Рішення № 75539555, 25.07.2018, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/5893/17

Провадження № 2/487/651/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2018 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого-судді Гаврасієнко В.О., за участю секретаря судового засідання Гречаної А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

07.11.2017 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, уточненою у подальшому до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона та відповідач є співвласниками 1/2 частини спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1. 31.05.2016 року позивач виявила, що відповідач самовільно без її згоди здійснила заміну замків у вхідних дверях квартири та не впускала позивача до квартири. Відповідач діяла навмисно, порушуючи норми законів. Викликаний на місце наряд поліції порадив позивачу звернутися до суду із позовною заявою. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва позовні вимоги позивача до відповідача про усунення перешкод у користуванні майном, відшкодування моральної шкоди задоволені та виконання зазначеного рішення було здійснено через органи державної виконавчої служби. Після таких потрясінь стан здоров’я у позивача різко погіршився, вона вже не змогла сама себе забезпечувати. Згідно витягу з постанови ЛКК від 19.07.2016 року позивач потребує постійного догляду та не спроможна до самообслуговування. Позивача приютили добрі люди та надали їй тимчасове житло, але позивач наполягає на тому, щоб бути незалежною та уклала договір оренди житла від 28.07.2016 року, згідно якого позивач щомісяця сплачує за оренду окремої кімнати та оплату комунальних послуг 1100 грн. Як власниця 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 позивач виконувала свої обов’язки по утриманню житла, сплачувала за свою частку комунальні платежі. В зв’язку з тим, що відповідач тривалий час не давала позивачу користуватися належною їй власністю, використовуючи її на свій розсуд, тому позивач вважає необхідним перекласти на відповідача сплату усіх комунальних послуг, які вона отримувала, а гроші, які витрачені позивачем на утриманні належної їй частки власності повернути позивачу. Ні підставі викладеного, позивач просила відшкодувати збитки, які нанесені відповідачем у розмірі 16000 грн. Крім того, в заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначила, що відповідач самовільно, без домовленості з позивачем співвласником нерухомого майна, демонтувала з кімнати, площею 17,2 кв.м кондиціонер та присвоїла його, внаслідок чого змінилась вартість всього нерухомого майна. Вартість кондиціонера з урахуванням часу експлуатації і фізичного зносу позивач оцінює у 7500 грн., встановлення та налаштування кондиціонеру позивач оцінює приблизно о 2500 грн. В цілому нанесена шкода нерухомому майну квартири АДРЕСА_2 приблизно становить 10000 грн., просила зобов’язати відповідача за свої кошти повернути вищезазначений кондиціонер в робочому стані та встановити на місце.

Представник позивача ОСОБА_3 до судового засідання не з’явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач до судового засідання не з’явилась, надала до суду відзив, у якому зазначила, що позовні вимоги не визнає повністю та заперечує проти них. Викладені у позові обставини не відповідають дійсності, не підтверджені жодними доказам та є неправдивими. Так позивач є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, оскільки 1/6 частку подарувала своєму племіннику ОСОБА_4 05.02.1994 року відповідач уклала шлюб з покійним сином позивача ОСОБА_5 та проживала у квартирі з ним 17 років до дня його смерті. Після смерті сина позивача, у сторін відносини стали складними. Сторони розділили особові рахунки. З березня 1995 року і по теперішній час позивач у спірній квартирі не проживає. Відповідач не чинила позивачу перешкод у користуванні квартирою, вона сама виїхала із квартири, оскільки позивач не проти її проживання у кватирі. Просила відмовити ОСОБА_1 у позові повністю, а провадження у справі закрити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За нормами ст. 55 Конституції України та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

За положеннями ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ч. 1 ст.356, ч.ч. 1-3 ст.358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як передбачено ст. 155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998) № 15 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною часткою власності, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Як встановлено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 13.02.2017 року на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2007 року Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради на підставі розпорядження від 29.01.2007 р. квартира АДРЕСА_3, по 1/3 частині ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1 30.12.2011 року помер син позивача та чоловік відповідача, ОСОБА_5, залишивши після себе спадкове майно, 1/3 частку зазначеної квартири. Після його смерті сторони набули право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку у спадщині, яка складалася з 1/3 частки зазначеної квартири, кожна. 17.07.2013 року позивачу ОСОБА_1 видане свідоцтво про право власності на спадщину за законом.

Обидві сторони зареєстровані в квартирі. Відповідач постійно проживала у цій квартирі, позивач проживала окремо.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.12.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, роз’єднання рахунків, зобов’язання не вчиняти певні дії відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 25.06.2014 року вищезазначене рішення залишено в силі.

Також рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 13.02.2017 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.11.2016 року в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цієї частини позову частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500 грн. та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 589,75 грн. судового збору.

Згідно повідомлення Заводського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області від 01.11.2017 року у Заводському відділ ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області здійснювалось виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 10089,75 грн. 03.08.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з повним фактичним виконанням згідно виконавчого документа. Також в Заводського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області здійснювалось виконавче провадження про зобов’язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою №66 в будинку № 8 по вул. Київській в м. Миколаєві. 28.07.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з повним фактичним виконанням згідно виконавчого документа в самостійний строк.

Згідно наданого позивачем договору оренди від 28.07.2018 року укладеного між наймодавцем ОСОБА_6 та орендарем ОСОБА_1, наймодавець передає, а орендар приймає в оренду кімнату 14 кв.м в будинку за адресою с. Маловарварівка, буд. 44 з 28.07.2016 року і до рішення житлового питання ОСОБА_1 із щомісячною платою за оренду та комунальні послуги у сумі 1100 грн.

Відповідно до довідки про проживання від 23.04.2018 року № 134-03-10-18 ОСОБА_1 проживає без реєстрації по вул. Молодіжна, 44 с. Маловарварівка Миколаївського району Миколаївської області з 15.07.2016 року.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 ЦК України, за якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Крім цього, за загальними правилами майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України).

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

При цьому, відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за № 6 (з наступними змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, та є вина зазначеної особи.

Таким чином, закон, у вказаних правовідносинах, ставить можливість покладання відповідальності за заподіяну шкоду в залежність від наявності вини заподіювача.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, у позовній заяві позивач зазначає, що з вини відповідача вона не має можливості проживати у належній їй частині квартири АДРЕСА_1 та при цьому продовжує сплачувати комунальні послуги, також вимушена орендувати кімнату та сплачувати орендну плату. Однак зазначені обставини в судовому засіданні не знайшли підтвердження, оскільки згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 28.07.2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/487/1888/2016 виданого 31.03.2017 Заводським районним судом м. Миколаєва про зобов’язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою №66 в будинку №8 по вул. Київській м. Миколаєві, зобов’язавши ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 комплект ключів від квартири закінчене в зв’язку з повним фактичним виконанням рішення згідно виконавчого документа в самостійний строк.

Також, у заяві про збільшення позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем самовільно демонтовано належний позивачу кондиціонер, чим нанесено позивачу матеріальні збитки на суму 10000 грн. Однак позивачем не надано жодного доказу на підтвердження зазначених обставин.

З’ясувавши обставини справи, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 жодними належними, допустимими та переконливими доказами не доведено зазначені у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог обставини. Судом встановлено, що ОСОБА_1, будучи разом із ОСОБА_2 співвласником цієї квартири, в ній не проживала і не проживає на час розгляду справи. Не є доведеними обставини про те, що відповідач чинить перешкоди у проживанні позивача у належній сторонам квартирі, внаслідок чого відповідачем позивачу відповідачем нанесені збитки, суму яких позивач просить стягнути.

Дані докази, які надані до суду позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог, суд оцінює, відповідно до вимог ст.ст.76-81 ЦПК України, а тому відсутні підстави вважати, що протиправними діями відповідача ОСОБА_2 було завдано позивачеві матеріальної шкоди на суму 16000 грн. та 10000 грн. і вона підлягає відшкодуванню за нормами статті 1166 ЦК України.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки представником позивача не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 79-81 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.15,16,22,23,1166 ЦК України, ст.ст.4,11,12,13,76-80,81,83,141,259,263-265, 268, 273, 274, 279,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2) про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5 ч.1 Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Гаврасієнко