Постанова № 75542775, 26.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1329/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О. Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гужві К.М.,

за участю представників учасників справи:

від позивача ОСОБА_2,

від відповідача Радоуцька А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції як правонаступника Управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем;

- стягнути з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2017 по 06.12.2017 в розмірі 84 800 грн. 44 коп.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.08.1997, що підтвержується копією трудової книжки позивача (а.с. 17).

Наказом Державної пенітенціарної служби України від 27.07.2017 № 70/ОС-17 ОСОБА_4 був звільнений зі служби відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 31 липня 2017 року.

Згідно з довідки від 27.07.2017 № 48 на момент звільнення позивачу на підставі наказу від 27.07.2017 № 70/ОС-17 нарахована грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 21591 грн. 82 коп. (а.с. 19).

На момент звільнення позивача зі служби, вказана грошова компенсація йому виплачена не була.

Зазначена сума надійшла на картковий рахунок позивача лише 06.12.2017.

Вважаючи бездіяльність Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції як правонаступника Управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виплачено при звільненні всі належні суми.

Перевіряючи законність та обґрунтованість такого висновку суду, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. N 578 (далі - Порядок № 578).

Згідно з п. 22 Порядку № 578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Згідно з довідки від 27.07.2017 № 48 на момент звільнення позивачу на підставі наказу від 27.07.2017 № 70/ОС-17 нарахована грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 21591 грн. 82 коп. (а.с. 19).

Проте, на момент звільнення зазначена допомога виплачена позивачу не була.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, з якими не погоджується апелянт, про неможливість поширення на спірні правовідносини приписів ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок та строки здійснення розрахунку при звільненні, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Спеціальним законодавством не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби працівників кримінально-виконавчої служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

Крім того, у постанові від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15 Верховний Суд України підкреслив, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків виплати одноразового грошового забезпечення при звільненні працівників кримінально-виконавчої служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

Судом встановлено, що позивача звільнено зі служби з 31 липня 2017 року, компенсація за неотримане речове забезпечення була виплачена лише 06 грудня 2017 року.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати Позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою про заробітну плату, нарахованої позивачу, від 02.10.2017 № 5-1/124, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (червень-липень 2017 року), складало 40731.13 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 667.72 грн. (40731.13/ 61 (кількість днів)).

Таким чином, сума середньомісячного заробітку, яку належить виплатити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 84800 грн. 44 коп. (667.72 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 127 (кількість днів затримки).

Посилання апелянта як на підставу правомірності своїх дій на те, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно здійснюється в межах бюджетних асигнувань, однак, кошти на зазначені цілі не надходили, є безпідставними, позаяк відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення розрахунку при звільненні та не виплати особі гарантованих виплат.

Помилковими є також посилання апеляційної скарги на пропуск позивачем місяного строку на звернення з даним позовом до суду, оскільки згідно зі ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. ГубськаПовний текст постанови виготовлено 26.07.2018