Рішення № 75540036, 27.07.2018, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2018 року м. Одеса Справа № 1540/3482/18

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання рішення відповідача про стягнення з позивача виконавчих зборів у сумах 182 грн. та 251729,52 грн. неправомірними та скасувати постанови від 23.05.2018 року по ВП №51694767 та ВП №51694667, та постанов про відкриття виконавчих проваджень від 29.05.2018 року по ВП №56485554 та по ВП №56485507, -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у проваджені відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного теруправління юстиції в Одеській області знаходяться виконавчі провадження (ВП) № 51694667 та № 51694767 про стягнення з нього на користь ПАТ «Укргазбанк» боргів у сумах, відповідно, 1820 грн, та 2517295,18 грн. за виконавчими листами під одним №2-3397/10, відповідно, від 10.06.2010р. та від 16.09.2010 р.. Позивачем 1 червня 2018р. від відповідача отримано листа, в якому знаходилися дві його постанови від 21 травня 2018р., та дві його постанови від 23 травня 2018р. та супровідні листи від 21.05.18р. та 23.05.18р. до цих постанов. Відповідачем у постановах від 21.05.2018 року вирішено повернути стягувачу ПАТ «Укргазбанк» виконавчий лист Київського районного суду м. Одеси № 2-3397/10 від 10.06.2010р. про стягнення з нього 1820 грн. та виконавчий лист того ж суду №2-3397/10 від 16.09.2010р. про стягнення з нього 2517295,18 грн. на підставі заяви цього стягувача № 510/452/2018 від 14.05.2018р. про повернення йому зазначених виконавчих документів без виконання. Правовою підставою для повернення стягувачу виконавчих документів відповідачем зазначено п.1 ч.І ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», яка передбачає такий випадок. Відповідачем 23.05.2018 р. у ВП № 51694667 прийнято і інші постанови: про стягнення з позивача виконавчих зборів на користь відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного теруправління юстиції у Одеській обл. у сумі 182,00 грн., а у ВП № 51694767 на користь того ж самого стягувача - 251729,52 грн. виконавчого збору. У постановах від 23.05.2018р. правовою підставою для таких дій Відповідачем позначено п. З ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» та, що 21.05.2018 року виконавчі документи повернуто стягувачу за його заявою без подальшого виконання. Тобто, будь-яких виконавчих дій з боку державного виконавця щодо примусового стягнення коштів по виконавчому провадженню фактично не здійснювалося. Пунктом 3 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Як зазначає позивач у цій статті не зазначено з кого саме стягується виконавчий збір. У п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» вказано, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення йому виконавчого документа, що і мало місце у данному випадку. Разом з тим, частина 2 статті 27 ЗУ «Про виконавче провадження» зазначає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Тобто, з буквального тлумачення цього Закону вбачається, що стягнення виконавчого збору випливає з факту виконання судового рішення. У даному випадку, стягнення грошей, майна відповідачем не відбулося з причин того, що стягувач, скориставшись своїм правом відповідно до п.1 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», подав письмову заяву про повернення йому виконавчого документа. Таким чином, стягувач добровільно відмовився від своїх вимог про стягнення боргу. Тому, саме на нього має бути покладено обов'язок сплатити зазначений виконавчий збір, а не на боржника. 11 червня 2018р. позивачем від відповідача додатково отримано листа від 29.05.2018р. за № 091-4533, в якому знаходилися його постанови від 29.05.2018р., якими він відкрив нові виконавчі провадження: № 56485554 про стягнення з позивача 182 грн., виконавчого збору на підставі його ж постанови № 51694667 від 23.05.2018 р. та № 56485507 про стягнення з позивача 251729,52 грн. виконавчого збору на підставі його ж постанови № 51694767 від 23.05.2018 р. на користь ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області. Не погоджуючись з діями державного виконавця у вищезазначеному, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 24.07.2018 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Зобов’язано Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області надати до Одеського окружного адміністративного суду засвідчені належним чином, прошиті та пронумеровані за описом копії матеріалів виконавчих проваджень ВП №51694767, ВП №51694667, ВП №56485554 та ВП №56485507.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі – Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що 21.05.2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 було винесено постанову у ВП №51694667 про поверенння виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, а саме виконавчого листа виданого Київським районним судом м. Одеси від 10.06.2010 року №2-3397/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» судові витрати у сумі 1820 грн.

Також 21.05.2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 було винесено постанову у ВП №51694767 про поверенння виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, а саме виконавчого листа виданого Київським районним судом м. Одеси від 16.09.2010 року №2-3397/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за договором кредиту у сумі 2517295,18 грн.

Підставою для винесення вказаних постанов була заява стягувача ПАТ «Укргазбанк» від 14.05.2018 року вх..№510/452/2018, відповідно до якої останній просив повернути виконавчи документи без виконання відповідно до ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Пунктом 3 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 2 статті 27 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

23.05.2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 було винесено постанови у ВП №51694667 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 182 грн. та у ВП №51694767 про стягнення виконавчого збору у розмірі 251729,52 грн.

29.05.2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №56485554 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 182 грн. та постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №56485507 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 251729,52 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, тим що оскільки виконавчий збір може бути вирахуваний лише з фактично стягнутої чи повернутої боржником суми, то повернення виконавчого документа, за заявою стягувача, не може бути підставою для стягнення виконавчого збору. Отже, враховуючи, що жодної суми у рамках виконавчих проваджень відповідачем не було стягнуто або повернуто, він, на переконання позивача, об'єктивно не міг вирахувати суму виконавчого збору. Позивач вважає, що зазначене свідчить про протиправність оскаржуваних рішень відповідача.

Частинами першої та другої статті 27 Закону №1404 передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Пунктами 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404 визначений перелік випадків коли виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404 передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

З аналізу вказаної норми суд робить висновок, що частина перша та друга статті 27 Закону №1404 встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем.

Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.

Згідно частини третьої статті 40 Закону №1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3,4,6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що частина третя статті 40 Закону №1404 є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного закону - не можуть застосовуватися.

Таким чином оскільки стягувач – ПАТ «Украгазбанк» звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-УШ, у зв'язку з чим настають наслідники, які передбаченні частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Аналізуючи норми вищенаведеного законодавства з примусового виконання судових рішень, суд робить висновок, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, норми статті 27 вказаного Закону містять вичерпний перелік підстав та умови за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому п.7 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404 визначає, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Вказаний пункт Закону №1401 посилається, тільки на виконавчі дії розпочаті до набрання чинності цим Законом, а не виконавче провадження, тому виконавчи дії розпочаті після набрання чинності нової редакції Закону від 02.06.2016р. проводяться за новим Законом.

Враховуючи те, що відповідачем були в травні 2018році відкриті виконавчі провадження по стягненю з позивача на користь ПАТ «Укргазбанк» судових витрат у сумі 1820 грн. та заборгованості за договором кредиту у сумі 2517295,18 грн., то відповідачем правомірно винесенні постанови про стягення з позивача виконавчого збору та відкритті на підставі цього виконавчі провадження.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 30.05.2018 року по справі №808/3791/16.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповдіно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.9, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання рішення відповідача про стягнення з позивача виконавчих зборів у сумах 182 грн. та 251729,52 грн. неправомірними та скасування постанов від 23.05.2018 року по ВП №51694767 та ВП №51694667, та постанов про відкриття виконавчих проваджень від 29.05.2018 року по ВП №56485554 та по ВП №56485507 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст..255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.15-5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Іванов Е.А.

.