Постанова № 75542759, 17.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/604/18

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Крусяна А.В. , Федусика А.Г.

при секретарі - Алексєєвій Н.М.

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року прийняту у письмовому провадженні у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2018 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 громадянин ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17 листопада 2017 року №421-17, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов’язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у розумінні п. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», він відповідає умовам для визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки перебуває за межами країни своєї громадянської належності, не може та не бажає повертатися до неї, оскільки має цілком обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров'я у зв'язку з ситуацією постійної загрози терористичних актів, нападами з боку представників терористичного угрупування ІДІЛ, загрозою загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту, а також систематичними порушеннями прав людини в країні його походження. При цьому зазначає, що влада ОСОБА_6 не здатна забезпечити захист позивачеві від загрози загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. Стверджує, що звертаючись до міграційної служби достатньо обґрунтував необхідність надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак всупереч відповідності позивача вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відповідачем було прийнято рішення №192-17, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відтак, вважає оскаржуване рішення протиправним та просить його скасувати.

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 17-26) зазначає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з огляду на те, що у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, які визначені п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Також відповідач зазначив, що підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 ОСОБА_4 відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 та 29 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження та вказана апеляційна скарга призначена до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини справи.

ОСОБА_3 ОСОБА_4 є громадянином ОСОБА_5, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1.

За віросповіданням батьки - мусульмани-шиїти, проте ОСОБА_3 ОСОБА_4 не підтримує дану релігію - атеіст. Неодружений. Рідна мова – арабська. Володіє англійською, німецькою та російською мовами.

За матеріалами особової справи, виїзд особи з ОСОБА_6 відбувся вперше у 2008 році, востаннє у 2014 році. Напрямки руху: у 2008 році – м. Багдад (ОСОБА_6) – м. Дамаск (Сирія) – м. Київ; у 2014 році - м. Багдад (ОСОБА_6) – м. Стамбул (Туреччина) – м. Київ.

Державний кордон України перетнув легально на підставі закордонного паспорту та студентської візи вперше у вересні 2008 року, востаннє – у серпні 2014 року в м. Київ. Заявник ніколи не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і на території нашої країні.

Склад сім'ї заявника в ОСОБА_6:

батько – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання: м. Багдад, район Аль-Шааб;

мати – Інтасар, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: м. Багдад, район Аль-Шааб;

сестра – Рана, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання: м. Багдад, район Аль-Шааб;

брат – Хуссейн, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце проживання: м. Багдад, район Аль-Шааб;

сестра – Рафал, ІНФОРМАЦІЯ_6, місце проживання: м. Кербела.

До виїзду з країни громадянської незалежності позивач проживав у провінції Діяла. В період проживання в Україні приватний будинок у провінції Діяла був зруйнований внаслідок військових дій. ОСОБА_3 ОСОБА_4 станом на день подання адміністративного позову проживає в м. Багдад. Станом на день звернення до суду внутрішній конфлікт в ОСОБА_6 значно загострився, в країні гуманітарна криза. Загальна ситуація в країні характеризується постійними бойовими діями, порушенням прав людини.

07 грудня 2017 року повідомленням Державної міграційної служби України №358 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_3 ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема: подана ОСОБА_3 ОСОБА_4 історія переслідування не відповідає критеріям міжнародного захисту; отримана від ОСОБА_3 ОСОБА_4 інформація щодо переслідування має низку суперечностей, які суттєво вплинули на прийняття рішення Державної міграційної служби України від 17 листопада 2017 року №421-17.

Не погоджуючись з викладеним, позивач звернувся до суду з позовом.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані пояснення та аргументи позивача не вказують про наявність обставин щодо загрози життю та свободи безпосередньо самому позивачу, і тому не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, у розумінні статті 70 КАС України.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та положення Пленуму Вищого адміністративного суду від 26 червня 2011 року №3.

Джерела права й акти їх застосування.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України № 1185-XIV від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16 березня 2012 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 20 червня 2011 року, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Відповідно п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Частиною 7 ст.7 Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути належним доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти погроз, переслідування на Батьківщині, які б слугували причиною його не бажанням повернутись на Батьківщину, позивачем не надано, та пояснень, що заслуговують на увагу, не наведено.

Відповідно ч. 11 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка суду.

Як вбачається з матеріалів справи, причиною звернення позивача за міжнародним захистом є необхідність легального перебування на території України та небажання повертатись до ОСОБА_6 через постійні загрози терористичних актів, напади з боку представників терористичного угрупування ІДІЛ, загрозу загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту.

Колегією суддів встановленло, що причиною виїзду з країни постійного проживання являється бажання отримати вищу освіту в українських ВНЗ. Виїзд з ОСОБА_6 до України у 2008 році відбувся з метою здобуття вищої освіти. Крім того, як вже було зазначено вище, виїзд ОСОБА_3 ОСОБА_4 з ОСОБА_6 відбувся вперше у 2008 році, востаннє у 2014 році. Напрямки руху: у 2008 році – м. Багдад (ОСОБА_6) – м. Дамаск (Сирія) – м. Київ; у 2014 році - м. Багдад (ОСОБА_6) – м. Стамбул (Туреччина) – м. Київ.

Згідно анкети особи, що звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за справою №2016OD0107, реєстраційним номером заяви №136 від 08.07.2016 року (а.с. 73-77) вбачається, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 навчався:

- з 2008 року по 2011 рік - у Тернопільському медичному університеті;

- з 2011 року по 2014 рік – Донецькому національному університеті ім. Горького;

- з 2014 року по час звернення до Державної міграційної служби України.

Згідно протоколу співбесіди з громадянином ОСОБА_6 ОСОБА_4, проведеного 18 липня 2016 року, відсутня потреба в матеріальній допомозі на навчання, оскільки на питання «Де Ви берете гроші на сплату навчання» ОСОБА_6 ОСОБА_4 відповів: «Батьки відправляють». Таким чином, є можливість у батьків - ОСОБА_4 та Інтасар, відправляти кошти з території, де, за словами ОСОБА_6 ОСОБА_4, є загроза терористичних актів, напади з боку представників терористичного угрупування ІДІЛ, загроза загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що строк дії паспорту ОСОБА_6 ОСОБА_4 «А5395933» до 13 лютого 2018 року. Тобто, станом на день звернення до суду першої інстанції, 14 лютого 2018 року, вийшов строк дії паспорту ОСОБА_6 ОСОБА_4.

У відповідності з анкетування та протоколу співбесіди усі члени сім’ї позивача проживають в ОСОБА_6 (м. Багдад та м. Кербела).

Відповідно до отриманих пояснень під час проведення протоколу співбесіди, метою звернення шукача захисту із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до управління є легальне перебування на території України.

Небажання повертатись на Батьківщину аргументується через постійні загрози терористичних актів, нападами з боку представників терористичного угрупування ІДІЛ, загрозою загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту, відсутністю житла на території країни громадянської належності, що не приймається територіальним підрозділом Державною міграційною службою України з урахуванням проживання у країні всієї родини заявника та не може бути розцінене як наявність обґрунтованих побоювань за власне життя.

Згідно заяви позивач зазначив, що наразі рідне для нього місто Багдад охоплене військовими діями. Зі слів позивача, його родичі залишились проживати в районі Аль-Шааб та не рекомендують провертатися на Батьківщину.

Проте зазначені пояснення спростовуються інформацією країни походження, а саме ситуація у м. Богдад є напруженою, але стабільною, місто під контролем іракської армії, яка при підтримці міжнародних сил безпеки та курдських збройних формувань приймає низку успішних заходів щодо повернення втрачених позицій в країні. Нині менш як 7% території ОСОБА_6 контролюється силами ІДІЛ (а.с. 19).

З проведеного аналізу наданої позивачем інформації, співробітниками міграційної служби встановлено розбіжності в твердженнях позивача стосовно характеру небезпеки, що загрожує йому при повернення на Батьківщину.

Так, в заяві про набуття міжнародного захисту від 08 липня 2016 року позивач зазначив, що виїзд з Батьківщини був пов’язаний з бажанням отримати вищу освіту, а небажання до повернення пов’язане з військовими діями та протистоянням релігійних угрупувань, проте серед іншого зазначив, що п’ять разів повертався до Батьківщини під час канікул в періодах 2011р. по 2014 рік, саме під час загострення соціально-політичної ситуації в ОСОБА_6, що свідчить, про відсутність переслідувань або загрози йому та його родині.

Крім того, відповідно до протоколу співбесіди від 10 серпня 2016 року, у м. Діяла, за адресою, де раніше проживав позивач із своєю сім’єю досі проживає його дядько, що підтверджує стабільну та безпечну ситуацію у м. Діяла. Відповідно до протоколу співбесіди від 18 липня 2016 року, позивачем зазначено, що його батько працює в міністерстві промисловості ОСОБА_6 та отримує заробітну плату в розмірі 1000 дол. США, а молодший брат та сестра спокійно ходять до школи в м. Багдад (протокол співбесіди від 18 липня 2016 року), що свідчить про відсутність переслідувань з боку діючої влади та стабільну соціально-політичну ситуацію в м. Богдад, що також підтверджується інформацією країни походження (а.с. 20).

Крім того, в поясненнях позивача виникли розбіжності щодо зв’язку з батьками. Так, в заяві про звернення за захистом від 08 серпня 2016 року, ОСОБА_6 ОСОБА_4 стверджував, що давно не має зв’язку з батьками, проте в протоколі співбесіди від 18 липня 2016 року зазначив, що зв’язок із сім’єю постійно підтримується, спілкування відбувається щонайменше раз на тиждень. Крім того, брат позивача навчався в Україні з 2011 року і повернувся до ОСОБА_6, що підтверджує відсутність проблем із переслідуванням (протокол співбесіди від 18 липня 2016 року та можливості до безпечного повернення до ОСОБА_6, що в також підтверджується поясненнями позивача в протокол співбесіди від 06 грудня 2016 року.

Серед іншого, під час анкетування від 12 липня 2017 року, позивач зазначив, що він є військовозобов’язаним, однак у відповідності до інформації країни походження в ОСОБА_6 відсутній примусовий призов до армії (а.с. 21).

Обґрунтовуючи своє звернення за захистом в серпні 2016, через 6 років після приїзду до України, позивач пояснив, що раніше не замислювався над цим.

При цьому, як вбачається з проколу співбесіди від 18 липня 216 року, родичі позивача проживають в ІНФОРМАЦІЯ_7, будь-яких особистих погроз вони та він не зазнають.

З урахуванням викладеного проаналізувавши доводи позивача, колегія суддів не знаходить підстав вважати, що він переслідувався в ОСОБА_6 за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, більш того під час анкетування позивач зазначив, що не підтримує жодну релігію (а.с. 73).

Характеризуючи загальну ситуацію в сфері політичної ситуації в ОСОБА_6, слід зазначити, що за рівнем політичної стабільності вона випереджає не тільки більшість африканських країн та майже на одному рівні з Україною. За показниками, України посідає 154 місце з 163 країн світу. Таким чином, політична ситуація в країні постійного проживання шукача захисту не може бути розглянута як причина неможливості повернення останнього на Батьківщину, так як наша країна знаходиться майже на одному рівні з ОСОБА_5 за показником політичної стабільності. За даними ресурсу, основними індексами, які враховуються при виведенні зазначеного показника є ймовірності: військових конфліктів, насильницьких демонстрацій, соціальних заворушень, тероризму, міжетнічних та міжрелігійних конфліктів.

Окрім того, колегією суддів встановлено, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник особисто не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Зазначене підтверджується поясненнями особи під час співбесіди, де він зазначив, що особисто його ніхто ніколи не переслідував (а/с. 97 співбесіди від 18 липня 2016 року)

Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч. 1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Згідно з даними Інтернет - ресурсу: http://www.theglobaleconomy.сom, характеризуючи загальну ситуацію в сфері політичної ситуації в ОСОБА_6, за рівнем політичної стабільності вона випереджає не тільки більшість африканських країн, а в тому числі такі країни як Китай, Індія та навіть Україну.

З урахуванням викладеного, політична ситуація в країні постійного проживання шукача захисту не може бути розглянута як причина неможливості повернення позивача на Батьківщину, що правильно було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в країні громадянської належності (в ОСОБА_6, м. Багдад) залишились проживати близькі родичі позивача, а саме: матір, батько, сестра та брат.

Будь-яких переслідувань члени родини не зазнавали та не зазнають станом на теперішній час.

Позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, що унеможливлювало б існування на території країни походження.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх та переконливих доказів наявності фактів обґрунтованості побоювань переслідування за політичними поглядами та його безпеці і свободи в країні походження через існування реального ризику, а також те, що йому може бути спричинено шкоду, що принижує гідність, поводження чи покарання.

До того ж, надані пояснення та аргументи позивача не вказують про наявність обставин щодо загрози життю та свободи безпосередньо самому позивачу, і тому не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, у розумінні статті 70 КАС України.

З системного аналізу вказаних обставин справи та вимог діючого законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_4 в повному обсязі.

Інші доводи громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 викладенні в апеляційній скарзі, колегія суддів до уваги також не приймає, оскільки вони не спростовують висновку викладеного у рішенні суду першої інстанції, з яким погоджується суд.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 316, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року по справі за позовом громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 20 липня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8