий являється недопустимим доказом.

Як вбачається з протоколу огляду місця події від 03 червня 2015 року, який проведений в період часу з 23 години 40 хвилин по 23 годину 58 хвилин, за участі понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_14, місцем огляду являється територія, яка знаходиться в м. Сміла біля ЛВЧ-2, що по вул. Московська. Вказана територія заросла бур'яном, висота якого в деяких місцях складає близько 180 см. На вказаній території, біля бетонного паркану ЛВЧ-2, на відстані близько 1 метра знаходиться брухт чорного металу, а саме: металеве бильце, металева пластина білого кольору, тринога з чорного металу висотою близько 170 см. Зазначені металеві предмети було вилучено під час огляду місця події (а.п.27-28 т.1).

Разом з тим, в протоколі огляду місця події не зазначено, в якої сторони бетонного паркану ЛВЧ-2 виявлений брухт чорного металу, чи являється територія ЛВЧ-2 огородженою та перебуває під охороною.

Крім того, як вбачається з показів свідка ОСОБА_7 частина металобрухту, яку намагалися викрасти, знаходилася на території господарського двору, однак огляд території господарського двору, матеріали кримінального провадження не містять.

При цьому, під час огляду місця події доказів, які б вказували на вчинення інкримінованого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, саме останніми, не здобуто.

Як вбачається з протоколу огляду предмету від 04 червня 2015 року, який був проведений у період часу з 11 години 00 хвилин по 11 годину 25 хвилин, за участі понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17, відповідно до якого, старший слідчий СВ ЛВ на ст.ім.Т.Шевченка УМВС України на Одеській залізниці старший лейтенант міліції ОСОБА_18 в приміщенні багажного відділення ст.ім.Т.Шевченка розташованого по вул. Московська, 7, в м. Сміла, на вагах 1:100 ГОСТ 11319-71, які виготовлені в СРСР провів зважування металобрухту, а саме трьох зварених металевих кутників, двох листів залізних листів та металевого кругляка загальною вагою 45 кілограм. Два металеві поручні для інвалідних пандусів кожен довжиною близько 1,7 метра, виготовлені з труб діаметром близько 5 см, які вигнуті та пофарбовані в жовтий колір (а.п.32 т1.).

Разом з тим, оглянуті та зважені слідчим 04 червня 2015 року предмети, не співпадають з вилученими під час огляду місця події від 04 червня 2015 року, оскільки під час огляду предметів було оглянуто більше металобрухту ніж вилучено під час огляду місця події.

Крім того, відповідно до зберігальної розписки заступника начальника пасажирського вокзалу ОСОБА_14, йому було передано на зберігання поручень для інвалідного пандусу та металобрухт загальною масою 45 кілограм, при цьому, як вбачається з огляду предметів від 04 червня 2015 року, слідчим було оглянуто два поручня для інвалідних пандусів.

Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2015 року, який був проведений в період часу з 11 години 00 хвилин по 11 годину 10 хвилин, за участі свідка ОСОБА_7, відповідно до якого, останній впізнав за загальними рисами обличчя невідомого чоловіка на фотознімку №4, як особу, яку затримали працівники міліції та якого він знає як ОСОБА_3 (а.п.29-30 т.1).

Однак, вищевказане пред'явлення особи для впізнання жодним чином не свідчить про вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення саме останнім, оскільки свідок ОСОБА_7 під час виявлення кримінального правопорушення не бачив опізнану особу на території господарського двору, а сам по собі факт затримання особи не свідчить про наявність в її діях кримінального правопорушення.

При цьому, свідок ОСОБА_7 під час проведення з ним вищевказаної слідчої дії впізнав ОСОБА_3 за загальними рисами обличчя, однак за якими саме, чим такі риси запам'яталися, та чим вони відрізняються від рис обличчя інших осіб, свідок не зазначив.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2015 року, за участі свідка ОСОБА_7, відповідно до якого, останній впізнав за загальними рисами обличчя невідомого чоловіка на фотознімку №4, як особу, яку затримали працівники міліції та якого він знає як ОСОБА_3, та довідка до нього являються недопустимими доказами.

Як вбачається з протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2015 року, який був проведений в період часу з 11 години 10 хвилин по 11 годину 20 хвилин, за участі свідка ОСОБА_7, відповідно до якого, останній впізнав за загальними рисами обличчя невідомого чоловіка (ОСОБА_4) на фотознімку №4, як особу, яка скоїла крадіжку металобрухту з території господарського двору Пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка (а.п.35-36 т.1)

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.228 КПК України перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Так, як вже встановлено судом свідку ОСОБА_7 03 червня 2015 року відразу після виявлення ним кримінального правопорушення був пред'явлений для впізнання ОСОБА_4, яке проводилося з грубим порушенням чинного кримінального процесуального законодавства України, відтак на момент пред'явлення фотознімків для впізнання 23 листопада 2015 року, свідок ОСОБА_7 вже знав ОСОБА_4

При цьому, свідок ОСОБА_7 під час проведення з ним вищевказаної слідчої дії впізнав ОСОБА_4 за загальними рисами обличчя, однак за якими саме, чим такі риси запам'яталися, та чим вони відрізняються від рис обличчя інших осіб, свідок не зазначив.

Також, як встановлено під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 бачив лише, що на паркані господарського двору перебуває особа, однак будь-яких активних дій, які були б направлені на вчинення крадіжки, він не бачив, в зв'язку з чим суд вважає, що твердження зазначене у вищевказаному протоколі про те, що свідок ОСОБА_7 впізнав за загальними рисами обличчя невідомого чоловіка (ОСОБА_4) на фотознімку №4, як особу, яка скоїла крадіжку металобрухту з території господарського двору Пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка, є хибним.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2015 року, за участі свідка ОСОБА_7, відповідно до якого, останній впізнав за загальними рисами обличчя невідомого чоловіка (ОСОБА_4) на фотознімку №4, як особу, яка скоїла крадіжку металобрухту з території господарського двору Пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка, та довідка до нього являються недопустимими доказами.

Інші документи, які надані прокурором як докази винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їм злочину, а саме: довідка №ЛВОК-06/1735 видана начальником пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка ОСОБА_19, довідка №ЛОВК-06/749 видана начальником пасажирського вокзалу ім.Т.Шевченка ОСОБА_19, довідка №440 видана в.о.начальника відділу №2 відокремленого структурного підрозділу - Шевченківський територіальний відділ матеріально-технічного постачання Одеської залізниці ОСОБА_21, доводять лише приналежність викраденого майна певній організації та вартість такого, однак жодним чином не свідчать про вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будь-якого кримінального правопорушення.

Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відподвідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»), тощо.

Також Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Перес проти Франції», заява № 47287/99 від 12 лютого 2004 р. вказав, що «Дія статті 6 Конвенції полягає і в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи».

У відповідності до ч.3 ст.87 КПК України докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно ч.1 ст.93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.23 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.23 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до беззаперечного висновку, що прокурор під час судового розгляду надає суду ті докази, які вважає необхідними для доведеності або спростування тієї чи іншої обставини, при цьому суд позбавлений можливості витребовувати у прокурора будь-які документи, оскільки в цьому разі буде порушено принцип змагальності сторін у кримінальному провадженні.

Наявність у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незнятих та непогашених у встановленому законом порядку судимостей жодним чином не являється доказом вчинення ними інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Оцінюючи досліджені по справі докази з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, суд приходить до висновку, що прокурором за допомогою належних та допустимих доказів не доведено наявність у діях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України, у вчиненні якого вони обвинувачуються.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведення обставин, які підлягають доказуванню, та вини такої, а обвинувальний вирок може грунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах.

У ст.129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Згідно ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР, при визначенні кримінального обвинувачення кожному гарантовано право на справедливий розгляд справи щодо нього незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, та застосування презумпції невинуватості. Тобто відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом. Аналогічні гарантії містить і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року.

Зазначені конституційні положення та положення чинних міжнародних договорів відображені в кримінально-процесуальному законодавстві України.

В статті 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В статті 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.

Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а в разі якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалюється виправдовувальний вирок.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Судом приймались всі заходи для розгляду кримінального провадження шляхом ретельного допиту обвинувачених, свідків та дослідження письмових доказів, тобто вичерпані всі можливості по збору доказів по справі.

Розшук нових доказів після проведення всіх можливих процесуальних дій не входить до компетенції суду.

Аналізуючи встановлені обставини та наведені норми діючого законодавства суд приходить до беззаперечного висновку, що під час судового розгляду не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України, та вичерпані можливості їх отримання, що відповідно до п.3 ч.1 ст.284 КПК України є безумовною підставою для закриття кримінального провадження під час досудового розслідування, а відповідно до ч.7 ст.284 КПК України якщо зазначені обставини виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Відповідно ч.1 ст.377 КПК України якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

Враховуючи, що ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року ОСОБА_4 скасовано звільнення відбування покарання за вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2015 року та його направлено для відбування покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки, при цьому строк покарання він не відбув, відтак звільненню з-під варти він не підлягає.

Запобіжний захід ОСОБА_3 після звільнення його з Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор», де він відбував покарання згідно вироку Смілянського міськрайнного суду Черкаської обаласті від 06 травня 2015 року, не обирався.

Цивільний позов у справі не заявлено, судові витрати відсутні.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.9, 62, 129 Конституції України, ст.ст.7, 8, 11, 17, 23, 36, 86, 87, 91, 92, 93, 94, 97, 223, 225, 228, 240, 284, 370, 373, 374, 375, 376, 377 КПК України, Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР, -

засудив:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнати невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України та виправдати, у зв'язку з недоведеністю, що в їх діях навний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України.

Речові докази: поручень для інвалідного пандусу та металобрухт загальною масою 45 кілограм залишити Пасажирському вокзалу ім.Т.Шевченка, звільнивши ОСОБА_14 від зобов'язання по зберігальній розписці.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, з підстав не повязаних із запереченням обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення вироку можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо він не буде скасовано.

Головуючий: О. П. Опалинська