Рішення № 75539918, 26.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.07.2018 р. справа №820/3485/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова до Головного управління ДФС у Харківській області проперегляд та скасування податкових повідомлень-рішень №00000251401 від 23.01.2018 р., яким П "Ніка" ТІ "Шанс" було збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток (код 1121000) в сумі 3269063,50грн., з яких штрафні (фінансові) санкції в сумі, -

встановив:

Позивач, Підприємство «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» Жовтневого району міста Харкова, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування податкових повідомлень–рішень Головного управління ДФС у Харківській області №00000251401 від 23.01.2018р., №00000271401 від 23.01.2018 р., №000001461401 від 17.04.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що звільнений від обов’язку сплачувати податок на прибуток за будь-якими господарськими операціями та за будь-якими видами діяльності. Стверджував, що штраф за земельний податок застосований за відсутності об’єкту оподаткування. Посилаючись на ці міркування, представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведеною перевіркою виявлено факти одержання платником доходу, на який не поширюється дія пільги з оплати податку на прибуток. Наголошував, що штрафні санкції за неподачу звітності з земельного податку застосовані правомірно. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів документальну планову виїзну перевірку Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» Жовтневого району міста Харкова з питань дотримання податкового законодавства за період 01.01.2014 р. - 30.06.2017 р., валютного та іншого законодавства за період 01.01.2014 р. - 30.06.2017 р., єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування 01.01.2014 р. - 30.06.2017 р.

Результати перевірки оформлені актом від 02.01.2018 р. №23/20-40-14-01-08/30235984.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення платником порушень: п.п. 135.5.4 ст. 135 та п.п. 135.5.5 ст. 135 ОСОБА_4 кодексу України за рахунок не включення до складу доходів і не справляння податку на прибуток з поворотної фінансової допомоги у розмірі 1.125.000,00 грн., одержаної у межах договору позики від 19.05.2014 р. №3 від фізичної особи–громадянина, котрий не є засновником платника податків, і неповернутої позикодавцю за минуванням 365 днів (сума заниженого податку, що припадає на цей епізод склала – 202.500,00 грн.); п. 14.1.11 ст. 14, п. 14.1.257 ст. 14, п.п. 135.5.4 ст. 135, п.п. 135.5.5 ст. 135 ОСОБА_4 кодексу України за рахунок не збільшення доходу і не справляння податку на прибуток з суми заборгованості по виплаті штрафних санкцій у розмірі 2.722.201,00 грн., нарахованих станом на 31.10.2012 р. у межах договорів позики від 25.12.2017 р. на загальну суму 500.000,00 грн. та від 01.07.2009 р. на суму 1.000.000,00 грн., укладених з однією і тією ж фізичною особою–громадянином (який не є засновником платника податків) та відображених в обліку, за якою минув строк позовної давності згідно з ст.258 Цивільного кодексу України (сума заниженого податку, що припадає на цей епізод склала – 489.996,00 грн.); п. 14.1.11 ст. 14, п. 14.1.257 ст. 14, п.п. 135.5.4 ст. 135, п.п. 135.5.5 ст. 135 ОСОБА_4 кодексу України за рахунок не збільшення доходу і не справляння податку на прибуток з суми заборгованості по виплаті штрафних санкцій у розмірі 2.173.895,00 грн., нарахованих станом на 01.01.2014 р. у межах договору позики від 25.12.2007 р. на суму 500.000,00 грн. та від 01.07.2009 р. на загальну суму 1.000.000,00 грн., укладених з однією і тією ж фізичною особою–громадянином (який не є засновником платника податків) та відображених в обліку, за якою минув строк позовної давності згідно з ст. 258 Цивільного кодексу України; п. 149.1 ст. 149, п. 154.1 ст. 154 ОСОБА_4 кодексу України за рахунок не збільшення оподатковуваного податком на прибуток доходу за відображеними в обліку бухгалтерськими проводками за 2014 р.: по курсовим різницям (на 490,00 грн. по дебету рахунку 714 кредиту рахунку 79; на 289.729,00 грн. по дебету рахунку 744 кредиту рахунку 791; на -303,00 грн. по дебету рахунку 791 кредиту рахунку 945), по відсоткам, пеням, штрафам (на 232.947,00 грн. по дебету рахунку 719 кредиту рахунку 791), за 2015-2016 р.р.: по курсовим різницям (на 696.713,00 грн. по дебету рахунку 714 кредиту рахунку 79, на -240.850,00 грн. по дебету рахунку 791 кредиту рахунку 945), по відсоткам, пеням, штрафам (на 64.853,00 грн. по дебету рахунку 719 кредиту рахунку 791), по відсоткам у межах договору з депозиту (на 584.441,00 грн. по дебету рахунку 73 кредиту рахунку 791).

З посиланням на названий акт владним суб’єктом - Головним управлінням ДФС у Харківській області були винесені (стосовно предмету даного позову) податкове повідомлення–рішення №00000251401 від 23.01.2018 р. про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 3.269.063,50 грн. (основний платіж – 1.715.381,00 грн., штраф – 1.553.682,50 грн.), податкове повідомлення – рішення №00000261401 від 23.01.2018 р. про визначення податкових зобов’язань з земельного податку у розмірі основного платежу 10.731,56 грн. та штрафу – 2.682,89 грн., податкове повідомлення – рішення №00000271401 від 23.01.2018р. про нарахування штрафу у розмірі 340,00грн.

Відносно перелічених актів платник ініціював процедуру адміністративного (позасудового) оскарження рішень контролюючих органів.

Рішенням ДФС України від 05.04.2018 р. №12125/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення – рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000271401 від 23.01.2018 р. було скасовано у частині штрафу розміром 170,00 грн., а податкове повідомлення – рішення №00000261401 від 23.01.2018 р. було скасовано у повному обсязі.

Відповідно до п. 60.1 ст. 60 ОСОБА_4 кодексу України вказане податкове повідомлення – рішення вважається відкликаним, що має наслідком утрату юридичної дії оскарженим рішенням владного суб’єкта.

За таких обставин, вимога позивача про скасування податкового повідомлення – рішення №00000271401 від 23.01.2018 р. задоволенню не підлягає, позаяк вказаний правовий акт індивідуальної дії вже припинив існування.

На виконання рішення ДФС України від 05.04.2018 р. №12125/6/99-99-11-01-01-25 відповідачем, ГУ ДФС у Харківській області, було складено і направлено на адресу платника податкове повідомлення–рішення №000001461401 від 17.04.2018 р. про застосування суми штрафу у розмірі 170,00грн.

Перевіряючи відповідність закону, юридичних та фактичних мотивів, покладених владним суб'єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень, суд зазначає, що з 01.01.2011 року правовідносини з приводу справляння податку на прибуток унормовані приписами розділу ІІІ ОСОБА_4 кодексу України.

Так, згідно з п. 154.1 ст. 154 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2014 р.), п. 142.1 ст. 142 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2015 р.) звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

З приписів наведеної норми кодексу чітко та однозначно слідує, що звільненим від справляння податку є лише той прибуток, котрий одержаний саме від постачання товарів (робіт, послуг).

Підстав для поширення дії п. 142.1 ст. 142 ОСОБА_4 кодексу України на інші види діяльності платника або на інші події одержання платником доходу суд не знаходить, позаяк за умови такого тлумачення змісту наведеної норми кодексу особа взагалі звільняється від сплати податку на прибуток, тобто не є його платником за будь-яких обставин, а законодавець все ж таки не виключив позивача з кола платників податку на прибуток..

Окрім того, суд звертає увагу позивача, що у силу дії прямої норми закону від справляння податку на прибуток звільняється на вся господарська діяльність особи, а лише її частина за напрямком – постачання товарів (робіт, послуг).

Тому фінансові результати інших сегментів господарської діяльності підлягають оподаткуванню на загальних умовах.

Оскільки усі епізоди порушень, за якими відбулось визначення контролюючим органом податкових зобов’язань платника податків з податку на прибуток (окрім бухгалтерських проводок по відсоткам, штрафам, пені), знаходяться поза межами напряму господарської діяльності – постачання товарів (робіт, послуг), то суд вважає за необхідне перевірити здатність викладених в акті перевірки і визнаних платником у ході розгляду справи подій спричинити виникнення доходу.

ОСОБА_4 кодексу України не розкривають змісту доходу особи, а тому суд вважає за потрібне керуватись у даному випадку приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позаяк згідно з ч. 2 ст. 3 означеного закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За визначенням ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Під активами відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» слід розуміти ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; а під зобов’язаннями - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Таким чином, настання події збільшення розміру активів платника (рівно як і подія зменшення розміру зобов’язань платника) об’єктивно призводить до виникнення доходу.

По епізоду не включення до складу доходів і не справляння податку на прибуток з поворотної фінансової допомоги у розмірі 1.125.000,00 грн., одержаної у межах договору позики від 19.05.2014 р. №3 від фізичної особи–громадянина, котрий не є засновником платника податків, і неповернутої позикодавцю за минуванням 365 днів

На даний епізод припадає визначення основного платежу з податку на прибуток у розмірі – 202.500,00 грн. та застосування штрафу згідно з п. 123.1 ст. 123 ОСОБА_4 кодексу України у розмірі – 50.625,00 грн.

Сторонами визнані обставини вчинення та виконання даного правочину, неналежності позикодавця до кола засновників платника податків, неповернення коштів у межах 365 днів з дати їх отримання. Відносно вказаних обставин відсутній спір. Тому вказані обставини судом додатково не вивчаються та не перевіряються.

У силу дії прямої норми п.п. 135.5.4 ст. 135 та п.п. 135.5.5 ст. 135 ОСОБА_4 кодексу України за подією минування 365 днів від дати одержання коштів платник був повинен збільшити дохід, але не зробив цього.

Отже, позивач цей дохід справлянню податку на прибуток не піддавав.

Позов не містить доводів про правомірність такого діяння.

Посилання на п. 154.1 ст.154 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2014 р.), п. 142.1 ст. 142 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2015 р.) суд відхиляє, адже цей дохід одержаний поза межами діяльності з поставки товарів (робіт, послуг).

Водночас із цим, судом з’ясовано, що станом на 01.01.2015 р. норми п.п. 135.5.4 ст. 135 та п.п. 135.5.5 ст. 135 ОСОБА_4 кодексу України у редакції, котра передбачала виникнення доходу за операціями з поворотної фінансової допомоги, припинили існування внаслідок змін до закону.

Договір поворотної фінансової допомоги від фізичної особи – громадянина, який не є засновником платника, було укладено 19.05.2014 р., а кошти за цим договором були одержані платником у період травня – грудня 2014 р.

Таким чином, станом на 31.12.2014 р. (останній день дії п.п. 135.5.4 ст. 135 та п.п. 135.5.5 ст. 135 ОСОБА_4 кодексу України у редакції, котра передбачала виникнення доходу за операціями з поворотної фінансової допомоги) строк у 365 днів не збіг ані від дати укладення договору, ані від дати одержання платником коштів.

За таких обставин, суд доходить до переконання, що за даним епізодом відсутня подія вчинення особою податкового правопорушення у розумінні п. 109.1 ст. 109 ОСОБА_4 кодексу України у спосіб заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток.

По епізоду збільшення доходу за бухгалтерською проводкою з приводу відсотків, пені, штрафів за 2014 р. по відсоткам, пеням, штрафам (на 232.947,00 грн. по дебету рахунку 719 кредиту рахунку 791) за 2015-2016 р.р. (на 64.853,00 грн. по дебету рахунку 719 кредиту рахунку 791)

Судом з’ясовано, що дана бухгалтерська проводка була проведена за господарськими операціями з постачання товарів (робіт, послуг), тобто за тим сегментом господарської діяльності позивача, справляння податку на прибуток з підсумкових фінансових результатів якого охоплюється правилами з п. 154.1 ст. 154 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2014 р.), п. 142.1 ст. 142 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2015 р.), а відтак звільняється від оподаткування.

За таких обставин, суд доходить переконання про недоведеність факту скоєння позивачем податкового правопорушення у розумінні п. 109.1 ст. 109 ОСОБА_4 кодексу України за даним епізодом.

По епізоду бухгалтерської проводки по відсоткам у межах договору з депозиту (на 584.441,00 грн. по дебету рахунку 73 кредиту рахунку 791)

Сторонами визнані обставини знаходження на рахунках платника в установах банків власних безготівкових коштів, за розміщення яких банк сплатив підприємству відсотки у розмірі 584.441,00 грн. Відносно вказаних обставин відсутній спір. Тому вказані обставини судом додатково не вивчаються та не перевіряються.

З огляду на викладене, обставини надходження у власність позивача 584.441,00 грн. як відсотків за розміщення власних коштів у банку на депозитному рахунку додатковому доказуванню у межах цієї справи не підлягають.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансові звітність в Україні» кошти є активом, а збільшення їх розміру без виникнення додаткових обтяжень чи зобов’язань тягне виникнення доходу.

Позивач цей дохід справлянню податку на прибуток не піддавав.

Позов не містить доводів про правомірність такого діяння.

Посилання на п. 154.1 ст. 154 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2014 р.), п. 142.1 ст. 142 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2015 р.) суд відхиляє, адже цей дохід одержаний поза межами діяльності з поставки товарів (робіт, послуг).

Доводи позивача про те, що у даному випадку саме платник надав послуги банку суд визнає юридично неспроможними, адже згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» надання банківських послуг (у тому числі і з розміщення коштів юридичних осіб на рахунках за договором депозиту) є виключною сферою діяльності банківських установ.

За таких обставин, суд доходить до переконання, що за даним епізодом наявна подія вчинення особою податкового правопорушення у розумінні п. 109.1 ст.109 ОСОБА_4 кодексу України у спосіб заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток.

На даний епізод припадає визначення основного платежу з податку на прибуток у розмірі – 105.199,38 грн. та застосування штрафу згідно з п. 123.1 ст. 123 ОСОБА_4 кодексу України у розмірі – 26.299,60 грн.

По епізоду відображених в обліку бухгалтерських проводок по курсовим різницям за 2014 р. (на 490,00 грн. по дебету рахунку 714 кредиту рахунку 79; на 289.729,00 грн. по дебету рахунку 744 кредиту рахунку 791; на -303,00 грн. по дебету рахунку 791 кредиту рахунку 945), за 2015-2016 р.р. (на 696.713,00 грн. по дебету рахунку 714 кредиту рахунку 79, на -240.850,00 грн. по дебету рахунку 791 кредиту рахунку 945)

На вимогу суду владним суб’єктом надані відомості, якими засвідчено, що на заниження доходу у сумі 490,00 грн. по дебету рахунку 714 кредиту рахунку 79 припадає нарахування 88,00 грн.; на заниження доходу у сумі 289.729,00 грн. по дебету рахунку 744 кредиту рахунку 791 припадає 52.151,00 грн. податку; на завищення доходу у сумі 303,00 грн. по дебету рахунку 791 кредиту рахунку 945 припадає 55,00 грн. зайво нарахованого податку, на заниження доходу у сумі 696.713,00 грн. по дебету рахунку 714 кредиту рахунку 79 припадає 125.408,00 грн. податку, на завищення доходу сумі 240.850,00 грн. по дебету рахунку 791 кредиту рахунку 945 припадає 43.353,00 грн. зайво нарахованого податку.

Таким чином, підсумкове значення розміру заниженого податку складає 134.239,00 грн.

Сторонами визнані обставини збільшення фінансового результату від проведення за обліком наслідків обчислення курсових різниць. Відносно вказаних обставин відсутній спір. Тому вказані обставини судом додатково не вивчаються та не перевіряються.

У розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансові звітність в Україні» курсові різниці свідчать про збільшення вартості активу – іноземної валюти, що за економічним змістом та правовою суттю є доходом особи, адже не обтяжено жодними зобов’язаннями.

Позивач цей дохід справлянню податку на прибуток не піддавав.

Позов не містить доводів про правомірність такого діяння.

Посилання на п. 154.1 ст. 154 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2014 р.), п. 142.1 ст. 142 ОСОБА_4 кодексу України (у редакції станом на 01.01.2015 р.) суд відхиляє, адже цей дохід одержаний поза межами діяльності з поставки товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд доходить до переконання, що за даним епізодом наявна подія вчинення особою податкового правопорушення у розумінні п. 109.1 ст. 109 ОСОБА_4 кодексу України у спосіб заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток.

На даний епізод припадає визначення основного платежу з податку на прибуток у розмірі – 134.239,00 грн. та застосування штрафу згідно з п. 123.1 ст. 123 ОСОБА_4 кодексу України у розмірі – 33.559,75 грн.

По епізоду відображення в обліку платника податків штрафів за договорами позики від 25.12.2007 р. на суму 500.000,00грн. та від 01.07.2009р. на суму 1.000.000,00грн.

Сторонами визнані обставини вчинення та виконання даних правочинів, відображення в обліку платника станом на 31.10.2012 р. штрафу у розмірі 2.722.201,00 грн., а станом на 01.01.2014р. - штрафу у розмірі 2.173.895,00 грн. Відносно вказаних обставин відсутній спір. Тому вказані обставини судом додатково не вивчаються та не перевіряються.

Розв’язуючи спір, суд погоджується з доводами владного суб’єкта про те, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення штрафу установлено спеціальний строк позовної давності в один рік.

Згідно з ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Суд відмічає, що ані в ході перевірки, ані під час розгляду справи платник не подавав договорів про збільшення строку позовної давності.

Тому суд не знаходить підстав для висновку про наявність підстав для поширення на спірні правовідносини дії ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України.

Збіг строку давності припиняє існування зобов’язання в об’єктивній дійсності, що за приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» тягне виникнення доходу за рахунок зменшення розміру зобов’язань.

Посилання позивача з приводу даної обставини на норми Закону України «Про виконавче провадження» суд визнає неспроможними, адже приписами названого акту визначені строки пред’явлення виконавчих документів до примусового виконання, а не строки позовної давності.

Збіг строку давності не припиняє існування зобов’язання в об’єктивній дійсності, що за приписами ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» тягне виникнення доходу за рахунок зменшення розміру зобов’язань.

Водночас із цим, у силу спеціальної норми матеріального права – п. 14.1.11 ст. 14 ОСОБА_4 кодексу України збіг строку позовної давності за зобов’язанням особи у цілях справляння податку на прибуток спричиняє виникнення доходу.

За правилом ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Законодавець не конкретизує дій, що свідчать про визнання особою боргу.

Суд вважає, що до таких дій може бути віднесено діяння особи з укладання правочину, за яким строк платежу переноситься на іншу дату.

У спірних правовідносинах така подія має місце, що не спростовано владним суб’єктом.

Таким чином, проведені контролюючим органом розрахунки збігу строку позовної давності по оплаті штрафу спростовуються обставинами укладання платником нових договорів з іншими датами платежів.

На даний епізод припадає визначення основного платежу з податку на прибуток у розмірі – 881.297,28 грн. та застосування штрафу згідно з п. 123.1 ст. 123 ОСОБА_4 кодексу України у розмірі – 220.324,32 грн.

За таких обставин, суд доходить переконання про недоведеність факту скоєння позивачем податкового правопорушення у розумінні п. 109.1 ст. 109 ОСОБА_4 кодексу України за даним епізодом.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що складений контролюючим органом у порядку ст. 86 ОСОБА_4 кодексу України акт перевірки може бути визнаний допустимим (у розумінні ст. 74 КАС України) доказом вчинення особою податкового правопорушення у разі дотримання владним суб’єктом приводів та процедури проведення перевірки і може бути визнаний належним (у розумінні ст. 73 КАС України) доказом вчинення особою податкового правопорушення у разі відповідності вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. №727, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 р. №1300/27745; далі за текстом – Порядок №727).

Згідно з п. 5 розділу І Порядку №727 факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За приписами п. 2 ч. 4 розділу ІІІ Порядку №727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Між тим, за епізодом не включення до складу доходу суми в розмірі 1.863.239,00 грн. за 1 півріччя 2017 р. акт перевірки наведеним вище вимогам не відповідає, оскільки на стор. 35 акту перевірки контролюючим органом викладені розрахунки, які містять численні та суттєві помилки, що призводить до необґрунтованості висновків контролюючого органу за даним епізодом.

Так, в абз. 3 стор. 35 акту (поіменованому як « 2.1.3») контролюючий орган зазначає, що результат арифметичної дії з додавання трьох величин (551.120 + 557.250 + 553.370) дорівнює 16.171.740грн., хоча насправді правильно обчислена величина складає 1.661.740,00 грн.

Проведений контролюючим органом розрахунок за даним епізодом у сумі 1.863.239,00 грн. не містить посилань на реквізити первинних документів, відображених в обліку платника податків.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для висновку про доведеність факту скоєння позивачем податкового правопорушення у розумінні п. 109.1 ст. 109 ОСОБА_4 кодексу України за епізодом заниження доходу на 1.863.239,00 грн.

Підсумовуючи дослідження обставин відповідності закону податкового повідомлення–рішення №00000251401 від 23.01.2018 р. про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 3.269.063,50 грн. (основний платіж – 1.715.381,00 грн., штраф – 1.553.682,50 грн.), суд відзначає, що проведеним розглядом підтверджено підставність визначення контролюючим органом податкового зобов’язання платника з податку на прибуток за основним платежем у сумі 239.438,38 грн. (105.199,38 грн. по епізоду одержання відсотків за договором депозиту; 134.239,00 грн. по епізоду заниження доходу від курсових різниць).

Штраф, котрий підлягає нарахування у порядку п. 123.1 ст. 123 ОСОБА_4 кодексу України на зазначену суму заниженого податкового зобов’язання, складає – 59.859,60 грн.

Відтак, у частині визначення основного платежу у сумі 1.475.942,62 грн.. та застосування штрафу у сумі 1.493.822,90 грн. суд не знаходить підстав для визнання правомірним оскарженого податкового повідомлення – рішення №00000251401 від 23.01.2018 р., у зв’язку з чим оскаржений правовий акт індивідуальної дії підлягає скасуванню в цій частині.

При цьому, розглядаючи справу, суд не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин приписів п. 123.2 ст. 123 ОСОБА_4 кодексу України, де указано, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Предметом протиправного діяння, котре охоплюється складом податкового правопорушення, передбаченого наведеною нормою кодексу, є дії посадових (службових) осіб платника податків з використання сум.

У розумінні приписів Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під терміном сума у даному конкретному випадку слід розуміти готівкові або безготівкові кошти.

Проте, актом перевірки не виявлені факти використання платником податків будь-яких готівкових чи безготівкових коштів не за їх призначенням, а невідображення цих коштів особою у складі документів обов’язкової податкової звітності (податкових декларацій чи податкових розрахунків) є заниженням податкового зобов’язання, відповідальність за що передбачена п. 123.1 ст. 123 ОСОБА_4 кодексу України.

Вирішуючи спір у частині вимоги про скасування податкового повідомлення–рішення №00000271401 від 23.01.2018 р., суд зазначає, що всупереч чітким та однозначним вимогам ст.ст. 160 та 161 КАС України у тексті позову заявником не викладено жодних доводів невідповідності закону цього рішення владного суб’єкта, а до матеріалів позову не приєднано жодного доказу невідповідності закону цього рішення владного суб’єкта.

У строк, встановлений ухвалою про прийняття позову до розгляду, таких доводів та доказів до суду подано не було.

Окрім того, судом було встановлено, що означене податкове повідомлення–рішення утратило юридичну дію (тобто припинило існування як чинний правовий акт індивідуальної дії) у зв’язку з прийняттям рішення ДФС України від 05.04.2018 р. №12125/6/99-99-11-01-01-25.

З огляду на викладене, позов у цій частині до задоволення не підлягає.

Вирішуючи спір у частині вимоги про скасування податкового повідомлення–рішення №000001461401 від 17.04.2018 р., суд зазначає, що первісно винесені контролюючим органом податкові повідомлення–рішення №00000261401 від 23.01.2018 р. та №00000271401 від 23.01.2018 р. були безпосередньо пов’язані між собою як рішення, котре визначає основний платіж по земельному податку у зв’язку з прихованим платником об’єктом оподаткування земельним податком та рішення, котре застосовує штраф за неподання звітності (податкової декларації) у зв’язку з прихованим платником об’єктом оподаткування земельним податком.

Рішенням ДФС України від 05.04.2018 р. №12125/6/99-99-11-01-01-25 було у повному обсязі скасовано податкове повідомлення–рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000261401 від 23.01.2018 р., тобто те рішення владного суб’єкта, котрим встановлювався факт скоєння особою податкового правопорушення–заниження податкового зобов’язання з земельного податку за рахунок приховування об’єкту оподаткування – земельної ділянки у користуванні.

Таким чином, у процедурі адміністративного оскарження рішень контролюючих органів ДФС України не було встановлено обставин існування у платника об’єкту оподаткування земельним податком.

Недоведеність обставин існування об’єкту оподаткування свідчить про недоведеність обов’язку подавати звітність відносно вказаного об’єкту.

Оскільки податкове повідомлення–рішення №000001461401 від 17.04.2018 р. було винесено на заміну податкового повідомлення–рішення №00000271401 від 23.01.2018 р., котре у свою чергу ґрунтувалось на податковому повідомленні–рішенні №00000261401 від 23.01.2018 р., то скасування останнього з перелічених рішень тягне за собою скасування і першого рішення у зв’язку з недоведеністю обставин існування у платника об’єкту оподаткування земельним податком.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Проведеним судовим розглядом встановлено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин у галузі податкової справи податковим повідомленням – рішенням №000001461401 від 17.04.2018р. у повному обсязі та податковим повідомленням – рішенням №00000251401 від 23.01.2018р. в частині визначення основного платежу у сумі 1.475.942,62 грн. та застосування штрафу у сумі 1.493.822,90грн.. У цих сумах оскаржені рішення владного суб’єкта підлягають скасуванню.

У решті епізодів невідповідності оскаржених рішень владного суб’єкта вимогам закону судом не виявлено, а платником не спростовано виникнення за цими епізодами доходу та не доведено існування за цими епізодами факту порушеного права чи ущемленого інтересу, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові в цій частині.

При розв’язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «ОСОБА_5 проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_6 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства, суд -

вирішив:

Позов – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області №00000251401 від 23.01.2018 р. у частині визначення основного платежу у сумі 1.475.942,62грн. та застосування штрафу у сумі 1.493.822,90 грн.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області №000001461401 від 17.04.2018 р.

У решті вимог позов – залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Судове рішення у повному обсязі складено у порядку ч.3 ст.243 КАС України 27 липня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.