Постанова № 75542128, 24.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3726/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Пліша М.А., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_2,

час ухвалення рішення – 16:37:43,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 16.04.2018 р.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № 01171810307.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до вимог Податкового кодексу України боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. Покликання позивача на пп. 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, відповідно до якого сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити) не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, суд вважав безпідставним, оскільки позивач отримав кошти не на купівлю квартири (така вже була у позивача у власності), а на споживчі цілі. Також зміст укладеного 05.10.2006 року договору іпотеки не дає підстав дійти висновку, що кредитний договір від 02.10.2006 року переукладений на іпотечний. В зв’язку з цим суд також не взяв до уваги покликання позивача на меморандум Національного банку України щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті. Також, на думку суду, безпідставним є посилання позивача на п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідні положення цього Кодексу, оскільки дана норма стосується прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а тому до правовідносин у даній справі застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов'язання не відбувалось.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач. Вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок суду про неможливість застосування у спірному випадку п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, яким передбачено, що не є додатковим благом і не включається до оподатковуваного доходу сума прощеного (анульованого) боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов'язання з іноземної на гривню, на його думку, є помилковим, оскільки суд не досліджував цього питання під час розгляду справи, а також 29.09.2015 року він уклав з Банком додаткову угоду, якою було реструктуризовано борг та змінено валюту кредиту з долара США на гривню. Позивач зазначає, що вказаний договір він не надавав суду першої інстанції, оскільки вважав, що положення п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України стосуються лише суми прощеного, а не всього реструктуризованого боргу. Також позивач вважає помилковим висновок суду про те, що внаслідок укладення з Банком договору від 16.09.2015 року про прощення частини боргу він отримав додаткове благо, оскільки, отримавши кредит в розмірі 210 тис. доларів США., він фактично сплатив Банку понад 222 тис. доларів США, тобто поніс збитки, а не отримав матеріальні блага. Крім того, позивач просить апеляційний суд врахувати при вирішення справи п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у випадку суперечностей у податковому законодавстві застосовується норма, яка трактується на користь платника податків.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встанови суд, у період з 07.08.2017 року до 09.08.2017 року працівники Головного управління ДФС у Львівській області провели документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб фізичною особою ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 16.08.2017 року № 1270/13-01-13-07/НОМЕР_3.

В акті перевірки вказано про порушення вимог: абз «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік на загальну суму 304349,05 грн.; пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України, а саме не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік; пп. пп. 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX, пп. пп. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого не сплачено військового збору за 2015 рік на загальну суму 22871,85 грн.

На підставі зазначеного акта Головне управління ДФС у Львівській області 11.09.2017 року прийняло податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_4 про збільшення ОСОБА_1 грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в сумі 380436,31 грн. (304349,05 грн. основний платіж, 76087,26 грн. штрафна (фінансова) санкція); № НОМЕР_1 про збільшення ОСОБА_1 грошового зобов’язання із сплати військового збору в сумі 28589,85 грн. (22871,85 грн. основний платіж, 5717,96 грн. штрафна (фінансова) санкція); № НОМЕР_2 про застосування до ОСОБА_1 штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується особами за результатами річного декларування, в сумі 170,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

02.10.2006 року ОСОБА_1 (позичальник) уклав з АППБ «Аваль» (ОСОБА_3) договір кредиту № 014/0046/82/45667, відповідно до умов якого позивач отримав кредит в іноземній валюті (долари США), які разом з банківськими процентами мав повернути до жовтня 2016 року. При цьому, згідно з п. 2.1 договору кошти призначені для використання на споживчі цілі.

05.10.2006 року позивач уклав з Банком договір іпотеки, відповідно до умов якого він та дружина ОСОБА_4 для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 02.10.2006 року № 014/0046/82/45667 передали в іпотеку чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить їм на праві приватної спільної сумісної власності згідно із свідоцтвом про право власності від 19.07.2006 року.

Таким чином, як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 02.10.2006 року отримав кредитні кошти не на купівлю квартири (така вже була у позивача у власності станом 19.07.2006 року), а на споживчі цілі, а також зміст укладеного 05.10.2006 року договору іпотеки не дає підстав дійти висновку, що кредитний договір від 02.10.2006 року переукладений на іпотечний.

Тому, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин норм пп. 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, відповідно до якого сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити) не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, а також Меморандуму Національного банку України від 07.05.2015 року щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті, оскільки згідно з п. 3 цього меморандуму умовою для його застосування є те, що кредит отримано позичальником на придбання житлової нерухомості, яка є єдиним житлом позичальника і в якому він станом на 01.01.2014 зареєстрував своє місце проживання (умова щодо реєстрації не поширюється на кредити під заставу майнових прав на житлову нерухомість).

До закінчення дії кредитного договору від 02.10.2006 року №014/0046/82/45667 ОСОБА_1 16.09.2015 року уклав з «ОСОБА_3 Аваль» (правонаступник АППБ «Аваль») договір про часткове прощення боргу за кредитним договором, яким сторонами визнано суму основного боргу (прощеного неповерненого кредиту) 69314,43 доларів США, що складає еквівалент 1524790,27 грн. за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього договору. Згідно з п. 6 вказаного договору сторони погодили, що з підписанням цього договору позичальник вважається повідомленим відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України про часткове анулювання (прощення) заборгованості в сумі основного боргу (неповернутого кредиту), що зазначена в п. 2 Договору, та про те, що сума анульованого (прощеного) основного боргу буде включена Кредитором до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь позичальника за підсумками звітного періоду, в якому борг анульовано (прощено).

Листом АТ «ОСОБА_3 Аваль» від 17.08.2016 року № 4-2/1312 підтвердило інформацію про суми нарахованих та виплачених доходів з ознакою доходу « 126» у вигляді анулювання кредиторської заборгованості фізичній особі платнику податків ОСОБА_1, здійснено анулювання (прощення) заборгованості за договором кредиту в III квартал 2015 року в сумі 1524790,27 грн., що відображено в Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма ІДФ) за ознакою доходу « 126» відповідно до абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, який підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником податку в річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).

Однак ОСОБА_1 податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік не подавав, доходи у вигляді додаткового блага за 2015 рік не декларував, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік не сплатив.

Відповідно до пп. пп. 14.1.47, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами; додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Згідно з п. 164.1 ст. 164 цього Кодексу базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід – це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п. 163.1 ст. 163 цього Кодексу об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Абзацом «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 цього Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), було встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України.

Також відповідно до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 та п. 179.7 ст. 179 цього Кодексу платник податку зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку як платник податків (податковою адресою), відобразити в ній вказаний дохід і самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації.

Проаналізувавши зміст наведених норм в їх взаємозв’язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 як боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, був зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача на п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, зважаючи на таке.

Даною нормою передбачено, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Як правильно зазначив суд, даною нормою врегульовано питання прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а тому до правовідносин у даній справі вона застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов'язання не відбувалось.

До апеляційної скарги ОСОБА_1 додав копію укладеної ним з ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» додаткової угоди від 29.09.2015 року № 014/0046/82/45667/81-1-0-00/21406 до кредитного договору від 02.10.2006 року № 014/0046/82/45667, якою змінено умови кредитування позичальника, а саме передбачено, що з 30.09.2015 року ОСОБА_3 надає позичальнику не відновлювальну кредитну лінію з лімітом 210000 доларів США (перший транш кредиту) та 982399,74 грн. (другий транш кредиту). При цьому, перший транш надається згідно з умовами кредитного договору на споживчі цілі, а другий – на рефінансування заборгованості за першим траншем.

Проте, вказана додаткова угода укладена вже після укладення зазначеного вище договору від 16.09.2015 року про часткове прощення боргу за кредитним договором, а тому, на думку колегії суддів, дана додаткова угода не має відношення до суми прощеного позивачу боргу.

Твердження позивача про те, що внаслідок укладення з Банком договору від 16.09.2015 року про прощення частини боргу він отримав не додаткове благо, а поніс збитки, оскільки, отримавши кредит в розмірі 210 тис. доларів США., він фактично сплатив Банку понад 222 тис. доларів США, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки наведеними вище нормами Податкового кодексу України визначено, що є додатковим благом, зокрема, чітко визначено, що до нього належать суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням. А розмір сплачених позивачем сум на погашення заборгованості за кредитом, на думку колегії суддів, не має значення для визначення у спірному випадку об’єкта і бази оподаткування.

Щодо доводів позивача про застосування до спірних правовідносин положень п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Даною нормою визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Однак, на думку колегії суддів, у спірному випадку відсутнє неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків позивача як платника податків та/або відповідача як контролюючого органу, оскільки наведеними вище нормами Податкового кодексу України чітко визначено обов’язок платника податків сплатити податок з доходів фізичних осіб із суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за випадком окремих обставин, які також чітко визначені цим Кодексом і які у спірному випадку на позивача не поширюються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 всупереч вимогам ст.ст. 162-167 Податкового кодексу України не задекларував і не сплатив податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в розмірі 304349,05 грн.

А відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.09.2017 року № НОМЕР_4 про збільшення ОСОБА_1 грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в сумі 380436,31 грн. (304349,05 грн. основний платіж, 76087,26 грн. штрафна (фінансова) санкція) є правомірним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до норм п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, до яких, зокрема, відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Враховуючи встановлені вище обставин та норми законодавства щодо отримання ОСОБА_1 у 2015 році додаткового блага у вигляді прощеного (анульованого) банком боргу за кредитним договором в розмірі 1524790,27 грн., колегія суддів дійшла висновку, що відповідач правомірно збільшив позивачу суму грошового зобов’язання із сплати військового збору в загальному розмірі 28589,85 грн. (в тому числі штрафна (фінансова) санкція 5717,96 грн.), а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.09.2017 року № НОМЕР_1 є правомірним і не підлягає скасуванню.

Крім того, відповідно до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу

А відповідно до п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1, як зазначено вище, не подав до контролюючого органу декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, хоч був зобов’язаний це зробити в зв’язку з отриманням доходу (додаткового блага) у вигляді прощеного (анульованого) банком боргу за кредитним договором, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач правомірно застосував до нього штрафну санкцію в розмірі 170,00 грн. за неподання такої декларації, а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.09.2017 року № НОМЕР_2 також є правомірним.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено, а тому вимоги позивача є необґрунтованими.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Аналогічні норми передбачені ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 21.05.2018 року ОСОБА_1 було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі сплату судового збору за подання апеляційної скарги на зазначене вище рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 року.

Однак на час закінчення апеляційного розгляду справи позивач не сплатив судовий збір за подання зазначеної вище апеляційної скарги.

Розмір судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становить 6137,94 грн.: ціна позову становить 409196,16 грн., ставка судового збору за подання позовної заяви 4091,96 грн. (1% від ціни позову), а ставка судового збору за подання апеляційної скарги відповідно 6137,94 грн. (150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 6137,94 грн.

Керуючись ст. ст. 133, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/5027/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, поштовий індекс 79005) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6137 (шість тисяч сто тридцять сім) гривень 94 копійки за реквізитами: отримувач коштів – УК у Галицькому районі м. Лвова; код отримувача за ЄДРПОУ – 38007573; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); МФО – 899998; рахунок отримувача – 34310206081057; код класифікації доходів бюджету – 22030101; призначення платежу – 101; судовий збір, код суду 34668371.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повне судове рішення складено 27.07.18 р.