Рішення № 75550418, 23.07.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2674/17

номер провадження 2/695/190/18

23 липня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.

за участю:

секретаря – Бреуса В.С.,

представника позивача за первісним позовом

відповідача за зустрічним позовом – ОСОБА_1,

представника відповідача за первісним позовом

позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору, укладеного 22.11.2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк», про надання споживчого кредиту в сумі 4100,0 грн., –

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості у сумі 57035,22 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 22.11.2011 року відповідач стала клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та уклала договір, відповідно до умов якого отримала кредит у розмірі 4100,0 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач наполягає, що кредитні кошти ОСОБА_4 отримала, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 12.09.2017 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в сумі 57035,22 грн., до якої внесена наступна заборгованість: 4044,07 грн. – заборгованість за кредитом; 46351,37 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 3447,63 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,0 грн. – фіксована частина штрафу; 2692,15 грн. – процентна складова штрафу.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому ПАТ КБ "ПриватБанк" змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору, укладеного 22.11.2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк», про надання споживчого кредиту в сумі 4100,0 грн..

Вимоги вказаної позовної заяви мотивовані тим, що матеріали справи не містять жодних відомостей про підписання ОСОБА_4 договору, на умови якого посилається позивач за первісним позовом. Так позивач за зустрічним позовом наполягає, що між сторонами не було укладено в письмовій формі кредитного договору, так як до банку подавалася лише анкета-заява позичальника про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, яка не є кредитним договором та договором про надання банківських послуг та не може розцінюватися як кредитний договір, а тому договір від 22.11.2011 року, на думку позивача за зустрічним позовом, є нікчемним.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом на задоволенні первісного позову наполягав у повному обсязі та надав пояснення аналогічні поясненням, які викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву, та відповідно до якої позивач за первісним позовом вважає, що ОСОБА_4 належним чином була ознайомлена із усіма умовами кредитного договору, а між сторонами під час його укладення було досягнуто усіх істотних його умов, крім того Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Підписавши заяву позичальника відповідач за первісним позовом приєдналася до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг, які є загальними і їх підписання позичальником не є обов’язковим. Таким чином представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» вважав, що вказаний вище кредитний договір належним чином був укладений, а ОСОБА_4 його умови не виконала в результаті чого утворилася заборгованість, яку позивач за первісним позовом просить стягнути із відповідача. Стосовно зустрічного позову, представник позивача за первісним позовом проти його задоволення заперечував, вважав його надуманим та наполягав, що позивач за зустрічним позовом пропустила строки позовної давності, а тому керуючись нормами ст. 267 ЦК України просив суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечував, з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву про стягнення заборгованості, яка отримана судом 09.01.2018 року. Так представник позивача за зустрічним позовом наполягав, що кредитний договір між сторонами належним чином не оформлений, а анкета-заява позичальника про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, не є кредитним договором та договором про надання банківських послуг, а тому у задоволенні первісного прозову просив відмовити. На задоволенні зустрічного позову наполягав у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін приходить до висновку, що первісний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" та зустрічний позов ОСОБА_4 не підлягають до задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із норм чинного законодавства вбачається, що таке прийняття пропозиції має бути безумовним та повним і містити всі істотні умови договору.

Приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Суд враховує, що ч. 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що належною формою кредитного договору є письмова форма. Наслідками недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність, що передбачено ч. 1 ст. 218 та ч. 2 ст. 1055 ЦК України.

Відповідач за первісним позовом наполягає, що Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач за первісним позовом як частину договору кредиту та які містять ряд істотних умов договору, не підписані відповідачем, а отже не можуть бути враховані судом при призначені прав та обов’язків сторін кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

З вищезазначеного вбачається, що необхідною умовою такого правочину як надання кредитних коштів є укладення кредитного договору.

Із заяви ОСОБА_4 від 22.11.2011 року, яка долучена до матеріалів справи, вбачається, що остання приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Також із вказаної вище анкети-заяви, вбачається, що відповідач мала би отримати відповідну пам’ятку клієнта в якій відображені умови кредитування, та отримати її під розписку, однак матеріали справи не містять ні підписаної відповідачем за первісним позовом вказаної пам’ятки клієнта, ні відповідної розписки про її отримання.

Банком на підтвердження своїх позовних вимог наданий відповідний витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, однак останній взагалі не містить жодних відомостей про те, чи ознайомлювалась ОСОБА_4 із його умовами та чи погоджувалася остання саме з такими умовами та тарифами, на яких наполягає позивач.

Таким чином суд констатує, що докази належного повідомлення відповідача про умови та тарифи банку при оформленні вказаного кредитного договору не містять, тим більше, що сама ОСОБА_4 з умовами, на які наполягає банк не погоджується та їх не визнає.

Сама ж заява не може вважатися доказом укладання кредитного договору саме на тих умовах, на яких наполягає позивач та передачі кредитних коштів відповідачу.

Відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені відповідачем.

Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача і позивач не надав суду доказів, які б підтверджували ту обставину, що саме вони є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (справа №6-2320цс16 ).

За змістом п.1.4 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 30.04.2010 № 223, що були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин, спеціальний платіжний засіб - платіжна картка, мобільний платіжний інструмент, інший платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держатель цього інструменту здійснює платіжні операції з рахунку платника або банку, а також інші операції, установлені договором.

Відповідно до п.2.3 вказаного Положення, спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб (далі - договір).

Відповідно до п.2.4 вказаного Положення, Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю емітента та клієнта відповідно до законодавства України. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов'язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов'язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку.

Відповідно до п. 3.3 вказаного Положення, емітент визначає у внутрішньобанківських правилах та в договорах порядок кредитування користувачів у межах обраної кредитної схеми.

Кредитування користувачів для здійснення платіжних операцій з використанням спеціальних платіжних засобів проводиться шляхом зарахування коштів на їх банківські рахунки. Емітент, якщо це передбачено кредитним договором, має право здійснювати кредитування споживачів у гривнях для здійснення платіжних операцій з використанням спеціальних платіжних засобів без зарахування коштів на їх банківські рахунки, відображаючи такі операції за рахунками банку для обліку кредитів.

Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором.

Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов'язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, установлених кредитним договором.

Отже, згідно з вищевказаними нормами чинного законодавства України, обов’язковою умовою укладеного кредитного договору є його форма та чітко визначені усі істотні умови договору, які в обов’язковому порядку повинні бути погоджені сторонами. У разі недосягнення сторонами такого договору згоди в письмовій формі щодо його істотних умов, до яких серед іншого відноситься процентна ставка, термін погашення боргу тощо, кредитний договір є неукладеним.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Разом із тим в матеріалах справи відсутні докази укладення кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем, зокрема стосовно визначення розміру процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасне їх повернення, штрафів та інших санкцій.

Однак суд бере до уваги, що представник позивача ОСОБА_2, який є зятем відповідача за первісним позовом, та надав пояснення в судовому засіданні, в яких зазначив, що ОСОБА_4 дійсно брала кошти в банку на побудову забору, подальше погашення здійснювала коли отримувала пенсію, та разом сума повернутих коштів складає більше шести тисяч.

Факт сплати ОСОБА_4 сплати коштів банку стверджується також відповідним розрахунком заборгованості за договором від 22.11.2011 року, який наданий позивачем за первісним позовом.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні не заперечував проти того, що ОСОБА_4 здійснювала погашення суми боргу за договором.

Вказане дає підстави суду прийти до висновку, що ОСОБА_4 дійсно отримала в банку кошти в сумі 4100,0 грн., усвідомлювала значення своїх дій та факт отримання нею вказаних коштів саме на умовах повернення їх у визначений строк. Разом із тим Умови та Правила надання банківських послуг, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог про нарахування коштів за користування вказаним кредитом та відповідних санкцій за несвоєчасне їх повернення, не підписувались відповідачем.

Тому позивачем за первісним позовом не надано належних і допустимих доказів , які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву про отримання кредиту, а відтак, відсутні підстави для того, щоб вважати умови та правила надання банківських послуг, частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.02.2015 року в справі №6-240цс14 та в постанові від 11.03.2015 року №6-16цс15.

Таким чином розмір процентів, пені та штрафу, в заяві підписаній відповідачем не передбачений, а відтак не встановлений і не доведений позивачем, тому з вказаних підстав, в цій частині, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки своїми діями щодо повернення коштів ОСОБА_4 фактично визнала отримання коштів, остання повинна повернути саме тіло кредиту в сумі 4100,0 грн., що нею фактично здійснено та стверджується відповідним розрахунком позивача за первісним позовом та його представником в судовому засіданні.

За вказаних обставин первісний позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягає.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_4 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи заява позивача за зустрічним позовом про приєднання до Умов та правил банківських послуг у Праватбанку була складена останньою 22.11.2011 року, також вона користувалася кредитними коштами, здійснювала їх погашення, тощо, що встановлено вище та стверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема розрахунках позивача за первісним позовом стосовно руху коштів.

Таким чином суд приходить до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 було відомо про порушення її прав стосовно неналежно укладеного кредитного договору ще 22.11.2011 року, однак остання звернулася до суду із своїм позовом про визнання вказаного договору недійсним лише 09.01.2018 року.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема ч. 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст., ст. 252-255 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За вказаних вище обставин, враховуючи розрахунок заборгованості за вказаним договором, а також наявність відповідної заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку, що вказані позовні вимоги за зустрічним позовом до задоволення не підлягають у зв’язку із пропуском позивачем строків позовної давності.

Оскільки у задоволенні позову позивачу за первісним позовом відмовлено повністю, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір із відповідача за первісним позовом стягненню не підлягає, а всі судові витрати покладаються на позивача. Позивач за зустрічним позовом від сплати судового збору звільнений.

На підставі зазначеного та керуючись ст., ст. 252, 256, 258, 261, 264, 267, 509, 510, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 626, 629, 1048, 1054 Цивільного Кодексу України ст.,ст. 10, 264, 265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – відмовити в повному обсязі.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору, укладеного 22.11.2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк», про надання споживчого кредиту в сумі 4100,0 грн. – відмовити у повному обсязі

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.

Суддя Середа Л.В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано головуючим 27.07.2018 року.