Рішення № 75540385, 26.07.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року справа № 2340/2761/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гараня С.М.,

за участю:

секретаря судового засідання – Гордієнка Ю.П.,

представника позивача адвоката ОСОБА_1 (за ордером),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Центрального відділу ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 до Центрального відділу ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального відділу ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області щодо не прийняття рішення про зняття арешту з усього її майна у постанові від 14.12.2012 про закінчення виконавчого провадження № 33544580;

- зобов’язати відповідача зняти арешт з усього її майна та заборону на його відчуження, який був накладений постановою старшого державного виконавця від 23.07.2012 у виконавчому провадженні № 33544580.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач в постанові від 14.12.2012 про закінчення виконавчого провадження № 33544580, в порушення вимог ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV не вирішив питання про зняття арешту з майна ОСОБА_2, що був накладений постановою старшого державного виконавця від 23.07.2012, чим допустив бездіяльність. Оскільки станом на теперішній час матеріали вказаного виконавчого провадження знищені, то позивач звернулась з вказаним позовом для захисту своїх прав та інтересів в судовому порядку.

Представник позивача до зали судового засідання прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи до зали судового засідання свого представника повторно не направив, причини неявки не повідомив, відзив у визначений в ухвалі суду від 16.07.2018 строк на позовну заяву не надав, а тому суд, з урахуванням строків розгляду справ вказаної категорії, вирішив провести її розгляд за відсутності представника відповідача, на підставі наявних матеріалів.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що в м. Черкаси.

У травні 2018 року ОСОБА_2 вирішила продати вищевказану нерухомість, у зв’язку з чим звернулась до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу, після чого дізналась, що належна їй квартира заходиться під арештом за поданням ДВС (відомості інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна).

З листа відповідача від 14.06.2018 № 6625/7601/15.1/22495 позивач дізналась, що на виконанні в Центральному ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області перебувало виконавче провадження № 33544580, відкрите на підставі постанови від 23.07.2012 з виконання вимоги № Ф-179у виданої 03.05.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь УПФУ боргу в сумі 3 610,30грн.

23.07.2012 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В подальшому, 14.12.2012 ВП № 33544580 виконавче провадження було закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV - фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Вказаним листом також зазначено, що станом на теперішній час матеріали вказаного виконавчого провадження знищені, що унеможливлює Центральний відділ ДВС вчинити відповідні дії про зняттю арешту з майна та рекомендовано звернутись з позовом до суду.

Оскільки, в порушення вимог ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV не було вирішено питання про зняття арешту з майна ОСОБА_2, що був накладений постановою старшого державного виконавця від 23.07.2012, а також беручи до уваги факт знищення матеріалів виконавчого провадження, що унеможливлює відповідача самостійно зняти арешт, це спонукало ОСОБА_2 звернутись з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Суд наголошує, що спірні правовідносини регулюються Законом України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-XIV (далі – Закон № 606-XIV), який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ст.1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні ст.6 Закону № 606-XIV зобов'язано державного виконавця використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Одночасно державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст.11 Закону № 606-XIV).

Згідно ч.1 ст.32 Закону № 606-XIV, заходом примусового виконання рішень є зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника регламентований ст.52 Закону № 606-XIV.

У відповідності до вимог вищевказаної статті, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

У відповідності до ст.57 цього Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Пунктом 8 ч.1 ст.49 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

За приписами ст.50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

З листа Центрального відділу ДВС від 14.06.2018 № 6625/7601/15.1/22495 встановлено, що ВП № 33544580 закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV - фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Натомість, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна підтверджено, що квартира № 373, по вул. Героїв Дніпра, 81, що в м. Черкаси та яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 станом на даний час перебуває під арештом згідно ВП № 33544580.

Наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5 затверджено «Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби».

Так, у відповідності до п.9.9 вказаного Порядку, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Як зазначив у вищевказаному листі відповідач, ВП № 33544580 знищено у строки визначені зазначеним Порядком.

Частиною 4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (в редакції станом на час винесення даного рішення) визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Оскільки, в ході розгляду справи підтверджено, що нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (квартира за адресою: АДРЕСА_2) перебуває під арештом, на підставі постанови від 23.07.2012 у ВП № 33544580 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, а також беручи до уваги факт, що ВП № 33544580 закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV - фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, то суд дійшов висновку, що в даному випадку державний виконавець допустив бездіяльність не знявши арешт з майна ОСОБА_2 у постанові від 14.12.2012 про закінчення виконавчого провадження, а беручи до уваги, що у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, накладений арешт на майно може бути знятий за рішенням суду, то вимоги ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо відшкодування позивачеві витрати на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Нова редакція КАС України (глава 8) змінює підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зміна підходів до питання компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження можливих витрат максимальною сумою) у новій редакції КАС, водночас, потребувала запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

У новій редакції КАС (ч.ч.4, 5 ст.134) запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (ч.3 ст.141 КАС України).

Таким чином, у новій редакції КАС закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов’язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов’язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

Так, на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано до суду: - копію договору (витяг) про надання правової допомоги від 07.05.2018, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_1, за умовами якого адвокат зобов’язується надати позивачеві правову допомогу щодо захисту його інтересів у суді по розгляду справи про визнання протиправною бездіяльності Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області; - квитанцію про оплату витрат на правову допомогу від 16.05.2018, у відповідності до якої позивач сплатив за послуги адвоката - 3500,00грн.

Згідно з наявним у матеріалах справи детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом від 23.07.2018 вбачається, що під час представництва інтересів ОСОБА_2 у вказаній справі адвокатом були виконані наступні роботи: 1) підготовлено адвокатський запит – 500грн.; 2) вивчення матеріалів для підготовки позовної зави (1 год.) – 500грн., 3) підготовка позовної заяви (4 год.) – 1500,00грн., 4) прийняття участі у судових засіданнях – 1000,00грн. Загальна сума виконаних робіт становить - 3500,00грн.

Суд наголошує, що відповідно до п.23 Розділу 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (далі – Положення №148), касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

На підставі п.25 вказаного Положення приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Форма касового ордера затверджена додатком 2 до Положення №148.

Разом з тим, надана представником квитанція не відповідає встановленим вимогам Положення №148, оскільки в його розумінні не є розрахунковим документом, який би дійсно підтверджував факт оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Враховуючи те, що наданими суду документами витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00грн. не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 12, 72-77, 242- 243, 245-246, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального відділу ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області щодо не прийняття рішення про зняття арешту з майна ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1), у постанові від 14.12.2012 про закінчення виконавчого провадження № 33544580.

Зобов’язати Центральний відділ ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області зняти арешт з майна ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) та заборону на його відчуження, який був накладений постановою старшого державного виконавця від 23.07.2012 у виконавчому провадженні № 33544580.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального відділу ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (ідентифікаційний код – 36157425) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя С.М. Гарань