Постанова № 75546347, 25.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1063/18

22-ц/785/1159/18

Номер справи місцевого суду: 496/5988/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

за участю: позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

представника скаржника ОСОБА_6 – ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9 сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

24 грудня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_9 сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 12 лютого 2015 року померла ОСОБА_10, бабуся позивачки. Після її смерті залишилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 3,3044 га, що розташована за адресою Одеська область Біляївський район ОСОБА_9 сільська рада масив №16, ділянка №1, 2.

Позивачка є спадкоємцем за заповітом, однак на підставі відсутності правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва на право власності на спадкове майно, а тому вона звернулась до суду із вказаним позовом та просила його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_9 сільської ради Біляївського району Одеської області надав до суду заяву, у якій вимоги позовної заяви визнає у повному обсязі.

Справа розглянута за відсутності сторін.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_8.О. просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_9 сільської ради Біляївського району Одеської області, скаржники ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не з’явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно. Крім того, інтереси ОСОБА_6 представляє її адвокат. Тому у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у їх доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підлягають задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із статтями 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

У статтях 1268, 1269 ЦК України, в редакції чинної на час відкриття спадщини, зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 лютого 2015 року померла бабуся позивачки ОСОБА_10, про що свідчить свідоцтво про смерть серії І – ЖД №404585 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (а.с. 7).

Після її смерті залишилась спадщина, яка складається із земельної ділянки, площею 3,3044 га, що розташована за адресою: Одеська область Біляївський район ОСОБА_9 сільська рада масив №16 ділянка №1,2, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5121085200:02:001:0574, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №939770 за №01.05.516.00508 від 18.09.2006р., що підтверджується листом Управління Держгеокадастру у Біляївському районі Одеської області (а.с. 8).

Позивачка являється спадкоємцем за заповітом, посвідченим 11.08.2004р. заступником ОСОБА_9 сільського голови по виконавчій роботі за реєстровим №113 (а.с. 6).

З метою оформлення прав на спадкове майно позивачка звернулась до приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу Одеської області, але нотаріус в видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку відмовив листом №519/02-14 від 10.12.2015р. в зв`язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на дане нерухоме майно (а.с. 9,10).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_10 у встановленому законом строк прийняла спадщину померлої бабусі ОСОБА_11 й набула право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного.

Згідно п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України (у редакції 2004р.) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року, викладених у п. 8 постанови №12, при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Усуваючи розбіжності у застосуванні у подібних правовідносинах статті 292 ЦПК України, Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, дійшов до такого правового висновку, а саме, «згідно з п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

З доданих до апеляційної скарги ОСОБА_6 документів вбачається, що на момент смерті ОСОБА_10, померлої 12 лютого 2015 року, спірна земельна ділянка площею 3,3044 га, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, ОСОБА_9 сільська рада, масив №16, ділянка №1,2, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5121085200:02:001:0574, належала на праві приватної власності ОСОБА_12 на підставу договору дарування від 19 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_13, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_10, та ОСОБА_12, посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстрованого у реєстрі за №2476 (а.с. 163).

27 листопада 2006 року Біляївський районний відділ земельних ресурсів надав ОСОБА_12 ОСОБА_15 акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №941512 на спірну земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01.06.516.00704, кадастровий номер 5121085200:01:001:0825 (а.с. 50).

18 березня 2016 року 2016 року ОСОБА_12 помер (а.с. 52) й 16 травня 2016 року його дочка ОСОБА_6 (а.с. 53) звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та підставі якого була заведена спадкова справа, зареєстрована в реєстрі за №58967461, що підтверджується копією спадкової справи №10/2016 до майна померлого 18 березня 2016 року ОСОБА_12 (а.с. 91-103).

За таких підстав, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 07 квітня 2016 року стосується прав та обов’язків заявника ОСОБА_6 й завдає їй шкоди, що виражається у несприятливих для неї наслідках, тому вона має право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

З доданих до апеляційної скарги ОСОБА_8 документів вбачається, що на момент смерті ОСОБА_10, померлої 12 лютого 2015 року, частина спірної земельної ділянки, площею 0,2944 га, що розташована за адресою: Одеська область Біляївський район ОСОБА_9 сільська рада масив №16 ділянка №1,2, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належала на праві приватної власності їй, ОСОБА_8, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2011 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІ ТІ Девелопмент» та ОСОБА_8, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрованого за №1429 (а.с. 172,173).

Раніше, 20 березня 2008 року ОСОБА_12 продав земельну ділянку площею 0,2944 га, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, ОСОБА_9 сільська рада, масив №16, ділянка №1,2, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, Товариству з обмеженою відповідальністю «Прогресивні технології плюс» (а.с. 164 - 167), в подальшому, 06 серпня 2009 року, вказана земельна ділянка була продана Товариству з обмеженою відповідальністю «СІ ТІ Девелопмент» (а.с. 168).

Зазначені обставини також підтверджується відповіддю Державної служби України з питань Геодезії, картографії та кадастру від 18 серпня 2017 року на звернення ОСОБА_8 (а.с. 182).

За таких підстав, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 07 квітня 2016 року стосується прав та обов’язків скаржника ОСОБА_8 й завдає їй шкоди, що виражається у несприятливих для неї наслідках, тому вона має право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

Однак, суд першої інстанції не з’ясував викладені вище обставин справи, що мають істотне значення для справи, й не залучив до участі у справі заявників ОСОБА_6 та ОСОБА_8, що суттєво порушує їх права та законні інтереси.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги те, що на теперішній час в провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходиться цивільна справа №196/125/17 за позовом ОСОБА_4 до Управління Держгеокадастру в Біляївському районі Одеської області, ОСОБА_6, ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні технології плюс», Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу ОСОБА_14, про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державних актів, визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим й підлягає скасуванню за викладених вище підстав.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263 - 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 1216 - 1218 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_8 задовольнити частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_9 сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 26 липня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_2

ОСОБА_3