Рішення № 75537513, 27.07.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2018 р. Справа№805/5004/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просить визнати дії протиправними щодо невиплати позивачу пенсії з 01.03.2016 та зобов’язати відповідача відновити виплату пенсію за весь період з 01.03.2016. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є пенсіонером за віком та є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. В березні 2016 року відповідач припинив виплату їй пенсії без пояснення своїх дій.

Після звернення до відповідача, позивачу було повідомлено, що припинення пов’язане з не підтвердженням місця її проживання.

Позивач вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у припиненні виплати пенсії протиправною та такою, що порушує її права, свободи або інтереси, тому звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі № 805/5004/18-а в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду із позовом до Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

В установлений судом строк, відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду був наданий відзив на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечує проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію останній вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Враховуючи зазначені акти, виплата пенсії позивачеві з 01 листопада 2016 року була призупинена, за результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно Постанови Кабінету Міністрів України № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, у зв’язку з не проживанням позивача за адресою, зазначеною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Окрім того, відповідач зазначив, що перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватися іншими нормативно-правовими актами, що визначено в постанові Вищого адміністративного суду України № 338/1011/16-а від 21 березня 2017 року. На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року здійснено заміну відповідача - Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника - Костянтинівсько-Дружківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, про що свідчить довідка від 21 лютого 2006 року №143062, та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 21 листопада 2017 року № 142500, доказів скасування цієї довідки відповідачем до справи не надано.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що позивач перебуває на обліку в управлінні на підставі електронної пенсійної справи та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Пенсія виплачена до 01 березня 2016 року, даний факт визнано відповідачем у наданому суду відзиві на адміністративний позов.

Інших доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачу з зазначеної дати відповідачем суду не надано.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною 1статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених частиною 1статті 49 цього Закону.

Отже, Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено чіткий перелік підстав для припинення виплати призначеної пенсії.

Судом встановлено, що, незважаючи на фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалось.

Згідно із Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ч. 2ст. 14 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Частиною 1 статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон) передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно статті 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” № 637 від 05.11.2014 року встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Кабінетом Міністрів України 7 листопада 2014 року прийнято постанову “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей” № 595. Цією постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 8 Тимчасового порядку встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи та матеріалами з пенсійної справи позивача.

Згідно з пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України виключно Законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст. 91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2ст.8 Конституції України).

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відтак, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини “Мюллер проти Австрії”, 1975 рік) та пов'язане з правом мирно володіти своїм майном.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я”. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 7 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 509 від 1 жовтня 2014 року “Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”; № 637 від 5 листопада 2014 року “Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”; № 595 від 7 листопада 2014 року “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України, не надано.

Посилання представника відповідача в частині того, що перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами, суд вважає необґрунтованим.

Крім того, суд вважає за належне зазначити, що при розгляді спору у справі № 338/1011/16-а від 21 березня 2017 року, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. При цьому, можливість одержання пенсії на особові рахунки, відкриті в інших банківських установах, не передбачена.

Отже, спірним питанням при розгляді справи № 338/1011/16-а від 21 березня 2017 року, було призупинення пенсійних виплат на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, у зв’язку з тим, що відповідачем для зарахування пенсійних виплат було відкрито рахунок у іншому банку, а виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюються виключно через відділення ПАТ “Ощадбанк”, у зв’язку з чим суд вказані доводи відповідача не приймає.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-1V “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд приходить до висновку, що невиплата відповідачем пенсії з 01 березня 2016 року є безпідставною, а тому, таку бездіяльність слід визнати протиправною, відповідно обґрунтованою є і вимога щодо зобов'язання відповідача відновити виплату позивачу пенсії з 01 березня 2016 року.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії позивачу, починаючи з 01 березня 2016 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачу судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі. За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь держави підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 704,80 грн. (на день подачі позовної заяви) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: б-р. Шевченка, буд.266, кв.113, м. Маріуполь, Донецька область, 87547, ІНН НОМЕР_1) до Костянтинівсько - Дружківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171400, юридична адреса: 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року.

Зобов'язати Костянтинівсько-Дружківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату належної пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 пенсії з 01 березня 2016 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Костянтинівсько-Дружківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року - у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25, код ЄДРПОУ 42171400) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь Державного бюджету України.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 липня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Зеленов А.С.