Постанова № 75534222, 23.07.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №272/587/17 Головуючий у 1-й інст. Чуб І. А.

Категорія 5 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Борисюка Р.М., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання: Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомир цивільну справу № 272/587/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна,

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_10 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 06 березня 2018 року, яке ухвалено суддею Чуб І. А. в м. Андрушівка Житомирської області

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт її постійного проживання разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_11 до дня смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 р., тобто до часу відкриття спадщини та визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,7881 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Волицької сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. померла її мати - ОСОБА_11, яка постійно проживала в АДРЕСА_3. Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме: земельну ділянку площею 2,7881 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Волицької сільської ради, Андрушівського району Житомирської області. Померла залишила заповіт від 04.08.2008 р., згідно якого заповіла все своє майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Спору відносно спадщини між сторонами немає. Позивач спадщину прийняла відповідно до ст. 1268 ч.3 ЦК України, оскільки останні три роки проживала разом з матір'ю, так як вона потребувала стороннього догляду. Однак, позивач не в змозі реалізувати свої спадкові права, оскільки державний акт на земельну ділянку був втрачений.

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_11 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 р., тобто до часу відкриття спадщини та визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,7881 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Волицької сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_3 також має право на 1/2 частину спірної земельної ділянки на підставі заповіту. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що позивачкою ОСОБА_2 було зроблено оголошення в газеті «Новини Андрушівщини» про втрату державного акту на спадкову земельну ділянку. Проте, державний акт на спірну земельну ділянку знаходився у ОСОБА_3, в зв'язку з чим 14.07.2017 р. вона звернулася до редакції вказаної газети із заявою про спростування інформації, оголошеної ОСОБА_2 щодо втрати державного акту на землю. Однак, нотаріус відмовив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_11 у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини та недостатністю доказів щодо факту постійного проживання зі спадкодавцем до дня її смерті. В свою чергу, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями за заповітом від 04.08.2008 р. Заповіт є чинним, недійсним не визнаний. Доказом цього є рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 03.02.2011 р. у справі №2-30/11, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2011 р. Вказаними судовими рішеннями було відмовлено ОСОБА_4 у визнанні заповіту ОСОБА_11 від 04.08.2008 р. недійсним. Оскільки, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 постійно проживали зі спадкодавцем ОСОБА_11 та доглядали її, то прийняли спадщину після смерті ОСОБА_11 відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 06 березня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна - відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не взято до уваги, що факт проживання померлої ОСОБА_11 з ОСОБА_3 у м. Житомирі протягом 15-ти років повністю був визнаний та підтверджений свідками і третіми особами. Крім того, дана обставина була визнана рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 03.02.2011 р. у справі №2-30/11, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2011 р. Під час розгляду зазначеної справи було встановлено, що ОСОБА_11 постійно проживала у ОСОБА_3 та періодично у ОСОБА_2, що також було підтверджено відповідачкою ОСОБА_4 Однак, суд першої інстанції проігнорував обставини встановлені вищезазначеними судовими рішеннями. Скаржник також зазначає, що місце реєстрації спадкодавця ОСОБА_11 не є обов'язковою умовою для висновку про те, що вона проживала не в м. Житомир у ОСОБА_3, а в с. Волиця Андрушівського району Житомирської області.

ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення та, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що її мати ОСОБА_11 проживала та була зареєстрована у АДРЕСА_3. В зв`язку з похилим віком та станом здоров`я матері ОСОБА_11 вони з сестрою ОСОБА_3 з 1992 року і по день смерті спадкодавиці доглядали за нею. З грудня 2008 року до травня 2009 року матір перебувала у неї в м. Житомирі, в травні 2009 року вона привезла матір у с. Волицю, де вона і померла 15.05.2009р. Скаржник вказує, що з березня 2009 року і по теперішній час вона проживає в будинку своєї матері в с. Волиця та утримує вказаний будинок. Крім того, вважає, суд не врахував те, що факт спільного проживання позивача з матір'ю був встановлений рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 03.02.2011 р. у справі №2-30/11, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2011 р. Скаржник стверджує, що проживала зі спадкодавицею у с. Волиця до дня її смерті на час відкриття спадщини.

У поданому на апеляційні скарги відзиві представник відповідача ОСОБА_13 - ОСОБА_14, просив апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає рішення районного суду законним і обґрунтованим, оскільки висновки суду повністю відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду постановлено відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3 та їх представники, свої апеляційні скарги підтримали та визнали доводи інших апеляційних скарг.

Відповідач ОСОБА_13 та її представники просилили апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Треті особи у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11 просили апеляційні скарги задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми померлої ОСОБА_11 та спадкоємцями за заповітом від 04.08.2008 р., що підтверджується копіями свідоцтв про народження, одруження та самим заповітом, який на даний момент є чинним (а.с.6-7,11,90 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. померла ОСОБА_11 в АДРЕСА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.5 т.1).

Згідно довідки виданої Волицькою сільською радою № 422 від 14.07.2017 р. вбачається, що ОСОБА_11 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_3 в спадковому будинку одиноко (а.с.35 т.1).

Після смерті ОСОБА_11 залишилося спадкове майно, до складу якого відноситься земельна ділянка площею 2,7881 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Волицької сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, яка належала спадкодавиці згідно державного акту НОМЕР_1 від 24.02.2003 року (а.с.92 т.1).

Із ЗМІ «Новини Андрушівщини» видно, що державний акт НОМЕР_1 від 24.02.2003 р. на земельну ділянку площею 2,7881 га виданий на ім'я ОСОБА_11 був втрачений (а.с.8 т.1). Однак відповідач ОСОБА_3 подала заяву до редакції газети «Новини Андрушівщини» про спростування інформації щодо втрати державного акту, оскільки оригінал знаходиться у неї та просила вважати недійсним оголошення, опубліковане в районній газеті № 13 від 31.03.2017 р. (а.с.93, 94 т.1).

Згідно спадкової справи заведеної щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_11 із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернулася дочка ОСОБА_4, якій 22.07.2011 р. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, також у матеріалах спадкової справи містяться вищевказані листи адресовані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та довідка Волицької сільської ради, згідно якої ОСОБА_11 на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, та на день смерті спадкодавця в спадковому будинку зареєстрованих членів сім`ї не було (а.с.218-238 т.1).

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 03.02.2011 р. у справі № 2-30/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту від 04.08.2008 р. недійсним, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24.03.2011 р., було відмовлено у визнанні вказаного заповіту недійсним. (а.с.97-98,197-198 т.1).

Відповідно до листів Андрушівської держнотконтори від 10.05.2017 р. № 365/02-14 та від 25.09.2017 р. № 632/02-14 вбачається, що нотаіус відмовив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_11 у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини, оскільки нотаріусу не було надано доказів проживання із спадкодавцем до дня її смерті і на день смерті (а.с.99-100).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з недоведеності ними факту постійного проживання спадкоємців із спадкодавцем. Суд вважав, що надані позивачами за первісним та зустрічним позовом докази та свідчення свідків не є належними, відповідно позивачі не можуть вважатися такими, що прийняли спадщину відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ч.3 ст. 1268 ЦК України тільки спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 2, 23 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживала, а тимчасово знаходилася.

За змістом п. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкоємцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Разом з тим, матеріали справи містять суперечливі докази щодо саме постійного проживання скаржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Так, Акт Волицької сільської ради від 09.12.2010 р. містить інформацію про те, що після хвороби матері ОСОБА_11 її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по черзі проживали з нею, вели спільне господарство там доглядали за нею до дня смерті (а.с.101 т.1). Згідно довідки тієї ж сільської ради від 14.07.2017 р. ОСОБА_11 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_3 одиноко (а.с. 35 т.1). Ще з однієї довідки сільської ради від грудня 2010 року № 264 вбачається, що ОСОБА_11 з 1992 року в с. Волиця не проживала, оскільки захворіла і знаходилась на утриманні дітей ОСОБА_3 за адресою - АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 за адресою - АДРЕСА_2. Згідно довідки Волицької сільради від 26.03.2018 р. № 145 ОСОБА_2 з березня 2009 по теперішній час проживає в будинку ¹ АДРЕСА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 р. здійснила поховання матері (а.с.61 т.2). Ще одна довідка сільради від 20.03.2018 р. інформує про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали в с. Волиця з матір'ю ОСОБА_11 без реєстрації, вели спільне господарство, доглядали за матір'ю до дня її смерті. Записи в амбулаторній картці хворої ОСОБА_11, датовані 2010-им роком, здійснені в м. Житомир.

З наданих довідок, актів та записів в документах неможливо встановити постійне місце проживання ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3, так само неможливо встановити періоди проживання в певних місцях, оскільки згідно вказаних вище довідок, спадкодавиці та спадкоємцям доводилося проживати в один і той же час в різних місцях.

Крім того, суть всіх довідок зводиться до того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вели спільне господарство та доглядали за матір'ю з моменту її хвороби з 1992 року.

Згідно Академічного тлумачного словника української мови доглядати - значить турбуватися, піклуватися про кого-, що-небудь, забезпечувати необхідні умови комусь, чомусь, пильнувати, слідкувати за чим-небудь з метою забезпечення нормального стану, порядку і т.ін. Таким чином, доглядати - не означає постійно проживати.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість постійного проживання позивачів (за первісним та зустрічним позовами) з померлою ОСОБА_11, оскільки вони проживали зі своїми сім'ями відповідно до місця реєстрації кожної, працювали, отримували пенсії в м. Житомир.

У відповідності з ст.15 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам судочинства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як визначено ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неналежність вищеперерахованих документів як доказів, недоведеність факту постійного проживання, обґрунтовано та у відповідності з вимогами законодавства відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Разом з тим, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Перевіривши справу в повному об'ємі, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції та безпідставність приведених в апеляційній скарзі доводів.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_10 залишити без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 06 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 липня 2018 року.

Головуючий: Судді: