Постанова № 75550260, 18.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року

м. Харків

справа № 641/5870/17

провадження № 22ц/790/2694/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Кружиліної О.А,

суддів: Кіся П.В., Хорошевського О.М.

за участю секретаря Сементовської О.М.

імена (найменування сторін):

позивач – ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК»

відповідач – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5

третя особа – Служба у справах дітей Комінтернівського району Управління у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради

представник позивача – ОСОБА_6

представник ОСОБА_2 – ОСОБА_7

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2018 року в складі судді Чайка І.В.,

в с т а н о в и в:

31.08.2017 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» (далі по тексту – ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього - ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Комінтернівського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило виселити відповідачів з квартири № 32, що розташована в будинку № 175 по пр. Героїв Сталінграду в м. Харкові, без надання іншого житлового приміщення, зі зняттям з реєстраційного обліку в органах МВСУ всіх осіб, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Доводи позовної заяви мотивовані тим, що 24.10.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» отримало у власність спірну квартиру на підставі договору іпотеки від 10.07.2008 року. Після отримання права власності на спірну квартиру позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення вказаних дій стала реєстрації відповідачів у квартирі. Позивачем на адресу відповідачів було направлено письмову вимогу про добровільне звільнення спірної квартири та зняття з реєстрації, однак вказана вимога була проігнорована.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить виселити відповідачів з спірної квартири та зняти їх з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, а також стягнути з відповідачів понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05.02.2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволені частково.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири № 32, що розташована по пр. Героїв Сталінграду, 175 в м. Харкові, без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на його незаконність, просила його скасувати та провадження у справі закрити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що 02.11.2016 року апеляційним судом Харківської області у справі № 641/13090/14-ц було ухвалено рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_5, третя особа: Управління служб у справах дітей про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 – залишені без задоволення.

Тобто, на день ухвалення оскаржуваного рішення від 05.02.2018 року, існувало судове рішення апеляційного суду Харківської області від 02.11.2016 року, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, згідно якого в задоволенні позовних вимог банку було відмовлено.

Крім того, зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції від 02.11.2016 року підставами відмови у задоволенні позовних вимог про виселення були: відсутність в позові і під час розгляду справи відомостей щодо наявності жилого приміщення, яке відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР повинно бути надано відповідачам; предмет іпотеки – квартира АДРЕСА_1 не була придбана відповідачами за рахунок кредиту, а була отримана в дар ОСОБА_2 за 13 років до укладення іпотечного і кредитного договорів.

На сьогоднішній день діє Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року № 1304-VІІ, який розповсюджує свою дію на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Враховуючи правову позицію, яку висловив Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 6-1356цс15 та норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року № 1304-VІІ, ОСОБА_2 вважала позовні вимоги банку та рішення суду першої інстанції незаконними.

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 367 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючі частково позові вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції виходив із положень статей 16, 319, 321, 391 ЦК України, статті 40 Закону України та статей 109, 114 ЖК УРСР та своє рішення мотивував тим, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користуванні та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, у зв’язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині виселення відповідачів із спірної квартири. Що стосується позовних вимог про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, то суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні цієї частини вимог, посилався на те, що рішення суд про виселення відповідачів з житлового приміщення є самостійною підставою для зняття такої особи з реєстрації місця проживання відповідними органами виконавчої влади з питань реєстрації, а тому в даному випадку вирішення цього питання взагалі не потребує судового втручання.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі погодитись не можна, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього - ОСОБА_5, про виселення, посилаючись на те, що 24.10.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» отримав у власність квартиру № 32 загальною площею 61,20 кв.м, житловою площею 41,90 кв.м, яка знаходиться за адресою: пр. Героїв Сталінграду, 175 в м. Харкові, на підставі договору іпотеки від 10.07.2008 року.

Після отримання права власності на вказане майно, позивач, здійснив намагання отримати доступ до житла, однак, перешкодою для вчинення зазначених дій стало проживання у ньому відповідачів. Тому позивач просить виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення з зазначеної квартири.

З рішення Апеляційного суду Харківської області від 02.11.2016 року у справі № 641/13090/14-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення вбачається, що 10.07.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 18 457,52 доларів США. На забезпечення виконання кредитного зобов’язання 10.07.2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір.

З інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 71626153 від 27.10.2016 року вбачається, що 10.07.2008 року ОСОБА_2 згідно договору іпотеки серії 2770 від 10.07.2008 року надала в іпотеку нерухоме майно: квартиру № 32 загальною площею 61,20 кв.м, житловою площею 41,90 кв.м, яка знаходиться за адресою: пр. Героїв Сталінграду, 175 в м. Харкові, та належала останні на підставі договору дарування від 17.11.1995 року.

Тобто, набуття права власності на зазначену квартиру відбулося до укладення кредитного договору, договору іпотеки, а також до фактичного отримання позичальником 10.07.2008 року кредитних коштів.

Як убачається з матеріалів справи позивачем 13.09.2017 року направлено ОСОБА_2, а 25.09.2017 року – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, претензію щодо добровільного виселення з житлового приміщення, проте підтверджень того, що вони отримали ці претензії, суду не надані.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що правовідносини, які виникли між ПАТ КБ «Приватбанк», як власником майна, набутого на підставі договору іпотеки, та ОСОБА_2, яка була іпотекодавцем, та членами її родини ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, яких позивач просить виселити для захисту свого права власності, регулюються положеннями Закону України «Про іпотеку», ЖК УРСР та ЦК України.

При цьому, положення статті 321 ЦК України в даних правовідносинах повинні бути застосовані лише з врахуванням положень Закону України «Про іпотеку» та ЖК УРСР.

За змістом частини 1 статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 509 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 4 статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи норми чинного законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо закриття провадження у справі з тих підстав, що існувало судове рішення апеляційного суду Харківської області від 02.11.2016 року, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, згідно якого в задоволенні позовних вимог банку було відмовлено, то колегія суддів вважає, що ці доводи на увагу не заслуговують, оскільки предметом позову у справі № 641/13090/14-ц було звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, в той час у справі, рішення по якій оскаржується, предметом позову є виселення з житлового приміщення, яке є власністю позивача.

З врахуванням встановлених обставин та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України скасовує судове рішення і ухвалює у відповідній частині нове рішення з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» ( код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 липня 2018 року.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_8