Постанова № 75530129, 26.07.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/8729/16-ц

Провадження № 22-ц/772/1258/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Прокопчук А. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 рокуСправа № 127/8729/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Панасюка О.С. (суддя - доповідач), суддів: Шемети Т.М., Зайцева А.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3,

представник позивача - адвокат ОСОБА_4,

відповідачі: Вінницька міська рада, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником - адвокатом ОСОБА_4, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 23 березня 2018 року у складі судді Прокопчук А.В. в м. Вінниці (повний текст рішення складено 27 березня 2018 року), -

встановив:

25 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Вінницької міської ради, ОСОБА_5, за яким просила визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, який за життя склав заповіт, посвідчений 18 липня 2000 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А.В., зареєстрований в реєстрі за № 1841, за яким заповів належну йому квартиру своїй племінниці ОСОБА_3 У встановлений законом строк вона звернулась до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка В.Б. із заявою про прийняття спадщини, де їй було повідомлено, що на обов'язкову частку у спадщині претендує дружина померлого ОСОБА_7 ОСОБА_11

Остання не визнає її право на спадкування, відмовляється надати правовстановлюючий документ на спадкове майно, чинить перешкоди у доступі до квартири техніка КП «Вінницьке міське БТІ» для здійснення її технічного обстеження, що унеможливлює отримання свідоцтва про право на спадщину на це нерухоме майно.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2016 року провадження у справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Свириденко А.Б., про визнання заповіту недійсним.

21 грудня 2017 року, у зв'язку із набранням законної сили рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року, яким було скасоване рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2016 року, а у позові ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним відмовлено, суд відновив провадження у цій справі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що судом не встановлено обставин, які б вказували на те, що ОСОБА_13 чинить перешкоди ОСОБА_3 щодо оформлення права власності на спадкове майно, на час пред'явлення позову між сторонами існував спір щодо дійсності заповіту померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7, що унеможливлювало оформлення права на спадкове майно до його вирішення, відповідачка в судовому засіданні повідомила, що на тепер має намір отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_7, а відтак надасть нотаріусу свідоцтво про право власності на спірну квартиру, а тому не має підстав вважати, що між сторонами дійсно існує спір про право, натомість позивачка не вичерпала можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у встановленому законом порядку.

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідачка заперечує право ОСОБА_3 на спадкування після смерті ОСОБА_7, оскільки в судовому порядку оспорює складений ним заповіт на ім'я позивачки, не надавала і не надає їй правовстановлюючого документу на спадкове майно, в інший спосіб отримати свідоцтво про право власності на квартиру вона не може, що унеможливлює реалізацію спадкових прав позивачки на ? частину спірної квартири шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом.

8 червня 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказувала, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки доказів, які б свідчили про вчинення нею перешкод для реалізації спадкових прав позивачки, немає. Вона планує отримати свідоцтво про право на свою частину спадщини, а тому надасть правовстановлюючий документ на квартиру нотаріусу, а враховуючи те, що закон не встановлює строку для отримання свідоцтва про право на спадщину, то неподання нею такої заяви не свідчить про порушення прав ОСОБА_3

Частиною першою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди , у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, справа підлягає апеляційному розгляду Апеляційним судом Вінницької області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває Вінницький міський суд Вінницької області.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7 (копія свідоцтво про смерть на а. с. 10), у наслідок чого відкрилась спадщина, зокрема на квартиру АДРЕСА_2, яка належала йому відповідно до свідоцтва про право власності (копія на а. с. 57).

За життя ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений 18 липня 2000 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А.В., зареєстрований в реєстрі за № 1841, за яким заповів належну йому квартиру своїй племінниці ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб на а. с. 7)) Г.І. (а. с. 9).

12 листопада 2015 року ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Лукашенку Б.В. заяву про прийняття спадщини (а. с. 49), а 06 квітня 2016 року - заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину (а. с. 54).

Постановою цього нотаріуса від 06 квітня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_2, через ненадання спадкоємницею правовстановлюючого документу на спадкове майно (а. с. 11).

З 25 квітня 1995 року ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (а. с. 46 зворот), яка з 01 жовтня 2007 року є пенсіонером за віком (а. с. 131), а 13 грудня 2011 року їй встановлено ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання (а. с. 132).

13 жовтня 2015 року ОСОБА_5 подала приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Лукашенку Б.В. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 за законом (а. с. 44).

07 квітня 2016 року ОСОБА_13 звернулась із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту ОСОБА_7 недійсним (а. с. 30).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року скасоване рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2016 року, а у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Свириденко А.Б., про визнання заповіту недійсним відмовлено (а. с. 107 - 109).

Статтями 1216, 1217, 1218 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом частин першої - третьої статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, окрім осіб, які мають обов'язкову частку у спадщині.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Той із подружжя, який пережив спадкодавця, має право на спадкування за законом у першу чергу (стаття 1261 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1268, частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частини перша статті 1270 ЦК України).

Отже, встановивши, що квартира, яка є предметом спору, як така, що належала ОСОБА_7 на час його смерті на праві власності, увійшла до складу спадщини, непрацездатна дружина спадкодавця ОСОБА_15 незалежно від змісту заповіту ОСОБА_7 має на право половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом, інших спадкоємців за законом першої черги після смерті ОСОБА_7 не має, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_15 належить право на спадщину на зазначену квартиру в розмірі по ? її частин.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість позивачки реалізувати своє право на спадкування в інший спосіб, ніж шляхом визнання за нею права власності на ? частину спадкової квартири з огляду на таке.

Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 3 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація права власності на успадковане нерухоме майно проводиться на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.

Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

За змістом статті 46-1 цього Закону нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов'язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них, зокрема нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва обов'язково використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Закон не ототожнює виникнення права на спадщину та виникнення права власності на нерухомо майно, що входить до складу спадщини, і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки, про що також правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Положення статті 392 ЦК України, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує право його власності, підлягає застосуванню тоді, коли документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку.

Оскільки законом передбачена можливість витребування нотаріусом правовстановлюючого документа, який засвідчував право власності спадкодавця ОСОБА_7 на квартиру, у будь-якої фізичної чи юридичної особи, в тому числі і у відповідачки ОСОБА_15, а також встановлено обов'язок нотаріуса використати відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо цього об'єкта нерухомості, суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про те, що можливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку ОСОБА_3 не втрачено, а тому її право на спадкування не підлягає захисту із застосуванням встановленого статтею 392 ЦК України порядку.

Крім того, як встановлено апеляційним судом, до набрання оскаржуваним рішенням законної сили 13 червня 2018 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 на ? частину квартири АДРЕСА_2, а відтак на час апеляційного розгляду справи перестав існувати предмет спору, що унеможливлює задоволення вимог позивачки апеляційним судом у разі скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, хоча суд і помилково застосував до спірних правовідносин нечинні на момент їх виникнення норми матеріального права, зокрема статтю 1299 ЦК України, яка виключена на підставі Закону № 402-VII від 04 квітня 2013 року, а також пункт 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка втратила чинність 07 березня 2012 року відповідно до пункту 2 Наказу Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, але правильно вирішив спір по суті,то апеляційний суд прийшов до висновку, що підстав для скасування чи зміни рішення немає.

Відповідно до частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2018 року сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1875 грн 00 к. було відстрочено до вирішення справи судом апеляційної інстанції, а тому цю суму судового збору необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь держави.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником - адвокатом ОСОБА_4, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2018 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_3, зареєстроване місце проживання: 21036, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, 1875 (одну тисячу вісімсот сімдесят п'ять) грн 00 к. судового збору за апеляційний розгляд справи на користь держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ Т.М. Шемета

/підпис/ А.Ю. Зайцев

Згідно з оригіналом О.С. Панасюк