Постанова № 75542250, 26.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/1229/17 Суддя (судді) першої інстанції: Виноградова О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О. Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гужві К.М.,

за участю представників учасників справи:

від позивача Костюк В.Б.,

від відповідача Кальковець В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2017 р. №№ 009111405, 0009121405.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.

Результати перевірки відображено в акті від 15 лютого 2017 року № 45/10-36-14-05/37771834 (далі акт перевірки) (т. 1 а.с. 87-106), в якому встановлено наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства:

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 173 122 грн. 00 коп., в тому числі: за листопад 2015 р. - 156 675 грн 00 коп., за грудень 2015 р. - 16 447 грн 00 коп., та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 24 Декларації) за листопад 2015 р. у сумі 16 447 грн 00 коп.;

- п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 р. на загальну суму 158 810 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 105-106).

14 березня 2017 р. на підставі висновків названого акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

-№ 0009121405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 216 402 грн 50 коп., з яких: за основним платежем 173 122 грн 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 43 280 грн 50 коп. (т. 1 а.с. 85);

- № 0009111405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 155 810 грн 00 коп., з яких: за основним платежем 155 810 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 0 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 84).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-М» з ТОВ «Конструктив Компані» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у вказаного контрагента, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності платника податків при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування платником податків показників податкової звітності з ПДВ та податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу про заниження податку на додану вартість ґрунтуються на тому, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «Конструктив Компані» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності цим суб'єктом господарювання, відсутністю матеріально-технічних та трудових ресурсів.

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 2 листопада 2015 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Конструктив Компані» (постачальник) було укладено договір поставки № 15/11-1 (далі - договір № 15/11-1) (т. 1 а.с. 119-122).

Згідно з п. 1.1 названого договору постачальник зобов'язувався поставити для потреб замовника продукцію, а замовник зобов'язувався здійснити оплату поставленої продукції відповідно до умов договору.

Відповідно до п.п. 2.1 та 2.2 договору № 15/11-1 ціна на продукцію погоджувалася сторонами договору, до ціни продукції включена вартість поставки.

За умовами п. 4.1 та п. 4.2 договору, кількість та асортимент продукції визначався сторонами, а якість продукції, що поставлялася, повинна була відповідати нормативно-технічній документації виробника, установленій на даний тип продукції і підтверджуватися документацією про якість (т. 1 а.с. 119).

На підтвердження виконання сторонами умов договору № 15/11-1 позивачем надано наступні документи:

- додатки до договору, у яких було визначено назву, кількість та ціну товару (т. 1 а.с. 123);

- видаткові накладні, згідно з якими було поставлено товар (т. 1 а.с. 124-125);

- товарно-транспортні накладні, згідно з якими здійснювалося перевезення товару (т. 1 а.с. 126-161);

- рахунку № 631, згідно з яким визначено розрахунок з постачальником - ТОВ «Конструктив Компані» (т. 1 а.с. 162);

- платіжні доручення на підтвердження оплати за поставлений товар (т. 1 а.с. 163-168);

- податкові накладні від 20 листопада 2015 р. № 46 на загальну суму 768 830 грн. 74 коп., з яких ПДВ - 128 138 грн 46 коп., 20 листопада 2015 р. № 47 на загальну суму 269 898 грн. 86 коп., з яких ПДВ - 44 983 грн 14 коп., (т. 1 а.с. 170-171, 173).

При цьому, позивачем надано пояснення про те, що договір № 15/11-1 було укладено на виконання договору субпідряду від 17 серпня 2015 р. № 04-17/8.

Зокрема, останній було укладено між позивачем (субпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж» (підрядник).

Згідно з п.п. 1.1 названого договору субпідрядник зобов'язується у 2015 р. на свій ризик та власними або залученими силам із власних матеріальних ресурсів на підставі наданої підрядником проектної документації виконати та здати в установлений цим договором строк закінчені роботи - об'єкт будівництва, а саме сукупність приміщень та споруд або окремі приміщення (споруди) , будівництво яких здійснюється відповідно до робочого проекту та робочої документації, перелічених у цьому пункті (т. 1 а.с. 190 - 215).

На підтвердження виконання договору № 04-17/8 позивачем було надано суду копії:

- договору (т. 1 а.с. 190-215);

- довідок про вартість виконаних робіт (т. 2 а.с. 1, 10, 34-35, 144-145, 152-153);

- актів приймання виконаних робіт (т. 2 а.с. 2-6, 11-13, 17-20, 25-30, 36-40, 45-48, 53-60, 69-73, 78-83, 90-94, 99-110, 123-126, 129-136,146-149, 154-157, 162-166, 172-174, 177-179, 182-184, 187-196, 208-210);

- підсумкової відомості ресурсів (т. 2 а.с. 7-9, 14-16, 21-24, 30-33, 41-44, 49-52, 61-68, 74-77, 84-89, 95-98, 111-122, 127-128, 137-143, 150-151, 158-161, 167-171, 175-176, 180-181, 185-186, 197-207, 211-212);

- декларації про готовність об'єкта до експлуатації (т. 2 а.с. 213-220);

- договорів підряду (т. 2 а.с. 224-228);

- табелю обліку робочого часу (т. 2 а.с. 229);

- актів виконаних підрядних робіт (т. 2 а.с. 230-234);

- відомостей на виплату грошей (т. 2 а.с. 235).

Водночас, на підтвердження наявності технічної можливості виконання позивачем договору № 15/11-1, суду було надано копії:

- договору оренди асфальтоукладального комбайна (т. 3 а.с. 2-4);

- акта приймання-передачі (т.3 а.с. 5-7);

- банківської виписки (т. 3 а.с. 8-9);

- довідки про вартість виконаних робіт (т. 3 а.с. 10);

- посадової інструкції (т. 3 а.с. 11-18);

Зміст вказаних документів свідчить, що:

- укладення та виконання позивачем договору № 15/11-1 дійсно мало місце та він був вчинений з метою здійснення господарської діяльності;

- виконання позивачем договору № 15/11-1 призвело до зміни його майнового стану;

- на дату укладення та виконання договорів у позивача не було сумніву стосовно дійсності реєстрації та господарської діяльності названого товариства, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно ТОВ «Конструктив Компані» (т. 3 а.с. 22-24).

З огляду на викладене, факт виконання договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ «Конструктив Компані», підтверджений належними доказами, як і наявність господарської мети при укладання такого договору.

Посилання відповідача на відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Щодо посилання податкового органу на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Щодо посилання контролюючого органу на відсутність у ТОВ «Конструктив Компані» матеріально-технічних та трудових ресурсів колегія суддів зазначає про те, що контрагент не був позбавлений можливості орендувати такі ресурси у третіх осіб.

Наявність технічних помилок у податкових накладних у написанні прізвища директора не є доказом того, що господарські операції не мали реального характеру, зважаючи на підтвердження їх в сукупності іншими документами.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що виконання умов договору поставки підтверджується дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, а тому суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками таких операцій, що обґрунтовується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первинні документи, оформлені на виконання договору підряду, відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 173 122 грн., не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи та відповідають встановленим вимогам.

З огляду на викладене, висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Конструктив Компані» є необґрунтованими, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Повний текст постанови виготовлено 26.07.2018