Постанова № 75534341, 25.07.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/2002/17 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 48 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря

судового засідання Кучерявого О.В.

з участю представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 23 березня 2018 року під головуванням судді Сіренко Н.С.

у цивільній справі № 289/2002/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини відчуженого майна, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. Просив поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності, та стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини відчуженого майна в розмірі 27 202,50 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 06.02.1995 року він з відповідачкою зареєстрував шлюб, який було розірвано у 2017 році. За час спільного проживання вони набули дві корови та двох коней, які підлягають розподілу. Однак, після розірвання шлюбу відповідач на власний розсуд без його згоди продала одну корову за 15 000,00 грн. та двох коней вагою 620 кг та 498 кг здала на забій. Загальну вартість спірного майна позивач оцінив в 54 405,00 грн. Тому, на думку позивача, сума компенсації 1/2 частини спірного майна складає 27 202,50 грн., які останній просить стягнути з відповідачки на його користь.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 23 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду в повному обсязі та ухвалити нове - про задоволення позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. На думку апелянта, суд не врахував, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Оскільки в даному випадку відповідачка розпорядилася спільним майном на власний розсуд, поділ відчуженого майна на даний час неможливий, продаж було здійснено без його згоди, а тому він має право на отримання грошової компенсації вартості ? частини спірного майна. Проте ці обставини судом враховані не були.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.02.1995 року по 20.01.2017 року, від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.51).

Також сторонами не заперечувався той факт що, до шлюбу відповідач ОСОБА_4 мала у власності одну корову, яка в подальшому народжувала телят. Зазначена обставина також підтверджена показами свідка, допитаного судом першої інстанції.

В матеріалах справи знаходиться розписка ОСОБА_6 про те, що вона купила корову 15.04.2017 року у ОСОБА_4 за 15 000,00 грн.(а.с.5).

Як вбачається із Довідки виконавчого комітету Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області № 459 від 26.06.2017 року, відповідно до погосподарської книги Лутівської сільської ради №2 на 2016-2020 роки, станом на 01.01.2017 року в домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 утримувалося 2 корови та 2 коней (а.с.7).

Згідно Довідки Радомишльського міського споживчого товариства від 03.05.2012 року ОСОБА_4 в 1997 році в даному товаристві купила двох коней та воза з упряжжю (а.с.33).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що достатніх підстав для стягнення з відповідачки грошової компенсації за худобу не було.

При цьому судом враховано, що згідно з ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.ст.68,69 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70 СК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У роз'ясненнях, викладених в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсацій та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

В даному випадку судом встановлено, що сторони вже неодноразово зверталися до суду із позовами про поділ спільного майна. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 13.02.2014 року, було задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку разом із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, зазначений будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на спірний будинок відмовлено (а.с.34-35).

В провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області також перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Позивач в зазначеній справі просив суд стягнути з відповідача компенсацію за 1/2 частину автомобіля та виділити йому двох коней. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 18.05.2017 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Визнано автомобіль «ВАЗ-210430-20» 2008 року випуску об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_7 та за ОСОБА_4 право власності кожного на 1/2 частину спірного автомобіля. Виділено у власність ОСОБА_4 автомобіль «ВАЗ-210430-20» 2008 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 30 209,00 грн. компенсації за частку автомобіля. В решті позовних вимог - відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20.06.2017 року рішення суду першої інстанції було скасоване в частині визнання за ОСОБА_7 та за ОСОБА_4 права власності кожного на 1/2 частину спірного автомобіля та виділення у власність ОСОБА_4 автомобіля «ВАЗ-210430-20» 2008 року випуску, в решті рішення залишено без змін (а.с.47-49, 50-54).

Із змісту рішення від 18.05.2017 року вбачається, що судом також вирішувалося питання щодо поділу між сторонами коней та корів, однак, в цій частині судом було відмовлено ОСОБА_7 по причині недоведеності тієї обставини, що коні та корови є спільною власністю подружжя, не визначено час купівлі, ким вони куплені, їх вартість, не надані санітарні паспорти (а.с.48).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, відповідно до ч.6 цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування, відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.ст.76,77,78,79,80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин суд першої інстанції із врахуванням меж заявлених позивачем вимог обгрунтовано вважав, що позивачем не доведено обставин належності спірного майна до спільного майна подружжя.

Зібраним у справі доказам судом дана належна оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів.

Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Оскаржуване рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 23 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 26.07.2018 року.