Ухвала суду № 75541285, 13.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 липня 2018 року справа № 215/2714/16-а(2-а/215/87/16)

Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду Прокопчук Т.С., перевіривши на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року

по адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підприємства «ВкіК» про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання права, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з адміністративним позовом до відповідача ОСОБА_2 підприємства «ВкіК» (далі по тексту - ПП «ВкіК») про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання права, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року у відкритті провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ПП «ВкіК» про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання права, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, 03 лютого 2017 позивач ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року повернута скаржнику, у зв’язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги, а саме: в тому числі, несплатою судового збору.

Втім, 03 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 повторно оскаржив ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 12 частини 1 перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам статей 186 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, а також на відповідність вимогам статей 296 Кодексу адміністративного судочинства України, було встановлено, що зазначену апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог закону, що полягають в наступному:

- в порушення вимог частини 3 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, скаржником ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, тобто, після закінчення строків апеляційного оскарження ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року, з огляду на наступне.

Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що 27 червня 2016 року Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області постановлено ухвалу.

Відповідно до письмової відмітки на заяві про видачу копії ухвали в матеріалах адміністративної справи (а.с.9), копія ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року отримана особисто позивачем ОСОБА_1 03 лютого 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною 3 статті 160 цього Кодексу, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Отже, апеляційна скарга на вищевказане судове рішення суду першої інстанції повинна бути подана не пізніше 08 лютого 2017 року включно.

Однак, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року до суду першої інстанції подана 03 липня 2018 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, тобто з півторарічним пропуском строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

Більш того, відповідно до дати, поставленої скаржником ОСОБА_1 на апеляційній скарзі, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року навіть виготовлена 03 липня 2018 року, тобто, поза межами п’ятиденного строку, встановленого чинним законодавством України на подання апеляційної скарги.

Разом з тим, скаржником ОСОБА_1 в апеляційної скарги додано клопотання, відповідно до змісту якого, скаржник ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року, зазначивши, що ухвала суду першої інстанції вже була ним оскаржена в межах процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду протягом п’яти днів з дня її отримання, однак через, в тому числі, несплату судового збору апеляційна скарга повернута скаржнику. Також, скаржник ОСОБА_1 вказує, що йому, нібито, не було відомо про залишення першої апеляційної скарги без руху, оскільки копію ухвали суду апеляційної інстанції він не отримував, а також часто хворів, у зв’язку з чим, вважає, що ним з поважних причин пропущено строк на апеляційне оскарження.

Розглянувши клопотання скаржника ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року вважаю його таким, що не підлягає задоволенню, у зв’язку з наступним.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

Вирішуючи клопотання, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Приписами статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, чинними на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, визначено порядок та строки апеляційного оскарження.

Дотримання вимог вказаної норми процесуального права є обов’язком для всіх учасників адміністративного процесу.

Суддя не знаходить обґрунтованими доводи скаржника ОСОБА_1, адже з моменту отримання копії ухвали суду першої інстанції, а саме 03 лютого 2017 року, скаржник ОСОБА_1 мав право/обов’язок подати апеляційну скаргу у встановлений законом строк, а не виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року про залишення першої апеляційної скарги без руху, не звільняє скаржника від дотримання вимог процесуального закону.

Наголошую на тому, що копія ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року про залишення першої апеляційної скарги без руху була направлена скаржнику ОСОБА_1 рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням саме на ту поштову адресу, яку вказав особисто скаржник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та яка зазначена в матеріалах справи, зокрема, в адміністративному позові (а.с.1-3), в заяві про видачу копії рішення (а.с.9), апеляційній скарзі (а.с.11-12), тощо.

Відповідно до поштового повідомлення, яке знаходиться в матеріалах адміністративної справи (а.с.18), копія ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року була отримана особисто скаржником ОСОБА_1 11 квітня 2018 року, а 19 квітня 2017 року від останнього надійшла заява про відкриття провадження по справі після усунення недоліків (а.с.19), яка була розглянута суддею у встановлений законом час.

Звертаю увагу на те, що судом апеляційної інстанції вчинено всіх належних дій для своєчасного повідомлення скаржника ОСОБА_1 про хід розгляду справи, натомість скаржник ОСОБА_1, зазначаючи про, нібито, не отримання копії ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, вказує в апеляційній скарзі інформацію, яка не відповідає дійсності та суперечить матеріалам справи.

Крім того, на виконання вимог частини 3 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», вказана ухвала судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року про залишення першої апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року без руху направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень, а отже, скаржник ОСОБА_1 мав можливість бути обізнаним про вказане судове рішення.

Вважаю, що це свідчить про навмисне не бажання скаржника ОСОБА_1 виконувати вимоги, зазначені в ухвалі судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у встановлений законом строк.

При цьому, звертаю увагу скаржника ОСОБА_1 на те, що слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Так, у даній справі саме ОСОБА_1 був ініціатором судового процесу, вважаючи, що його права були порушені, є позивачем, ним же було подано і апеляційну скаргу, проте в подальшому свідомо нехтував своїми процесуальними правами та обов’язками, не реагуючи вчасно на прийняту Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом ухвалу від 15 лютого 2017 року, при цьому ним не вживались заходи спрямовані на те, щоб дізнатись про хід та стан відомого йому судового провадження, що й призвело до порушення строків апеляційного оскарження. Тому процесуальна бездіяльність позивача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Отже, такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема, повторна подача апеляційної скарги через не виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року визнаю не поважними та такими, що взагалі не можуть бути підставами для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об'єктивних причин був позбавлений можливості усунути недоліки першої апеляційної скарги.

Кодексом адміністративного судочинства України дотримання скаржником строку подачі апеляційної скарги визначено обов’язковою умовою при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження. Поновлення судом пропущеного строку можливо лише за наявності обставин, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, пов’язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення передбачених Кодексом адміністративного судочинства дій.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що оскаржувана скаржником ОСОБА_1 ухвала Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року на момент повторної подачі апеляційної скарги набрала законної сили, у зв’язку з чим скаржник ОСОБА_1 мав навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску ними строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).

При цьому, наголошую на тому, що жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом строк, скаржником ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції не надано, як і не було надано доказів хвороби скаржника ОСОБА_1 в зазначений період (копія лікарняного, довідка з медичного закладу, тощо).

- в порушення вимог пункту 2 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначено номер справи;

- порушення вимог пункту 3 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначено електронну пошту скаржника ОСОБА_1;

- в порушення вимог пункту 8 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначена дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується;

- в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ОСОБА_1 до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору або документ в підтвердження звільнення скаржника ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом.

Приписами частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, коло платників, об’єкт та розмір ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ (далі по тексту - Закон України № 3674-VІ) в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги.

Законом України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, також визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Статтею 2 даного Закону, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги передбачено, що платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частиною 1 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, судовий збір справляється зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, апеляційну скаргу скаржником ОСОБА_1 до суду першої інстанції подано 03 липня 2018 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Так, відповідно до підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, визначено ставку судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду – 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі станом на 1 січня 2018 року становить 1762 грн.

З огляду на дату подання апеляційної скарги, а саме 3 липня 2018 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду – 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1762 грн.

Тобто, при подачі до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду, у відповідності до Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної справи, мав бути сплачений судовий збір в розмірі 1762 грн.

При цьому, скаржник ОСОБА_1 не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору частиною 2 статті 3 та статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, і, відповідно, повинен сплачувати судовий збір.

Натомість, в матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про сплату скаржником ОСОБА_1 судового збору.

Разом з тим, скаржником ОСОБА_1 до апеляційної скарги додана заява про звільнення від сплати судового збору, в порядку статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на скрутне матеріальне становище, вказуючи, що розмір щомісячної компенсації виплат непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи у липні 2017 року складає 26,94 грн., у період з червня 2017 року по лютий 2018 року включно 27,90 грн. на місяць, у період з березня 2017 року по червень 20187 року включно 30,574 грн., всього становить 344,52 коп., інших доходів немає, що позбавляє можливості провести сплату судового збору за подання апеляційної скарги та є перешкодою для доступу до правосуддя.

Розглянувши клопотання скаржника ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, а також вивчивши наведені у ньому підстави, приходжу до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.

Також, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

З огляду на викладене, скаржник ОСОБА_1 не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.

Судові витрати – це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, суд критично оцінює заявлене скаржником ОСОБА_1 клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Також, вважаю за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі», сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).

Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.

Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов’язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб’єктами владних повноважень.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Застосовуючи вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України та висновки Європейського суду з прав людини до конкретних обставин справи, зазначаю, що сума судового збору, яка підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги складає 1762 грн., що не перевищує одного розміру мінімальної заробітної плати, а отже не є значною та надмірною, а також не становить непропорційного обмеження права доступу до суду.

Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов’язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів.

Водночас, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору.

Долучені до матеріалів справи довідки про розмір щомісячної компенсації виплат непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, містить лише відомості про розмір компенсаційної виплати скаржнику ОСОБА_1 за догляд за інвалідом І групи. Жодних відомостей про те, що скаржник не має будь-яких інших доходів у вказаному документі не зазначено.

Зазначена копія довідки не може бути розцінена як належний доказ на підтвердження скрутного матеріального становища скаржника ОСОБА_1, оскільки доказів того, що щомісячна компенсація виплат непрацюючій особі є єдиним джерелом доходів скаржника до суду апеляційної інстанції надано не було, а тому така довідка не відображає майнове становище скаржника станом на дату подання апеляційної скарги.

Також, вони не можуть бути належним доказом на підтвердження розміру річного доходу позивача - фізичної особи саме за весь попередній календарний рік.

Отже, доводи скаржника ОСОБА_1 не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для звільнення від сплати суму судового збору

Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.

Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду, а не обов’язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду з апеляційною скаргою.

Оскільки скаржником не надано суду апеляційної інстанції належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв'язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.

З огляду на вказане, скаржнику слід надати актуальні станом на дату подання апеляційної скарги відомості щодо розміру річного доходу за весь попередній календарний рік, або докази на підтвердження наявності інших обставин, визначених пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги або надати документ про сплату судового збору у встановленому законом порядку або оригінал документа на підтвердження сплати судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1762 грн.

Судовий збір скаржнику ОСОБА_1 необхідно сплатити на зазначені реквізити:

- дата документа;

- отримувач коштів: УК у Шевченківському районі м. Дніпра;

- рахунок отримувача: 34317206081005;

- код класифікації доходів бюджету: 22030101;

- код отримувача (код за ЄРДПОУ): 37989274;

- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

- код банку отримувача (МФО): 899998;

- призначення платежу розрахункового документа заповнюється таким чином: службовий

код (знак): “*” (зірочка); розділовий знак “;” (крапка з комою); код ознаки судового збору

101”; розділовий знак “;” (крапка з комою); (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків – фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); розділовий знак “;” (крапка з комою); роз’яснювальна інформація про призначення платежу у формі: “Судовий збір, за апеляційною скаргою (ПІБ та адреса (для фізичної особи) чи назва організації (для юридичної особи, яка подає апеляційну скаргу), Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа)”. Використання символу “;” не допускається.

- в порушення вимог пункту 3 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ОСОБА_1 до апеляційної скарги не додано копію зазначеного в додатках, доданих до апеляційної скарги додатку № 2 «зворотні поштові повідомлення з моїм підписом про отримання оскаржуваємої ухвали і ухвали від 20.04.17 р. Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду», відповідно до кількості учасників справи та суду. Натомість, не зрозуміло з яких підстав, вказує, що додаток № 2 знаходять в матеріалах справи.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення та вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з чим, враховуючи наявність вказаних недоліків, адміністративна справа не може бути розглянута Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом.

Відповідно до частини 2 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, тобто суддя, встановивши невідповідність поданої скарги вимогам, встановленим статтею 296 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначає недоліки апеляційної скарги, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та в разі не усунення її недоліків у встановлений судом строк повертає скаргу особі, яка її подала.

Відповідно до частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

Таким чином, враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 подана поза межами процесуального строку, встановленого законом для подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, тобто з півторарічним пропуском строку на апеляційне оскарження даного судового рішення, а питання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції ставилося із зазначенням підстав, визнаних суддею неповажними через свідоме нехтування своїми процесуальними правами та обов’язками та відсутністю жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом строк, а також враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без руху, надавши скаржнику ОСОБА_1 десятиденний строк з урахуванням поштового перебігу з дня отримання копії даної ухвали для усунення вищевказаних недоліків апеляційної скарги в порядку та спосіб, зазначений в мотивувальній частині цієї ухвали.

Керуючись статтями 169, 295, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними наведені скаржником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2016 року по адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підприємства «ВкіК» про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання права, відшкодування моральної шкоди - залишити без руху.

Надати скаржнику ОСОБА_1 десятиденний строк з урахуванням поштового перебігу з дня отримання копії даної ухвали для усунення вищевказаних недоліків апеляційної скарги в порядку та спосіб, зазначений в мотивувальній частині цієї ухвали, шляхом звернення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та вказати поважні підстави з наданням відповідних доказів, а також шляхом надання оригінала документа на підтвердження сплати судового збору, або актуальних станом на дату подання апеляційної скарги відомостей щодо розмір річного доходу за весь попередній календарний рік, або доказів на підтвердження наявності інших обставин, визначених пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги та приведення апеляційної скарги у відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, які зазначені в цій ухвалі судді (зазначити номер справи, електронну пошту скаржника ОСОБА_1, дату ухвалення оскаржуваного рішення).

Роз’яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження разом з зазначенням поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження з наданням відповідних доказів або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

В разі не виконання ухвали і не усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк в частині не надання оригінала документа на підтвердження сплати судового збору або актуальних станом на дату подання апеляційної скарги відомостей щодо розмір річного доходу за весь попередній календарний рік, або докаів на підтвердження наявності інших обставин, визначених пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги та не приведення апеляційної скарги у відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

При усуненні недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, апеляційна скарга буде вважатися поданою в день первинного її подання до адміністративного суду.

Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надіслати особі, яка її подала.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Т.С. Прокопчук