Рішення № 75534982, 12.07.2018, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/6905/18

Провадження № 2/333/468/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Кулик В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Носаченка О.С.,

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Шоста Запорізька держава нотаріальна контора про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Шоста Запорізька держава нотаріальна контора про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

10.05.2017 року помер батько позивача – ОСОБА_5 Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належала останньому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги. За життя ОСОБА_5 виказував намір залишити квартиру позивачу, ознак заповіт не склав. Після смерті батька, матір позивача – ОСОБА_3 неодноразово проводила з нею бесіди щодо оформлення спадщини на спадкову квартиру та нав’язувала їй свою думку. Зокрема стверджувала, що оформити спадщину на одну особу значно дешевше, ніж оформляти її на двох осіб, що позивачу вкрай вигідніше написати заяву про відмову від прийняття спадщини і всі необхідні дії відповідач вчинить самостійно з урахуванням інтересів позивача. ОСОБА_3 стверджувала, що після оформлення документів на спадщину відповідач невідкладно подарує ОСОБА_1 належну їй частку квартири разом зі своєю часткою квартири та виконає волю спадкодавця щодо передачі дочці квартири.

Позивач довіряла матері та не бажала з нею конфліктувати. За пропозиціє останньої сторони пішли до Шостої Запорізької державної нотаріальної контори, де позивач у присутності відповідача підписала документ – заяву про відмову від прийняття спадщини. Копію даної заяви позивач змогла отримати тільки в другій половині листопада 2017 року.

Згодом позивач помітила, що смерть її батька вплинула на психічний стан її матері: вона замкнулася в собі, стала проявляти нервозність на різні навіть незначні подразники, нетерпимість до чужої, іншої ніж в неї, думки, змінила своє відношення до неї на гірше, почала виказувати, що донька не дуже добре доглядала за батьком під час його хвороби та інше. Відносини позивачки з матір’ю значно ускладнилися внаслідок смерті батька.

Після спливу шестимісячного строку з дня смерті батька відповідач почала збирати документи для оформлення спадщини на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Позивач виявила намір допомогти матері в оформленні спадщини. Однак, матір повела себе агресивно і заявила, що квартира тепер належить тільки їй, до якої позивач не має ніякого відношення і їй треба шукати собі інше житло та незабаром звільнити квартиру, так як вона буде влаштовувати своє власне життя в цій квартирі. Матір категорично заявила, що вона передумала і не має наміру оформляти на позивача будь-яку частину квартири. Позивач вказує, що підписуючи заяву про відмову від прийняття спадщини, вона не передбачала негативних наслідків для себе щодо квартири вчиненням такого правочину, не могла навіть припустити, що її матір спроможна ввести її в оману. Внаслідок обману, позивач помилися щодо своїх прав на квартиру, яка повинна була перейти в її власність і не перейшла, а також помилилася щодо обов’язків матері, яка запевняла, що після оформлення спадщини подарує квартиру позивачу, однак відмовилась це робити. Натомість підписана позивачем заява про відмову від прийняття спадщини стала перешкодою для отримання нею права власності навіть на частку квартири. Позивач вважає, що її матір ОСОБА_3 навмисно ввела її в оману саме з метою підписання нею заяви про відмову від прийняття спадщини. Наслідки вчинення вказаного правочину для ОСОБА_3 були відомі й бажані, тоді як позивачу були невідомі. Про наявність умислу у ОСОБА_3 на вчинення обману свідчать наслідки укладення позивачем цього правочину, обставини, за яких він був укладений, нинішнє небажання ОСОБА_3 передати позивачу навіть частку квартири, якою вона незаконно заволоділа.

Тому, позивач звернулася за захистом своїх порушених прав до суду, просить суд визнати недійсною заяву про відмову від прийняття спадщини, подану нею і зареєстровану в Шостій Запорізькій державній нотаріальній конторі 25 травня 2017 року за № 629 у спадковій справі № 218/2017 (номер у нотаріуса) та № 60698218 (номер у Спадковому реєстрі) спадкодавця ОСОБА_5; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.02.2018 року за клопотанням позивача по справі залучено в якості співвідповідача по справі ОСОБА_4

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_6 підтримав позовні вимоги позивача по справі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач по справі ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнала у повному обсязі, не заперечувала проти їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена судом своєчасно та належним чином, у встановленому законом порядку, до суду повернувся конверт з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання», причини неявки відповідача суду невідомі.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином, надав заяву, відповідно до якої, просить суд винести рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

10.05.2017 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії І-ЖС № 384892, виданим Комунарським районним у м. Запоріжжі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, та про що складено відповідний актовий запис № 53 (а.с. 6)

Спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5 складалось з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належало останньому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою 27.11.1985 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-6743 (а.с. 7), що підтверджується також довідкою з ТОВ «ЗМБТІ» від 15.11.2017 року за № 2828/02-14 (а.с. 42).

Померлий ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1, ОСОБА_4 та чоловіком ОСОБА_3, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження та про укладення шлюбу (а.с. 8, 9).

Відповідно до паспорта громадянина України серії СВ № 414751, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). За вказаною адресою позивач була зареєстрована та проживала разом зі своїми батьками, що не заперечували у судовому засіданні сторони по справі.

Після смерті ОСОБА_5 державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 була заведена спадкова справа № 218/2017, зареєстрована за № 628 (а.с. 27-49).

З відповідною заявою про отримання спадщини за законом до державного нотаріуса 25.05.2017 року звернулася відповідач ОСОБА_3 (а.с. 28).

В свою чергу, ОСОБА_1 25.05.2017 року звернулася до державного нотаріуса із заявою, в якій зазначила, що відмовляється від прийняття належної їй спадщини, яка залишилася після померлого 10.05.2017 року батька ОСОБА_5 (а.с. 28 ).

Крім того, з відповідною заявою про отримання спадщини за законом до державного нотаріуса звернулася донька померлого – ОСОБА_4 27.09.2017 року, 24.11.2017 року (а.с. 38, 45).

Відповідно до довідки із спадкової справи Департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 18.09.2017 року за № 04-07/3/19062, за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований ОСОБА_5 по день смерті – 10.05.2017 року. На момент смерті з ним були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3, ОСОБА_1 (а.с. 41).

В силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України, позивач – ОСОБА_1 та відповідач – ОСОБА_3 прийняли спадщину, так як постійно проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Частиною 3 цієї статі Кодексу передбачено якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що відмова від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців допускається лише протягом строку для прийняття спадщини. У разі відкликання спадкоємцем своєї відмови від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття, він відновлює своє право на спадкування. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених ст.ст. 225, 229-231, 233 ЦК України.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відмова від спадщини є безумовною та беззастережною. Якщо у спадкоємця протягом шести місяців з дня відкриття спадщини виникає бажання отримати спадщину, то він або його представники можуть відкликати заяву про відмову від спадщини та в встановленому законом порядку подати заяву про прийняття спадщини. Відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця має носити добровільний характер та повинна бути здійснена згідно з правилами про дійсність правочинів. Тобто заява повинна бути здійснена особою, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, в момент здійснення заяви особа не повинна знаходитись під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини. Якщо така заява мала місце, то вона в судовому порядку може бути визнана недійсною.

Згідно з ч. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями ст. ст. 225, 229-231, 233 цього Кодексу.

Як зазначено у 2 абзаці ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість за цільовим призначенням.

Відмова від спадщини це односторонній правочин, який в силу вимог ст. 229 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що підписуючи заяву про відмову від прийняття спадщини, позивач не передбачала негативних наслідків для себе щодо квартири вчиненням такого правочину, не могла навіть припустити, що відповідач спроможна ввести її в оману. Внаслідок обману, позивач помилилася щодо своїх прав на квартиру, яка повинна була перейти в її власність і не перейшла, а також помилилася щодо обов’язків ОСОБА_3, яка запевняла, що після оформлення спадщини подарує квартиру позивачу, однак відмовилась це робити. Натомість підписана позивачем заява про відмову від прийняття спадщини стала перешкодою для отримання нею права власності навіть на частку квартири.

У Пленумі Верховного Суду України у п. 20 постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин визначається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторони правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення».

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідач по справі ОСОБА_3 навмисно вела свою доньку – ОСОБА_1 в оману саме з метою підписання останньої заяви про відмову від прийняття спадщини. Наслідки вчинення вказаного правочину для ОСОБА_3 були відомі й бажані, тоді як позивачу були невідомі.

Про наявність умислу у ОСОБА_3 на вчинення обману свідчать наслідки укладення ОСОБА_1 правочину, обставини, за яких він був укладений, нинішнє небажання ОСОБА_3 передати позивачу навіть частку квартири, якою вона незаконно заволоділа.

Виходячи зі змісту позову, позивач вважала, що її заява була отримана від неї шляхом обману відповідачем, оскільки на момент звернення до нотаріуса позивач не знала про наявність умислу у ОСОБА_3 на вчинення обману шляхом нинішнього небажання ОСОБА_3 передати позивачу навіть частку квартири за спадковим майном, якою відповідач незаконно заволоділа, тому суд дійшов висновку, що мала місце помилка спадкоємця щодо обставин, які мають істотне значення (щодо прав та обов'язків спадкоємця), а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вище вказане, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторону пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачів підлягає стягненню судовий збір в сумі 320 грн. 00 коп. з кожної на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 78, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Шоста Запорізька держава нотаріальна контора про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини – задовольнити.

Визнати недійсною заяву про відмову від прийняття спадщини, подану ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, і зареєстровану в Шостій Запорізькій державній нотаріальній конторі 25 травня 2017 року за № 629 у спадковій справі № 218/2017 (номер у нотаріуса) та № 60698218 (номер у Спадковому реєстрі) спадкодавця ОСОБА_5.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 320 (триста двадцять) грн. 00 коп. з кожної.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 липня 2018 року.

Суддя В.Б. Кулик