Ухвала суду № 75546372, 26.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/1076/18

Номер справи місцевого суду: 522/16240/17, 1-кс/520/7166/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Прібилов В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді: Прібилова В.М.,

суддів: Кадегроб А.І. та Котелевського Р.І.,

секретаря судового засідання: Стоянової Л.І.,

прокурора: Хорсуненка О.В.,

представника власника майна: ОСОБА_2,

розглянувши апеляційну скаргу заступника начальника відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 19.06.2018 року про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно,-

встановив

Оскарженою ухвалою в рамках кримінального провадження №42017160000001081 від 10.08.2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, було відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4, погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_5 про накладення арешту на майно, а саме на: 87/100 частин будівель спальних корпусів, що знаходяться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Набережна Ротерхема, 6, на земельній ділянці розміром 17160 м. кв. та складається у цілому:

- спального корпусу №1, загальною площею – 251,1 м.кв.;

- спального корпусу №2, загальною площею – 252,7 м.кв.;

- спального корпусу №3, загальною площею – 249,9 м.кв.;

- спального корпусу №4, загальною площею – 4359,4 м.кв.;

- огорожі металевої сітки № 5, згідно витягу з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, від 19.06.2007 року належить ПП «Туристична фірма «Осіріс», реєстраційний номер облікової картки платника податків 34381004.

Обгрунтовуючи відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вказане вище майно, слідчий суддя вказав, що 20.02.2018 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси було відмовлено у задоволенні аналогічного клопотання слідчого про арешт зазначених будівельних спальних корпусів, на яку згодом прокурор подав апеляційну скаргу, яку ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04.04.2018 року було задоволено частково, ухвалу слідчого судді від 20.02.2018р. скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого про арешт майна повернуто прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин.

Разом з тим, слідчий суддя зазначає, що прокурором недоліки, які зазначені відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області усунені не були, у зв’язку з чим слідчим суддею не встановлено правових підстав та мети арешту зазначеного у клопотанні майна, та, окрім того, слідчим та прокурором не надано доказів, які б в достатній мірі підтверджували існування підстав для накладення арешту на майно, визначених ч. 2 ст. 170 КПК України; власник майна не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим в даному кримінальному провадженні, що унеможливлює накладення арешту на майно; слідчим та прокурором не було доведено існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, яке б виправдовувало необхідність застосування заході забезпечення кримінального провадження.

На вказану ухвалу слідчого судді, заступник начальника відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на те, що слідчий суддя обмежився лише зазначенням вимог клопотання та норм кримінального процесуального закону, однак мотиви відмови в задоволенні клопотання взагалі не виклав, натомість, залишив поза увагою той факт, що зазначене в клопотанні майно є предметом кримінального правопорушення, в тому числі пов’язаного з його незаконними обігом, тому незастосування арешту може призвести до його зникнення, втрати або пошкодження та настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, оскільки є достатні підстави вважати, що майно вибуло за відсутності волі власника.

Посилаючись на вищевикладене, прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого про накладення арешту на зазначене у клопотанні майно задовольнити.

Вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити; представника власника майна, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг, але положення ч. 2 ст. 404 КПК України дають можливість апеляційному суду вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з’ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону…

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб’єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «ОСОБА_6 проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 цього Кодексу.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей, тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом.

Розглядаючи клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду вказаних вимог закону при розгляді клопотання про накладення арешту на майно дотримався, повно та об’єктивно дослідив обставини провадження та при цьому належним чином мотивував своє рішення про відмову в накладенні арешту на майно, зазначене в клопотанні.

Так, погоджуючись із висновками, викладеними слідчим суддею в мотивувальній частині ухвали (а.с. 107), апеляційний суд наголошує на тому, що з клопотання слідчого та доданих до нього матеріалів не вбачається правових підстав та мети арешту вказаного в клопотанні майна, зокрема: власник майна не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим в кримінальному провадженні; докази того, що нерухоме майно, зазначене в клопотанні, може бути пошкоджено або знищено - відсутні; прокурор як в судовому засіданні суду першої інстанції, так і в судовому засіданні апеляційного суду не довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеню тяжкості, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При цьому, слідчий в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, не надав до клопотання документів на підтвердження права власності на майно, що належить арештувати та не зазначив фактів та доказів, що свідчать про незаконне володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Так, зі змісту клопотання та доданих до нього матеріалів неможливо дійти однозначного висновку про належність майна, а саме: 87/100 частин будівель спальних корпусів, що знаходяться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Набережна Ротерхема, 6 - дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями Державного підприємства поновлено-лікувальної асоціації Державної Канцелярії Республіки Молдова «Санаторій «Сенетятя», оскільки до клопотання не долучені відповідні матеріали, які підтверджують належність зазначеного майна саме цьому підприємству, за заявою представника якого було відкрито кримінальне провадження.

Натомість, законність перебування майна на праві приватної власності саме у ПП «Туристична фірма «Осіріс» підтверджується наявною в матеріалах, доданих до клопотання, копією договору купівлі-продажу від 19.12.2006 року, укладеним між ЗАТ «Будинок відпочинку матері та дитини «Сергіївка» в особі директора ОСОБА_7 та ПП «Туристична фірма «Осіріс» в особі директора ОСОБА_8 відносно зазначеної вище 87/100 частин будівель спальних корпусів, що знаходяться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Набережна Ротерхема, 6 на земельній ділянці розміром 17160 м. кв. (а.с. 62-63).

При цьому, вказаний договір купівлі-продажу ніким не оспорювався та не визнавався не чинним, що булор підтверджено прокурором в апеляційному суді.

Як пояснив в судовому засіданні апеляційного суду представник ПП «Туристична фірма «Осіріс» ОСОБА_2, зазначене підприємство має у наявності усі необхідні документи, які підтверджують факт законності придбання зазначеного вище об’єкту нерухомості, які він має можливість надати органу досудового розслідування.

Водночас, як вбачається з клопотання, слідчий не обґрунтував підстави і мету необхідності арешту майна та не надав документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати саме дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями Державного підприємства поновлено-лікувальної асоціації Державної Канцелярії Республіки Молдова «Санаторій «Сенетятя», а навпаки, надав копії документів на підтвердження правомірності володіння майном його фактичним власником – ПП «Туристична фірма «Осіріс».

Зі змісту мотивувальної частини ухвали слідчого судді вбачається, що клопотання про накладення арешту вже один раз поверталось прокурору ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04.04.2018 року для усунення недоліків протягом 72 годин, однак, як вбачається з вищенаведених обставин, мотиви апеляційного суду не були прийняті до уваги прокурором та клопотання не було приведене у відповідність до вимог кримінального процесуального закону.

На переконання апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи нове клопотання про арешт майна, дав належну оцінки його безпідставності та невідповідності вимогам кримінального процесуального закону, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Таким чином, на підставі викладених вище обставин, апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду при прийнятті до розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно дотримався всіх вимог кримінального процесуального закону та прийняв законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, належне ПП «Туристична фірма «Осіріс».

Керуючись ст.ст. 167-173, 376, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд Одеської області -

постановив

Апеляційну скаргу заступника начальника відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 19.06.2018 року, якою у рамках кримінального провадження №42017160000001081 від 10.08.2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, було відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_4, погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_5 про накладення арешту на майно, а саме на: 87/100 частин будівель спальних корпусів, що знаходяться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Набережна Ротерхема, 6, на земельній ділянці розміром 17160 м. кв. та складається у цілому: 1) спального корпусу №1, загальною площею – 251,1 м.кв.; 2) спального корпусу №2, загальною площею – 252,7 м.кв.; 3)спального корпусу №3, загальною площею – 249,9 м.кв.; 4) спального корпусу №4, загальною площею – 4359,4 м.кв.; 5) огорожі металевої сітки № 5, згідно витягу з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, від 19.06.2007 року належить ПП «Туристична фірма «Осіріс» - залишити без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

В.М. ОСОБА_6 ОСОБА_9 Котелевський