Вирок № 75542055, 24.07.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/3746/18

н.п. 1-кп/415/585/18

ВИРОК

Іменем України

24 липня 2018 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суду Луганської області у складі:

головуючого судді: Старікової М.М.

за участю: секретаря Демченко Е.Є.

прокурора Нескородової Г.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130240000726 від 23 березня 2018 року у відношенні

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не є особою з інвалідністю, не одруженого, не працюючого, раніше судимого:1) 24.01.2002 року Лисичанським місцевим судом Луганської області за ст. 188 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з випробувальним терміном 2 роки; 2) 08.10.2002 року Лисичанським місцевим судом Луганської області за ст.ст. 185 ч.1, 185 ч.3, 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України частково приєднана невідбута частина покарання за вироком Лисичанського місцевого суду Луганської області від 24.01.2002 року, остаточно призначено покарання у вигляді 5 років 1 місяця позбавлення волі; 3) 15.05.2003 року Лисичанським місцевим судом Луганської області за ст. 185 ч. 3 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі; 4) 13.03.2009 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі; 5) 29.02.2012 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з випробувальним терміном на 1 рік 6 місяців; 6) 14.06.2013 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.ст. 185 ч.2 , 15, 185 ч.3, 185 ч.3, 70 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України, приєднана невідбута частина покарання за вироком Лисичанського міського суду від 29.02.2012 року, остаточно призначено покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 06 травня 2016 року, 7) 18.07.2016 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.ст. 15 ч. 3, 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з випробувальним терміном на 1 рік, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

23 березня 2018 року, приблизно об 11 годині, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Каштанова, 21, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, під час словесної сварки, діючи з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, дерев’яним стільцем наніс ОСОБА_2 не менше двох ударів по правій та лівій руці та удар в область голови, спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді забійної рани лобної області ліворуч, гематоми, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 74 від 24 квітня 2018 року, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

З приводу отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні ЦМЛ ім.Тітова м. Лисичанська в період часу з 23.03.2018 по 29.03.2018 року, де на її лікування було затрачено державні кошти у сумі 2065 гривень 26 копійок, із розрахунку 344 гривні 21 копійка за 1 добу лікування.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, визнав повністю, та пояснив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Суду пояснив, що дійсно 23 березня 2018 року, приблизно об 11 годин, він знаходився за місцем мешкання свого знайомого ОСОБА_3, за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Каштанова, 21, де між ним та потерпілою ОСОБА_2 виник словесний конфлікт, під час якого, дерев’яним стільцем він наніс їй не менше двох ударів по правій та лівій руці та удар в область голови, спричинивши тілесні ушкодження. У скоєному щиро розкаявся, в судовому засіданні вибачався за вчинене, зобов’язався надалі такого не вчиняти та просив суд суворо його не наказувати.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що 23 березня 2018 року, близько 11 години між нею та ОСОБА_1, виник конфлікт за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Каштанова, 21, в ході якого, ОСОБА_1 заподіяв їй тілесні ушкодження, наніс дерев’яним стільцем не менше двох ударів по правій та лівій руці та удар в область голови. На питання суду відповіла, що ОСОБА_1 вибачився перед нею за вчинене, на даний час, претензій до обвинуваченого вона не має, просила суд не призначати ОСОБА_1 покарання, пов’язане з реальним позбавленням або з обмеженням волі та надати шанс на виправлення.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений та потерпіла, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 ч.3 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілу ОСОБА_2 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винність ОСОБА_1 у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я потерпілої ОСОБА_2, повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 125 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості;

- особу винного, який раніше судимий (а.с.50-52), має постійне місце проживання, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває (а.с.54,56), у побуті за місцем мешкання характеризується позитивно (а.с.57), не працює, та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом’якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає повне визнання вини та його щире каяття.

В якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочинів та вчинення злочину особою, що перебувала в стані алкогольного сп’яніння.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи: - вимоги ст. 65 КК України, про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів, - ступень тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, обставини вчиненого злочину, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, має постійне місце проживання, у побуті характеризується позитивно, має на утриманні матір ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, якій допомагає по господарству, враховуючи обставини, що пом’якшують покарання обвинуваченого, визнання вини та щире каяття винного, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків та думку потерпілої, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді громадських робіт в межах, передбачених, санкцією ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки більш м’яке покарання, на думку суду, буде недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Вирішуючи питання про заявлений прокурором в інтересах держави в особі Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи ЦМЛ ім. Титова цивільний позов про стягнення коштів, витрачених на лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_2, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 КПК України, цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Як вбачається з цивільного позову, прокурор в інтересах держави в особі Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи ЦМЛ ім. Титова просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 матеріальну шкоду, понесену закладом охорони здоров’я на лікування потерпілої ОСОБА_2 у сумі 2065 гривень 26 копійок.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлений цивільний позов прокурора визнав та не заперечував проти його задоволення.

Виходячи з вимог п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України, згідно з яким, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, суд вважає вимоги прокурора Лисичанської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи ЦМЛ ім. Титова про стягнення матеріальної шкоди, викладені у позовній заяві, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки винність обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, повністю доведена в судовому засіданні, а сума коштів, витрачених на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 за період її перебування на стаціонарному лікуванні у ЦМЛ ім. Титова міста Лисичанська за період часу з 23.03.2018 по 29.03.2018 року підтверджена довідкою з розрахунком вартості лікування, наданою суду і наявною в матеріалах кримінального провадження (а.с.48).

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілою ОСОБА_2 не пред’явлений, що не позбавляє права останню, відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні – відсутні.

Керуючись ч. 3 ст.349, ст.368-370, ст.373, ст.374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи ЦМЛ ім. Титова (Банк ГУДКСУ у Луганській області, МФО 804013, розрахунковий рахунок 31410544700051, Ід.код 37800278, код ЗКП 24060300), суму витрат на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_2 в сумі 2065 (дві тисячі шістдесят п’ять) гривень 26 копійок.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України, цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, передбаченого ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова