Постанова № 75533189, 17.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2839/18 А Справа № 192/2951/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Щербина Н. О. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.,

за участю секретаря - Гречишникової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційні скарги ОСОБА_2, Державної казначейської служби України на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю відповідачів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю відповідачів.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалась на те, що до вересня 2015 року мешкала в м. Макєєвка Донецької області, а у зв'язку з проведенням антитерористичної операції з вересня 2015 року вимушена була переїхати до с. Новопокровка Солонянського району Дніпропетровської області, де по березень 2016 року отримувала пенсію через поштове відділення. З квітня 2016 року виплату пенсії через відділення пошти їй припинили на підставі рішення начальника управління Пенсійного фонду в Солонянському районі. З цих підстав 05 липня 2016 року позивач звернулася до начальника Солонянського ВП ГУНП Дніпропетровської області із заявою про злочини, передбачені ч. 2 ст. 161, ч. 2 ст. 175, ч. 1 ст. 364 КК України, яка в порушення вимог ст. 214 КПК України не була внесена до ЄРДР, досудове розслідування не було розпочато та не були проведено необхідні слідчі дії.

Позивач посилається на те, що зверталася з такими заявами до Міністра внутрішніх справ, до Головного управління Національної поліції, проте її заяви увесь час переадресовувалися серед відповідачів та бездіяльність щодо невнесення відомостей до ЄРДР продовжувалася.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року було визнано бездіяльність тимчасово виконуючого обов'язки начальника Солонянського ВП ГУНП Дніпропетровської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_2 про кримінальне правопорушення від 05 липня 2016 року. Як зазначає позивач ОСОБА_2, бездіяльність відповідачів завдала їй значних моральних і фізичних страждань, оскільки з березня 2016 року вона не отримує пенсію, не має засобів для існування. Моральну шкоду позивач оцінює у 500000 грн. та вважає, що вона повинна бути стягнутою з кожного з відповідачів /т.1 а.с.1-2, 9, 86, 102, 144, 163, 195, 202/.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 2000 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено /т.1 а.с.236-238/.

З таким рішенням не погодилась Державна казначейська служба України, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Заявник апеляційної скарги посилався на те, що згідно чинного законодавства завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної влади або органами місцевого самоврядування з рахунків, відкритих для забезпечення діяльності юридичної особи (бюджетної установи), а за рахунок коштів Державного бюджету Державним казначейством України. Тобто відшкодування коштів здійснюється з державного бюджету через органи казначейства. Крім того, для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 повинна була звернутись до слідчого, який здійснював слідчі дії, для винесення відповідної постанови, а в разі із незгодою вона мала можливість оскаржити цю постанову в порядку, передбаченому законом. Тобто, заявник апеляційної скарги вважає себе неналежними відповідачем у справі, а позивачем, на думку апелянта, обраний неправильний спосіб захисту своїх прав /т.2 а.с.1-4/.

ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року, в посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, порушення норм процесуального права, просила його частково скасувати та ухвалити нове рішення по суті її позовних вимог /т.1 а.с.9/.

Вважає, що судом безпідставно не витребувані докази, які мають значення для справи, не надано належної оцінки бездіяльності відповідачів, суд обмежився лише невнесенням відомостей до ЄДРДР. Не надано оцінки, що до цього часу вона не визнана потерпілою, їй не роз'яснені її права, не проведено жодних слідчих дій у відповідності з вимогами КПК України. Позивач вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає безумовному скасуванню, оскільки його ухвалено під головуванням судді, якому нею заявлено п'ять відводів, суд не визнав явку відповідачів у судове засідання обов'язковою, отже обставини справи не повно з'ясовані /т.2 а.с.13/.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 05 липня 2016 року зверталася до Солонянського ВП із заявою від 05 липня 2016 року про внесенні відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 175, ч. 1 ст. 364 КК України, яка була зареєстрована в ЖЕО 13 липня 2016 року за №2081.

Згідно висновку від 12 серпня 2016 року матеріалами перевірки було встановлено відсутність ознак кримінального або адміністративного правопорушення, а тому перевірку було припинено.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року було зобов'язано тимчасово виконуючого обов'язки начальника Солонянського ВП ГУНП Дніпропетровської області внести відомості, викладені в заяві ОСОБА_2 від 05 липня 2016 року, (зареєстрована в ЖЕО 13 липня 2016 року, №2081) до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.

Вказаною ухвалою, яка набрала законної сили, було встановлено наявність факту бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою позивача, якою були порушені законні права ОСОБА_2, тому у відповідності до ст.82 ЦПК України ці обставини не потребують додаткового доказування.

У зв'язку із зазначеним позивач зазнала страждань, які були викликані свавільним нехтуванням її прав, неправомірною бездіяльністю тимчасово виконуючого обов'язки начальника Солонянського ВП ГУНП Дніпропетровської області, у зв'язку з чим позивач була вимушена звертатися із скаргами до Міністра внутрішніх справ, Головного управління Національної поліції, до суду, що змусило її нервувати, створило певний дискомфорт, порушило звичайний режим її життя.

Встановивши вказані обставини, а силу ст. ст. 23,1166,1167,1174, 1176 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обв'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив заочне рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки в даному спорі правовою підставою для відшкодування шкоди є, зокрема, встановлена ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року бездіяльність тимчасово виконуючого обов'язки начальника Солонянського ВП ГУНП Дніпропетровської області, тому відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України, а застосуванню підлягають норми ст. 1174 ЦК України і заподіяна моральна шкода повинна бути відшкодована державою Україна.

Зазначений висновок суду відповідає обставинам справи, узгоджується з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом першої інстанції.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції виходив з норм ст.ст.23, 1174 ЦК України, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на характер та обсяг страждань, яких завдано позивачці внаслідок бездіяльності органів досудового розслідування при здійсненні своїх повноважень, стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 2000 грн.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби стосовно не згоди з порядком стягнення коштів, яке на думку заявника апеляційної скарги має здійснюватись через органи казначейства, не можна прийняти до уваги, оскільки законодавством закріплений певний порядок вирішення даного питання.

Так згідно ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування, відповідно до закону, шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України моральної шкоди на користь позивача шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Посилання апелянта на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свої цивільних прав не ґрунтуються на законі.

Таким чином, апеляційна скарга Державної казначейської служби є безпідставною, а тому залишається без задоволення.

Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що наведені в ній доводи не спростовують висновків суду, викладених у рішенні.

Посилання ОСОБА_2 на те, що судом не витребувані докази, які мають значення для справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки заявник не скористалась своїм процесуальним правом на витребування відповідних доказів на стадії апеляційного розгляду справи.

Доводи заявника щодо неповного з'ясування обставин справи та те, що суд не визнав явку відповідачів у судове засідання обов'язковою, й посилання на недовіру суду першої інстанції не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а тому залишається в силі, у зв'язку з чим апеляційні скарги не задовольняються, а отже,в силу ч.13 ст. 141 ЦПК України, не змінюється і розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Державної казначейської служби - залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст складено 26 липня 2018 року.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко