Рішення № 75547832, 10.07.2018, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/2380/17

Провадження № 2-а/589/14/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Курбанової А.Р.

з участю секретаря судового засідання Ніколаєнко В.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шосткинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Шосткинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій відповідача щодо припинення виплати раніше призначеної пенсії за вислугою років протиправними та зобов'язання відповідача поновити виплату призначеної позивачу пенсії на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року з 01.01.2017р.

Позовні вимоги обґрунтовані доводами про неправомірність припинення їй виплати пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

30.10.2017р. відповідач надав до суду заперечення, в яких зазначає, що 01.01.2017р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, яким внесено зміни до пункту 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», а саме тимчасово по 31.12.2017р. особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» призначені пенсії не виплачуються, оскільки за матеріалами пенсійної справи позивач працює на посаді старшого прокурора Шосткинської місцевої прокуратури. З огляду на викладене, вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову з підстав, наведених у письмових запереченнях проти позову, крім того, підтримав раніше заявлене клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку зверення, передбаченого ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на час подачі позову).

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 травня 2015 року перебуває на обліку в Шосткинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим, сторонами визнано, що позивач до теперішнього часу працює на посаді старшого прокурора Шосткинської місцевої прокуратури.

З 01 січня 2017 року виплата пенсії за вислугою років позивачу була припинена, про що позивачу було повідомлено листом від 20.01.2017р. за № 820/03к/с. При цьому, вказане рішення Шосткинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області було вмотивоване посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, яким внесено зміни до пункту 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», а саме тимчасово по 31.12.2017р. особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру», призначені пенсії не виплачуються.

При цьому, оскільки змістом цього листа підтверджується, що позивач лише в кінці січня 2017 дізналась про те, що пенсія їй не виплачується, посилання представника відповідача на пропущення нею строків звернення до суду - безпідставні, а відповідне клопотання про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Таким чином, вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII в редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп зазначається, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

02 березня 2015 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру»: тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.

Статтю 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII викладено у новій редакції частину четверту статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України «Про прокуратуру» призначені пенсії не виплачуються.

Відповідно до пункту 44 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774- VIII (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) внесено зміни у частину 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру»: тимчасово, по 31 грудня 2017 року: особам (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Таким чином, за вказаною редакцією закону тимчасово, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України «Про прокуратуру» призначені пенсії не виплачуються.

Оскільки вказаний Закон не скасовано, його положення не визнано неконституційними, то ОСОБА_1 втратила право на отримання пенсії, призначеної згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 752/19357/17.

Крім того, відхиляючи доводи позивача про порушення відповідачем її соціальних прав, гарантованих Конституцієї України, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 265/4497/17.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини" (Case of Rees v. The United Kingdom, № 9532/81).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Case of Airey v. Ireland, № 6289/73).

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат - рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії" (Case of Kjartan Asmundsson v. Iceland, № 60669/00).

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (Case of Velikoda v. Ukraine, № 43331/12).

При вирішенні спірних правовідносин також враховано правову позицію Суду Європейського Союзу в рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося Європейським Союзом у межах надання фінансової допомоги цій державі. Суд визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteane de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017). При цьому Суд Європейського Союзу взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іонель Панфіл проти Румунії" (Case of Ionel Panfile v. Romania, № 13902/11).

Враховуючи викладе в сукупності, суд дійшов висновку, що в задовленні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 9, 19, 73-79, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено 13 липня 2018 року.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_3