Постанова № 75534578, 25.07.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №293/1403/17 Головуючий у 1-й інст. Бруховський Є. Б.

Категорія 50 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 293/1403/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 26.04.2018, ухваленого під головуванням судді Бруховського Є.Б. у м. Черняхові

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом. Зазначила, що з 23.09.1999 перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 16.11.2011 шлюб розірвано та дітей залишено на вихованні матері. Зазначила, що відповідач працює в ПрАТ «Житомробленерго», має дохід близько 11000 грн, інших зобов'язань чи утриманців не має. Оскільки відповідач є працездатним, отримує дохід, проте не забезпечує своїх дітей належним чином, тому просила суд стягнути аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей в розмірі ? частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи із 15.12.2017 і до досягнення повноліття дітей.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 26.04.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, в розмірі 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину з 15.12.2017 до повноліття старшої дитини. В решті вимог відмовлено за безпідставністю, допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що суд не дослідив обставини справи та не звернув уваги на положення ч. 3 ст. 181 СК України, відповідно до якої аліменти повинні стягуватися у частці від доходу, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того зазначає, що відповідач самостійно розподіляв кошти на дітей, відкривши карткові рахунки на імена дітей без її відома та згоди та не взяв до уваги, що діти до 18 років не можуть самостійно розпоряджатися коштами.

На адресу Апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_6 направив відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що систематично щомісяця надає матеріальну допомогу дітям, перераховуючи кошти на відкриті на їх імена карткові рахунки, оскільки вважає ці кошти власністю дітей. Крім того вказав, що його витрати на утримання дітей документально підтверджені і докази знаходяться в матеріалах справи. Також зазначає, що матеріальний стан позивачки змінився, оскільки вона вийшла заміж.

У судовому засіданні в апеляційному суді ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Надала пояснення, аналогічні викладеним у її апеляційній скарзі. Зокрема зазначила, що кошти, які перераховує відповідач на карткові рахунки дітей по суті є їх кишеньковими грошима, які вони використовують для особистих потреб, та по своїй суті не можуть вважатися аліментами.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_6 заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що він не ухиляється від утримання дітей, регулярно перераховує їм кошти на карткові рахунки, оскільки згідно чинного законодавства гроші є їх власністю. Окрім того надає іншу матеріальну допомогу.

Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримав позицію свого довірителя.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Виходячи із положень ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що з 23.10.1999 ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, від якого мають трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 3-6).

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 16.11.2011 шлюб розірвано та дітей залишено на вихованні матері (а.с. 8).

Матеріалами справи підтверджено, що після розірвання шлюбу відповідач надавав матеріальну допомогу на утримання дітей в добровільному порядку.

Звернувшись до суду з позовом 15.12.2017 року позивачка вказала, що відповідач останнім часом бере участь в утриманні їх спільних дітей в значно меншому обсязі, ніж це передбачено чинним законодавством.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Оскільки на даний час сторони добровільно не домовилися про утримання трьох спільних неповнолітніх дітей, то кошти на їх утримання (аліменти) присуджує суд.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно роз'яснень, які викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.06.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 працює в ПрАТ «ЕК «Житомиробленерго» (а.с. 35) та отримує стабільний дохід.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач надає матеріальну допомогу на утримання дітей, купує їм одяг взуття, забезпечує відпочинок, відкрив карткові рахунки на імена дітей та перераховує кошти по 1000грн. на кожну дитину (а.с. 30-35). Зазначені обставини не заперечує і позивачка.

Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Водночас, позивачка вказує, що діти вважають кошти перераховувані відповідачем на їх рахунки, кишеньковими і витрачають їх на власний розсуд. Натомість на інші необхідні потреби коштів не вистачає.

Виходячи із наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів на користь позивачки на утримання неповнолітніх дітей.

Разом із тим, при визначенні розміру аліментів суд першої інстанції не взяв до уваги положення ч. 2 ст. 183 СК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно положень ч. 2 ст. 182 ЦК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають трьох неповнолітніх дітей, а тому при визначенні розміру аліментів суд першої інстанції помилково не визначив єдину частку від доходу відповідача, виходячи із приписів зазначеної вище норми СК України.

При цьому апеляційним судом враховується, що закон визначає аліменти саме як кошти на утримання дитини, тому, встановивши розмір доходу відповідача, який може вимірюватись значними сумами, суд має встановити реальні потреби щодо належного утримання дитини і виходячи з цього визначати розмір частки доходів, стягуваних з платника, яка за певних обставин може фактично бути незначною, проте в грошовому еквіваленті абсолютно достатньою.

Однак, враховуючи, що як під час розгляду справи в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не надав доказів про розмір свого доходу, що унеможливило для суду визначити розмір частки його доходу, співставивши його у грошовому еквіваленті та надати оцінку реальної можливості ОСОБА_2 належно утримувати своїх дітей, виходячи із їх реальних потреб, колегія суддів вважає, що необхідно задовольнити вимоги позивачки, стягнувши з відповідача на її користь аліменти на утримання 3-х неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину з 15.12.2017 до повноліття старшої дитини, скасувавши рішення суду першої інстанції.

Надання відповідачем коштів на лікування батьків не є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів та не звільняє відповідача від обов'язку утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць необхідно допустити до негайного виконання.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача відповідно до положень п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 26.04.2018 скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_9, проживаючого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, проживаючої в АДРЕСА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину з 15.12.2017 до повноліття старшої дитини.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 704,80 грн. в дохід держави на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач - ГУК у м.Києві/м.Київ 22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106)

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.07.2018.

Головуючий: Судді: