Постанова № 75535701, 24.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 334/991/18

Провадження №22ц/778/2155/18

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Евальд Д.Д.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

представник позивача – ОСОБА_2,

представник відповідача ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2018 року в складі судді Гнатюка О.М. в справі за позовом ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, стягнення коштів, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, стягнення коштів, моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є власником розрахункових карток ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №4149625800471201, 4731217112393390, які використовувалися позивачем для розрахунків та отримання грошових коштів. На початку травня 2016 року банком були заблоковані картки на всі вихідні операції. Він звертався телефоном до банку для з’ясування питань блокування та вимогою повернення коштів.

Під час перемов йому повідомили, що рахунки на картах були заблоковані через підозру у шахрайських діях.

В зв’язку із вказаними діями він необґрунтовано був обмежений у праві користуванні власними грошима.

Просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, заблоковані у розмірі 29 000 грн. та 2 390 грн., моральну шкоду 162 000 грн., 3 % річних в сумі 1 680 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2018 року позов частково задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 29 000 грн., які були заблоковані на банківському рахунку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №4149625800471201,

Стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 390 грн., які були заблоковані на банківському рахунку ПАТ КБ «Приватбанк» №4731217112393390

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в дохід держави судовий збір у сумі 1 762 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про задоволення позову у повному обсязі (а.с.185-192).

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підстави для обмеження прав клієнта банком щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку відсутні. Зазначає, що відповідач невиконанням його вимоги щодо повернення належних йому грошових коштів завдав моральну шкоду, яку він оцінює у сумі 162 000, 00 грн. Судом у порушення вимог ст. 625 ЦК України не стягнуто з відповідача 3% річних за безпідставне утримання грошових коштів позивача.

Відповідач не скористався своїм прав надання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів, які були заблоковані на банківських рахунках ОСОБА_1, виходив з того, що такі дії банку порушують право позивача вільно володіти та користуватися належними йому грошовими коштами, будь-яких доказів порушення позивачем умов договору, які б слугували підставами для блокування картки ОСОБА_1 відповідачем під час розгляду справи суду не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідачем судове рішення в цій частині не оскаржується.

Встановлено, що 05.12.2012 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 174).

Пізніше, 26.02.2016 р. ОСОБА_1 підтвердив наявність вищевказаних договірних правовідносин з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та підписав аналогічну за змістом Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 175).

На виконання вказаного договору про надання банківських послуг від 05.12.2012 року ОСОБА_1 отримав в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» наступні платіжні картки: кредитна картка «Універсальна Голд» № 4149625800471201; картка для виплат «Голд» № 4731217112393390.

05.05.2016 року банком було заблоковано всі вихідні операції з карток позивача.

Позивач звернувся із листом до відповідача щодо надання інформації про повернення коштів та повідомлення причин блокування карток, на що ПАТ КБ «Приватбанк» надав відповіді про порушення ОСОБА_1 вимог п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг як правову підставу припинення обслуговування платіжної картки (а.с. 8-15).

Згідно зі ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Приписами ст. 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Положеннями статті 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку можлива лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму".

В матеріалах справи відсутні докази дотримання банком вищезазначених вимог законів, а також, яку саме незаконну операцію було здійснено позивачем та на підставі чого заблоковано його карткові рахунки.

Як вбачається зі справи, підставою для зупинення фінансових операцій за платіжною карткою позивача стали скарги інших осіб щодо невиконання позивачем своїх зобов’язань після переведення на його картку коштів.

Проте, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем протиправних дій або проведення з цього приводу перевірки у строки та порядку, встановленому законом, а також звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні дії позивача під час блокування рахунків у строки, передбачені законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на положення п. 1.1.3.2.14 Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено, що банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій, як на підставу для блокування картки позивача є неприйнятними.

Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

З урахуванням викладеного, суд правомірно визнав за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення грошових коштів у розмірі 29 000 грн., які були заблоковані на банківському рахунку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №4149625800471201, та в розмірі 2 390 грн., які були заблоковані на банківському рахунку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» №4731217112393390.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність відмови у задоволенні позовних вимоги з посиланням на положення ст.. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не безпідставними.

Окрім того, додатково позивач в судовому засіданні обґрунтовував завдання йому моральної шкоди тим, що в той період, коли банк заблокував його рахунки, він перебував на лікуванні, яке не міг оплатити власними коштами, оскільки банк своїми діями позбавив його такої можливості.

Зазначені доводи позивача є також безпідставними та не можуть бути підставою стягнення моральної шкоди в цій справі.

Згідно з положеннями пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання банківських послуг.

Згідно зі статтею 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

Правила статті 1167 ЦК України регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.

Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

З наявних в матеріалах справи складових частин договору про надання банківських послуг (заяви позичальника) не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договірних зобов'язань. Відсутні також підстави для відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених Законом України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, не встановлено обставин, з якими закон пов'язує право позивача на відшкодування моральної шкоди, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних за період з 05 травня 2016 року ( з часу блокування грошових коштів) по 15 лютого 2018 року ( час звернення до суду).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов’язання має бути саме грошовим та підпадати під дію приписів статті 625 ЦК України. Тому предметом встановлення у справах із застосуванням статті 625 ЦКУ мають бути, насамперед, самі ці обставини.

Між сторонами у справі маються договірні відносини, за якими банк відкрив позивачу як клієнту картрахунок, який зобов’язався належним чином обслуговувати, виконуючи розпорядження клієнта щодо його коштів на рахунку. Тому, припинивши видачу коштів з його рахунку, що визнано судом першої інстанції протиправним, банк має перед клієнтом грошове зобов’язання з видачі належних йому грошових коштів, а відтак, за несвоєчасну видачу цих грошових коштів має нести відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає висновок суду в тій частині, що вимоги статті 625 ЦК України не поширюються на ці правовідносини, є помилковим.

Тому є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення грошових коштів з урахуванням 3 % річних.

Оскільки встановлено, що 05.05.2016 року банком було заблоковано всі вихідні операції з карток позивача, то 3% річних повинні бути нараховані за період з 05.05.2016 року по 15.02.2018 року (звернення до суду з позовом).

Згідно розрахунку позивача, 3% річних за вказаний період складають 1680, 00 грн. Зазначений розрахунок відповідачем не спростовано.

Нарахування 3% річних на суму стягнення 31390 за період з 05.05.2016 року по 15.02.2018 року дорівнює: 31390 х 3 : 100% : 365 х 651 = 1 680, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Колегія суддів відповідно до вимог ст. 376 ЦПК дійшла висновку про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання. В решті судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання скасувати та прийняти постанову:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 3% річних за прострочення грошового зобов’язання.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення грошового зобов’язання в сумі 1680, 00 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 27 липня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_5