Вирок № 75539852, 27.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/5194/17 Головуючий у І інстанції Вознюк С. М.Провадження № 11-кп/780/721/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 20 27.07.2018

ВИРОК

Іменем України

27 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі суддів:

ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретаря Чорнобривця В.В.

учасників судового провадження:

прокурора Ляшенка Р.О.

потерпілої ОСОБА_4

захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6,

обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Бориспільської місцевої прокуратури на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року, -

в с т а н о в и л а:

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року,

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, українку, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружену, маючу на утриманні малолітню дитину, непрацюючу, зареєстровану та проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в силу ст. 89 КК України визнається такою, що немає судимості,

засуджено за ч.2 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією майна;

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, українку, ІНФОРМАЦІЯ_6, неодружену, маючу на утриманні двох малолітніх дітей, непрацюючу, зареєстровану та проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, раніше не судиму,

засуджено за ч.2 ст.187 КК України, із застосуванням положень ст.69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна;

на підставі ст.ст. 75, 79 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю в 3 роки;

на підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_8 покладено обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи;

цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково;

стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 40 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 139 грн. 75 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 40 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 139 грн. 75 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави 550 грн. солідарно витрат на залучення експертів;

вирішене питання про речові докази.

Відповідно до вироку, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за попередньою змовою між собою на відкрите заволодіння чужим майном, 04 травня 2017 року, близько 14 години 15 хвилин, на ґрунтовій дорозі біля залізничної станції «Травнева» в с. Артемівка Бориспільського району Київської області, де діючи згідно розподілених ролей, з метою подолання опору потерпілої ОСОБА_4, ОСОБА_8 нанесла численні удари потерпілій в різні частини тіла, а ОСОБА_7 дерев’яною палицею нанесла декілька ударів по голові потерпілої та стискала шию останньої, спричинивши потерпілій ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Після цього, подолавши опір потерпілої ОСОБА_4 відкрито заволоділи її майном на загальну суму 8 079 грн., чим спричинили останній матеріальної шкоди у вказаному розмірі.

В апеляційній скарзі прокурора указано на незаконність вироку у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченої внаслідок його м’якості. В обґрунтування доводів скарги указав на те, що судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_8 необґрунтовано визнано обставиною, що пом’якшувала її покарання – вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, що призвело до незаконного застосування положень ст.69 КК України. Факт визнання ОСОБА_8 своєї вини у вчиненому злочині, вважав спробою уникнути відповідальності, що на його думку виключало можливість визнання цієї обставини, як пом’якшуючу її вину. Просив вирок скасувати в частині призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_8 та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити за ч.2 ст.187 КК України 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Виключити із мотивувальної частини вироку висновок суду про визнання обставиною, яка відповідно до ч.1 ст.66 КК України пом’якшує покарання ОСОБА_8 – вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

прокурора, який апеляційну скаргу прокурора підтримав, підтвердив її доводи та просив її задовольнити;

обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_6, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважали її доводи необґрунтованими, просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_8 – без змін;

обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисників ОСОБА_5 які апеляційну скаргу прокурора вважали необґрунтованою;

потерпілу, яка апеляційну скаргу прокурора підтримала та просила її задовольнити;

вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину за обставин наведених у вироку, підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом всебічно, повно та об’єктивно досліджені у ході судового розгляду. Дії обвинуваченої ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК України. Висновки суду щодо доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину та правильності кваліфікації її дій прокурором не оспорюються.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора в частині необґрунтованості висновків судді про звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає переконливими та такими, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до положень ст.65 КК України, при призначенні покарання враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За змістом положень ч.1 ст. 75 КК України умовами звільнення особи від відбування покарання є:

рішення суду про призначення покарання в виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

переконання суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, яке базується на даних про тяжкість вчиненого злочину, особи винного та інших обставинах справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали кримінального провадження не містять буд-яких даних, які би указували на можливість виправлення обвинуваченої без відбування призначеного покарання. На підтвердження такого висновку, колегія суддів зважає на тяжкість, обставини вчинення злочину та ступінь участі обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні злочину. Зокрема колегія суддів враховує те, що обвинувачена ОСОБА_8 в ході вчинення розбійного нападу на потерпілу у співучасті із ОСОБА_7 фактично ініціювала застосування фізичного насильства по відношенню до потерпілої першою завдавши їй удару рукою. Матеріали кримінального провадження містять фактичні дані, які указують на те, що у ході розбійного нападу ОСОБА_8 вчиняла щодо потерпілої дії, які є образливими для неї та принижують її честь та гідність.

Колегія суддів також враховує поведінку обвинуваченої ОСОБА_8 після вчинення злочину яка ухилялась від суду, змінила місце свого проживання внаслідок чого вона була оголошена у розшук та був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, у вчиненому не розкаялася та фактично не вчинила будь-яких дій направлених на примирення із потерпілою. Наведене негативно характеризує обвинувачену ОСОБА_8 та приводить колегію суддів до переконання про відсутність можливість перевиховання ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства та досягнення мети покарання, визначеної ч.2 ст.65 КК України. Колегія суддів зважає також на позицію потерпілої ОСОБА_9, яку вона висловила у ході апеляційного розгляду, відповідно до якої, остання наполягала саме на реальному відбуванні покарання обвинуваченою ОСОБА_8

При цьому, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність застосування до призначеного ОСОБА_8 покарання положень ст.69 КК України. Так, судом першої інстанції було обґрунтовано визнано обставинами, які пом’якшують її покарання, а саме: вчинення злочину жінкою в стані вагітності, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, а також наявність на її утриманні двох малолітніх дітей.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про можливість призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, а саме нижче від найнижчої межі передбаченої санкцією ч.2 ст.187 КК України та без застосування положень ст.ст. 75, 76 і 79 КК України.

За наявності зазначених вище обставин, колегія суддів вважає, що відповідати вимогам ч.2 ст.65 КК України, тобто бути таким, яке є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів, буде покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. Із урахуванням того, що на утриманні обвинуваченої перебуває двоє малолітніх дітей, колегія суддів вважає за необхідне, із застосовування положень ст. 69 КК України не призначати обвинуваченій ОСОБА_10 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Щодо доводів прокурора в частині необґрунтованості висновків місцевого суду в частині визнання обставиною, яка відповідно до ч.1 ст.66 КК України пом’якшує покарання ОСОБА_8 – вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Так, висновки судді місцевого суду у цій частині належним чином обґрунтовані та стверджуються матеріалами кримінального провадження.

У зв’язку із тим, що рішення про відбування покарання обвинуваченою ОСОБА_8, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.420 КПК України, призведе до застосування до останньої більш суворого покарання, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити в цій частині новий вирок.

У зв’язку із тим, що за своєю природною суттю покарання яке належить відбувати реально є більш суворим ніж покарання, яке реально не відбувається, призначене обвинуваченій ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на два роки із реальним його відбуванням є більш суворим від покарання, призначеного вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року, що узгоджується із положеннями п.4 ч.1 ст.420 КПК України і дає підстави для ухвалення апеляційним судом нового вироку у цій частині.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора Бориспільської місцевої прокуратури задовольнити частково.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року щодо ОСОБА_8 – скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити у цій частині новий вирок. ОСОБА_8 за ч.2 ст.187 КК України із застосуванням ст.69 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки без конфіскації майна.

В решті вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати із моменту взяття під варту у ході звернення вироку до виконання. На підставі ч.5 ст. 72 КК України у строк відбутого покарання обвинуваченої ОСОБА_8 зарахувати час її попереднього ув’язнення із 13.02.2018 року по 16.04.2018 року.

Вирок може бути оскаржено до Верховного Суду протягом трьох місяців із моменту проголошення.

СУДДІ

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3