Постанова № 75533697, 17.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3544/18 Справа № 199/6548/17 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 30

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі ШилоС.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація», на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація», до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди у вигляді пені, суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, завданої незаконною бездіяльністю органу державної влади, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2013 року ОСОБА_2 було подано до Головного управління ДКСУ в Дніпропетровській області заяву про прийняття до виконання постанови від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди, до якої додав завірену гербовою печаткою копію постанови від 25.11.2013р про відшкодування шкоди, яка була прийнята ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області і зареєстрована за вх. №12-2653. Відповідачі істотно порушують норми законів України, що виражається у невиконанні станом на 20 вересня 2017 року вищевказаної постанови СУ ГУМВС України в Дніпропетровській, тому вони мають нести відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у вигляді сплати інфляційних збитків, трьох процентів річних та пені у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати плюс три відсоткові пункти. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у вигляді пені, виходячи із суми боргу 1260 грн. у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, за весь період несплати боргу, плюс три відсоткові пункти; матеріальну шкоду у вигляді інфляційних збитків та трьох відсотків річних в сумі 1296,39 грн.; моральну шкоду в розмірі 144000,00 грн., що завдана бездіяльністю органу досудового розслідування та слідчим відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - Дишловою А.О., вчинено при виконання службових обов»язків; а також просив стягнути судові витрати, пов'язані з явкою до суду та у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного заочного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Справа розглядається у відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, де, зокрема, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст.ст. 128-130 ЦПК України, що стверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток учасникам справи. Так, відповідні повістки про виклик в судове засідання на 10.07.2018 року відповідачі отримали у травні 2018 року (а.с. 112, 113); про слухання справи 17.07.2018 року відповідачі повідомлені шляхом направлення 11.07.2018 року судових повісток на відповідну електронну адресу.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового у скасованій частині, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що постановою слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25 листопада 2013 року стягнуто з державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої шкоди 1260,00 грн. (а.с. 9-11).

10 грудня 2013 року ОСОБА_2 було подано до Головного управління ДКСУ в Дніпропетровській області заяву про прийняття до виконання вищевказаної постанови від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди, що встановлено також постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 року у справі №804/10982/14 (а.с. 12-15).

Зазначена вище постанова слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25 листопада 2013 року до 20.09.2017 року не виконана; відповідачем даний факт не оспорюється, згідно письмових матеріалів справи.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 року у справі №804/10982/14 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Начальника Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області Фліссака Ігоря Ярославовича, Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково, визнано незаконною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання завіреної гербовою печаткою копії постанови слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої шкоди у сумі 1260,0 гривень; зобов'язано Державну казначейську службу України грошові кошти, сума яких вказана у завіреній гербовою печаткою постанові слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди, перерахувати у готівковій формі ОСОБА_2 через відділення «Укрпошти» №82, за місцем його проживання: індекс - 49082, вулиця Передова, будинок, 617 в м. Дніпро; зобов'язано Державну казначейську службу України нарахувати і виплатити ОСОБА_2 компенсацію за порушення строку перерахування коштів згідно завіреної гербовою печаткою копії постанови слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди за весь час прострочення з 11 березня 2014 року до моменту фактичного виконання завіреної гербовою печаткою копії постанови слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди (на підставі п. 50 Порядку №845 від 03.08.2011 року); в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 12-15). Доказів виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 року у справі №804/10982/14 суду не надано.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Такий правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N686/21962/15-ц (провадження N14-16цс18).

Згідно статті 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" , та особливості їх виконання.

Порядок виконання рішень суду та виконавчих документів про стягнення коштів з державного органу визначений статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Частинами 2, 4 даної статті встановлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Згідно статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Зобов'язання Державної казначейської служби України перерахувати кошти на виконання рішення суду виникає після подання до Служби заяви про виконання, рішення про стягнення коштів та оригіналу виконавчого документа.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області отримало заяву позивача із постановою про відшкодування шкоди 10 грудня 2013 року.

До 20.10.2017 року вказана вище постанова про виплату позивачу суми в розмірі 1260,00 грн. не виконана, що не оспорюється відповідачем; докази щодо виконання постанови від 25.11.2013 року ні місцевому суду, ні суду апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Згідно ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши наявність у позивача права на отримання 3% річних, у зв'язку з невиконанням ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області постанови слідчого управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 25 листопада 2013 року про стягнення на користь позивача 1260,00 грн., яку відповідач отримав 10 грудня 2013 року та не виконав у встановлені строки; зважаючи на зростання індексу інфляції, знецінення невиплаченої вчасно відповідачем грошової суми, - з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 нарахування у зв'язку з інфляцією у сумі 1150,38 грн. та три відсотки річних у розмірі 146,01 грн. за період з 10.12.2013 року по 20.09.2017 року.

Позивачем надано математично правильний розрахунок 3% річних у розмірі 146,01 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 1150,38 грн. за період з 10.12.2013 року по 20.09.2017 року, враховуючи загальновідому інформацію щодо розміру індексу інфляції.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача Державної казначейської служби України на користь позивача 3% річних та нарахувань у зв»язку з інфляцією.

У зв»язку з наведеним, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_2 інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення даних вимог позивача.

Разом з тим, суд першої інстанції правомірно, у зв»язку з безпідставністю, відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача пені «у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, за весь період несплати боргу, плюс три відсоткові пункти». Вказаний вид цивільно-правової відповідальності не передбачений національним законодавством України.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичних та моральних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Враховуючи викладене вище, встановивши наявність підстав для стягнення на користь позивача 3% річних та нарахувань у зв»язку з інфляцією, колегія приходить до висновку, що вказані суми є співмірною та достатньою сатисфакцією за несвоєчасне виконання відповідачем постанови від 25 листопада 2013 року.

Крім того, позивачам не надано доказів заподіяння йому моральних страждань, введення його у стресовий стан саме через невиплату відповідачем грошової суми у розмірі 1260,0 грн., клопотань про витребування відповідних доказів судом не заявлено.

Колегія звертає увагу, що у належний процесуальній спосіб у письмовій формі позивачем не уточнено, не змінено та не виплавлено зміст заявленої позовної вимоги, що викладена в уточненій позовній заяві на а.с. 23 - 33, про стягнення моральної шкоди в розмірі 144000,00 грн., що «завдана бездіяльністю органу досудового розслідування та слідчим відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - Дишловою А.О., вчинену при виконання службових обов»язків». Доказів заподіяння позивачу шкоди бездіяльністю органу досудового розслідування та слідчим суду не представлено, належних співвідповідачів за даною позовною вимогою до участі у справі не залучено.

Отже, враховуючи положення ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного процесу, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Відповідно до статті 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що, у зв'язку з розглядом даної справи, позивач ОСОБА_2 з'являвся за викликами до суду 19.10.2017 року, 16.11.2017 року, 10.07.2018 року та 17.07.2018 року. З урахуванням часу призначення кожного із вказаних судових засідань та періоду перебування позивача у суді до моменту закінчення даних засідань, а також враховуючи, що на дорогу від місця проживання позивача до місцевого чи апеляційного суду та на зворотній шлях позивач витрачав кожного разу, у середньому (зважаючи на особливості транспортного сполучення у м. Дніпрі), не більше двох годин, - колегія дійшла висновку, що, у зв'язку з розглядом даної справи, позивач витратив на відвідування судів 11 годин 30 хвилин.

Виходячи з погодинного мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи (22,41 грн.), розмір компенсації за відрив від звичайних занять дорівнює 257,72 грн. Однак, враховуючи положення ч.1 ст. 141 ЦПК України та зміст позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягають судові витрати за ст. 138 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2,27 грн. (257,72 грн. х 0,88%).

Колегія наголошує, що за змістом статті 138 ЦПК України відшкодуванню підлягають, зокрема, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту. Оскільки позивач мешкає у м. Дніпро, де і проводились судові засідання у даній справі місцевим та апеляційним судами, - підстави для стягнення 14,0 грн. за проїзд міським транспортом відсутні.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація», - задовольнити частково.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_2 інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних у загальній сумі 1296,93 грн. - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2, за період з 10.12.2013 року по 20.09.2017 року, нарахування у зв'язку з інфляцією у сумі 1150 (одна тисяча сто п'ятдесят) грн. 38 коп., три відсотки річних у розмірі 146 (сто сорок шість) грн. 01 коп., судові витрати у сумі 2 (дві гривні) 27 коп., що загалом складає 1298 (одна тисяча двісті дев'яносто вісім) грн. 66 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді