Рішення № 75540678, 25.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.07.2018 р. справа №820/4369/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроділер" до Головного управління ДФС у Харківській області проскасування податкових повідомлень-рішень у м. Харкові ГУДФС у Харківській області №00001131403 від 12.04.2018 р. та №00001141403 від 12.04.2018 р., -встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроділер», у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень ГУ ДФС у Харківській області №00001131403 від 12.04.2018 р., №000001141403 від 12.04.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв відображених в акті перевірки податкових правопорушень. Стверджував, що викладені в акті судження контролюючого органу є помилковими, хибними, вигаданими, суперечать дійсним обставинам господарської діяльності платника податків. Наполягав, що господарські операції з контрагентом – ФОП ОСОБА_3 були зумовлені об’єктивними виробничими потребами, відбулись у дійсності, мали спрямування на реальне настання правових наслідків, підтверджені необхідним обсягом первинних та суміжних документів, зобов’язання по оплаті виконані. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за результатами перевірки контролюючим органом виявлені факти вчинення особою податкових правопорушень. У зв’язку з цим, платник правомірно та обґрунтовано притягнутий до відповідальності.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 28.03.2018 р. №1113/20-40-14-03-07/33733795.

Текст згаданого акту містить судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень, зокрема: п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 ст. 134, п.п. 135.1. ст. 135 Податкового кодексу України за рахунок включення до обліку з податку на прибуток витрат по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 по транспортно-експедиційним послугам за відсутності товарно-транспортних накладних; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.п. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України за рахунок не збільшення податкових зобов’язань з ПДВ по події використання поза межами господарської діяльності транспортно-експедиційних послуг ФОП ОСОБА_3

З посиланням на даний акт владний суб’єкт прийняв податкові повідомлення-рішення: №00001131403 від 12.04.2018 р. про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток в загальному розмірі 129.330,25 грн. (основний платіж – 111.683,00 грн., штраф – 17.647,25 грн.), №000001141403 від 12.04.2018 р. про збільшення грошового зобов’язання з ПДВ в загальному розмірі 127.665,00 грн. (основний платіж – 102.932,00 грн., штраф – 25.733,00 грн.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб’єкта (в частині використаних фактичних та юридичних мотивів, а також відповідності закону процедури здобуття доказів скоєння особою податкових правопорушень), належність, допустимість, достатність доказів, зібраних владним суб’єктом на підтвердження факту скоєння особою податкового правопорушення, суд вважає за необхідне розглянути кожний викладений в тексті акту епізод протиправного діяння платника окремо.

Розглядаючи справу суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння податку на прибуток з 01.01.2011 р. унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Водночас з цим, суд вважає, що обрахування платником фінансового результату за правилами бухгалтерського обліку у цілях справляння податку на прибуток не відміняє дії правила п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, де указано, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, у цілях справляння податку на прибуток за загальним правилом понесені платником податків видатки мають відповідати критерію належності до господарської діяльності та спрямованості на одержання доходу.

ОСОБА_4 України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цього правила не скасовують, позаяк у силу ч. 2 ст. 3 названого закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За визначенням ст. 1 названого закону під витратами слід розуміти зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходом є збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); до активів належать ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов’язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Отже, видатки платника можуть відноситись на зменшення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток через збільшення показника витрат у тому випадку, коли такі видатки явно та однозначно не виключають одержання доходу.

Вирішуючи спір за даним епізодом, суд бере до уваги, що згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Але суд вважає, що наведене правило не має абсолютного характеру і підлягає застосуванню лише до тих випадків, коли суб’єктивне право особи є безумовним (очевидно та беззаперечно існуючим) або не підлягає окремому доказуванню чи є поза розумним сумнівом доведеним.

Право платника податків на зменшення фінансового результату господарської діяльності за рахунок збільшення витрат з податку на прибуток до такої категорії прав не належить, а відтак, має бути доведено зацікавленою особою.

Таке тлумачення змісту ч. 2 ст. 77 КАС України повністю узгоджується з положеннями п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, де зазначено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Отже, після початку перевірки платник податків повинен розкрити контролюючому органу суть та зміст усіх проведених господарських операцій та відображених в обліку бухгалтерських проводок, котрі мають щонайменший вплив на обрахунок показника фінансового результату господарської діяльності у спосіб подання відповідних документів.

Невиконання платником цього обов’язку створює юридичний наслідок, який передбачений п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, згідно з яким у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

З’ясовуючи обставини спірних правовідносин, суд відмічає, що між позивачем, ТОВ «Агроділер» (у якості замовника) та ФОП ОСОБА_3 була укладені низка правочинів у формі замовлення - договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом, результати виконання зобов’язань за якими оформлені актами виконаних робіт (а.с. 62 т. 1 – а.с. 250 т. 1, а с. 1 т. 2 – а. с.102 т. 2 ).

Показник виконаних позивачем за правочинами зобов’язань з оплати послуг склав 620.460,00 грн. Указана обставина сторонами визнається, відносно цієї обставини між сторонами відсутній спір. Тому суд не вбачає підстав для додаткового доказування цієї обставини.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом – Правила №363) передбачено, що послуги з перевезення вантажів мають оформлюватись саме товарно-транспортною накладною.

До перевірки платник товарно-транспортних накладних не подав.

Під час судового засідання представник позивача пояснив, що вказане спричинено тим, що товарно-транспортні накладні не складались.

Між тим, надання транспортних послуг за змістом ст. 48 ОСОБА_4 України «Про автомобільний транспорт» вимагає наявності документів, зокрема, товарно-транспортної накладної. До матеріалів справи позивачем не надано доказів наявності у ФОП ОСОБА_3 здатності здійснювати легальну діяльність з надання транспортних послуг, адже згаданий ФОП не набув правового статусу перевізника.

У ході розгляду справи судом також виявлено наявність правового висновку Верховного Суду з приводу значення товарно-транспортних накладних при оподаткуванні операцій з перевезення товарів, який викладений у постанові від 12.06.2018 р. по справі № К/9901/4022/18 (справа Окружного адміністративного суду м. Києва №826/11879/13-а).

Суть даного висновку Верховного Суду полягає у тому, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Окремо суд звертає увагу платника, що предметом укладеного з ФОП ОСОБА_3 договору є транспортні послуги та експедиційні послуги.

Між тим, подані платником до суду документи не дають підстав для розмежування вартості кожної окремої послуги.

При цьому, судом виявлено, що ФОП ОСОБА_3 об’єктивно не міг надавати послуги з перевезення вантажів, бо не є перевізником у розумінні ОСОБА_4 України «Про автомобільний транспорт».

З огляду на викладене суд доходить до переконання, що за даним епізодом подію скоєння особою податкового правопорушення слід визнати доведеною.

Розглядаючи справу суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.п. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Пунктом 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України передбачено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

З положень наведених норм кодексу чітко та однозначно вбачається, що кваліфікуючою ознакою для визначення податкових зобов’язань з ПДВ за механізмом так званої «умовної поставки» («умовного продажу») є факт придбання товарів (робіт, послуг) з податком на додану вартість.

З приєднаних до справи документів слідує, що контрагент-постачальник транспортно-експедиційних послуг (ФОП ОСОБА_3А.) не є платником ПДВ.

Відтак, договірна вартість цих послуг не збільшувалась на суму ПДВ і тому позивач не збільшував розмір податкового кредиту з ПДВ у взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3

За таких обставин, відсутні підстави для поширення на спірні правовідносини дії п.п. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, на чому помилково наполягає контролюючий орган.

З огляду на викладене суд доходить до переконання, що за даним епізодом подію скоєння особою податкового правопорушення слід визнати недоведеною.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Судовим розглядом не знайшов підтвердження факт правильності юридичних та обґрунтованості фактичних мотивів, покладених контролюючим органом в основу оскарженого податкового повідомлення – рішення про визначення грошових зобов’язань з ПДВ (тобто №00001141403 від 12.04.2018 року) у зв’язку з чим факт скоєння позивачем податкового правопорушення слід визнати недоведеним.

Вказане зумовлює задоволення позову за цією вимогою.

Водночас із цим, судовим розглядом не виявлено факту існування порушеного суб’єктивного права платника чи ущемленого інтересу платника оскарженим податковим повідомленням – рішення про визначення грошових зобов’язань з податку на прибуток.

Указане зумовлює прийняття рішення про відмову у позові за цією вимогою.

При розв’язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «ОСОБА_5 проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_6 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат слід провести за правилами ст.139 КАС України та ОСОБА_4 України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00001141403 від 12.04.2018 року.

У решті вимог позов залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 26 липня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.