Постанова № 75527837, 23.07.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року Справа № 924/881/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Огороднік К.М., суддя Павлюк І. Ю. , суддя Демидюк О.О.

секретар судового засідання Полюхович І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Бекон" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2017 року у справі № 924/881/17 (суддя Виноградова В.В.), повний текст рішення складено 11.12.2017 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрзооветпромпостач"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Бекон"

про стягнення 766280,74 грн., з яких 654060,00 грн. основного боргу, 91112,31 грн. інфляційних втрат, 21108,43 грн. 3% річних

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за договором,

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю,

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Науково-виробниче підприємство "Укрзооветпромпостач" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з ТзОВ "Подільський Бекон" 654060 грн. заборгованості за поставлений за договором № 162 від 21.05.2015 року товар, 77232,37 грн. інфляційних нарахувань, 17410,12 грн. 3% річних (всього 748702,49 грн.). Обґрунтовуючи вказаний позов Товариство вказало, що відповідач не оплатив отриманий на підставі договору № 162 від 21.05.2015 року товар, посилалось на ст. ст. 525, 526, 530, 549, 599, 611, 612, 625, 629, 651 ЦК України, ст. ст. 193, 202, 265 ГК України, п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

В судовому засіданні місцевого господарського суду 14.11.2017 року позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої останній збільшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат до 91112,31 грн., 3% річних - до 21108,43 грн., а також просив стягнути з відповідача 300000 грн. штрафу.

Вказана заява судом першої інстанції в частині стягнення з відповідача 91112,31 грн. інфляційних нарахувань, 21108, 43 грн. 3% річних прийнята, а в частині стягнення з відповідача 300000 грн. штрафу залишена без розгляду, оскільки заява в цій частині фактично є зміною предмета позову і подана після початку розгляду справи по суті.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2017 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 654060 грн. основного боргу, 91112,31 грн. інфляційних втрат, 21108,43 грн. 3% річних, 11494,21 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити, посилаючись при цьому на прийняття рішення судом першої інстанції при неповному дослідженні всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач на адресу суду надіслав письмовий відзив, згідно якого просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задоволити, а оскаржуване рішення скасувати.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечила з підстав, зазначених у письмовому відзиві, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Разом з тим, до початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи по справі, якt мотивоване необхідністю дослідження оригіналу договору, товаро-транспортних накладних, видаткових накладних щодо обставин їх підписання та встановлення належності підпису на зазначених документах директору Товариства ОСОБА_3, характеру та способу вчинених підписів на зазначених вище документах.

В силу ст. 41 ГПК України призначення судової експертизи можливе у випадку, коли при вирішенні господарського спору виникають питання, які потребують спеціальних знань.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Тобто висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів і не має заздалегідь установленої сили. Відтак, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів, зважаючи на вищевказані норми, вважає, що обставини справи, з’ясування яких необхідно для вирішення спору, можуть бути доведені за допомогою наявних у справі засобів доказування, відтак, на думку суду необхідність у роз'ясненні експертом питань, що виникають при вирішенні господарського спору відсутня, а тому клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення останнього, врахувавши заперечення позивача, зазначені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що 21.05.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 16, згідно умов якого позивач (продавець) зобов'язується продати та відвантажити погодженими партіями продукцію (товар) у власність відповідача (покупець), а покупець зобов'язується приймати і сплачувати за нього визначену грошову суму (ціну товару). Відповідно до п. 2.1 договору, постачання товару здійснюється на умовах і з застосуванням офіційних правил інтерпретації торгівельних термінів МТП "Інкотермс", які діють на момент укладання договору. Постачання товару здійснюються на умовах EXW Франко - склад продавця, або за погодженням сторін на умовах DАР delivered at point поставка в пункт, визначений покупцем. У випадку протиріччя умов офіційних правил інтерпретації торгівельних термінів МТП "Інкотермс", які діють на момент укладання договору, нормам діючого законодавства України або/та умовам даного договору, сторони (суд) застосовують виключно умови договору та/або норми діючого законодавства України. Згідно п. 2.1 договору кількість, найменування (асортимент) і ціна кожної партії товару фіксуються у відповідній видатковій накладній, що видана на підставі додатку, специфікації або без неї. Пунктом 2.5 договору сторони узгодили, що товар вважається доставленим з моменту підписання сторонами видаткової накладної на відповідну партію товару. Згідно п. 7.1 договору прийом товару проводиться покупцем у момент його передачі продавцем згідно умов цього договору. Документами, що підтверджують кількість і асортимент, є видаткові накладні. Якщо кількість товару, що приймається покупцем, не відповідає кількості товару, вказаного у відповідній видатковій накладній, то він (його представник) зобов'язаний відмовитися від підпису такої видаткової накладної. Дата, що міститься у видатковій накладній, є датою прийняття покупцем відповідної партії товару (п. 7.2 договору). Згідно п. 7.3 договору додатки, специфікації і видаткові накладні підписуються сторонами або їх уповноваженими представниками. Надання покупцем права своєму працівнику (третій особі, представнику) одержати товар у продавця (шляхом видання доручення на одержання товару) є письмовою згодою покупця зі змістом видаткових накладних, за якими цей працівник (третя особа, представник) одержав товар від продавця, а також з тим, що ці видаткові накладні є невід'ємною частиною даного договору, навіть без посилань на нього. Пунктом 10.3 договору обумовлено, що товар вважається переданим покупцю при підписанні його представником видаткової або товарно-транспортної накладної покупцем про отримання товару.

Крім того, до договору сторонами підписано та скріплено відтисками печаток специфікації з узгодженими кількістю, ціною, загальною вартістю та датою поставки товару, а саме: № 2528 від 21.09.2016 року на поставку товару на суму 148500 грн., № 2796 від 11.10.2016 року на поставку 18.10.2016 року товару на суму 335760 грн., № 2864 від 24.10.2016 року на поставку 25.10.2016 року товару на суму 169800 грн.

Як вбачається з видаткових накладних № 2528 від 21.09.2016 року на суму 148500 грн., № 2796 від 18.10.2016 року на суму 335760 грн., № 2864 від 25.10.2016 року на суму 169800 грн. та товарно - транспортних накладних № 000002295 від 21.09.2016 року, № 000002473 від 18.10.2016 року, № 000002527 від 25.10.2016 року, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 654060 грн.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків станом за період: 01.01.2016 року - 22.03.2017 року за договором № 162 від 21.05.2015 року, сторони, відобразивши поставки товару та його оплату, зазначили, що станом на 22.03.2017 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 654060 грн.

Враховуючи зазначені обставини, ТзОВ "Науково-виробниче підприємство "Укрзооветпромпостач" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 654060 грн. заборгованості, 91112,31 грн. інфляційних нарахувань, 21108,43 грн. 3% річних.

Суд першої інстанції, за результатами перегляду вказаних позовних вимог, дійшов висновку про їх задоволення.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України).

Судами встановлено, матеріалами справи підтверджується, а вище зазначено про те, що сторонами господарського спору було укладено договір № 162 від 21.05.2015 року, в силу якого позивач зобов'язався продати та відвантажити погодженими партіями продукцію (товар) у власність відповідача, а відповідач зобов'язався приймати і сплачувати за нього визначену грошову суму (ціну товару).

Разом з тим, відповідач, в обґрунтування своєї правової позиції як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції вказує про перевищення повноважень директора ТзОВ "Подільський Бекон" при підписанні вказаного договору.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст.ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України). Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.

В силу ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 92 ЦК України дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Згідно ч. 3 цієї ж статті ЦК орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для недійсності договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Тобто для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом з тим ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст.ст. 203, 241 ЦК України).

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Згідно п. п. 10.1, 10.3, 10.4 статуту відповідача директор є виконавчим одноособовим органом товариства, який здійснює поточне керівництво його діяльністю, здійснює свої повноваження від імені товариства без довіреності, має право першого підпису всіх фінансово-господарських документів, вирішує усі питання фінансово-господарської діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства. Відповідно до п. 10.10.4 статуту відповідача до компетенції директора належить вчинення від імені товариства правочинів, в тому числі укладення угод (договорів, контрактів), в тому числі зовнішньоекономічних, що не перевищують 100000 гр. з одним контрагентом за один день, з попереднім затвердженням цих правочинів загальними зборами учасників у відповідності до п. 9.7.17.

Разом з тим, пунктом 9.7.17 статуту відповідача передбачено, що до компетенції зборів учасників товариства належить прийняття рішення про затвердження угод (договорів, контрактів) на суму, що перевищує 100000 грн. або еквівалент цієї суми у будь-якій валюті.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи витягів з ЄДРЮО, ФОП та ГФ станом на дату укладення договору та дат підписання специфікацій в графі щодо осіб, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, в томі числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи зазначено ОСОБА_3 (керівник і підписант), обмеження щодо представництва відсутні. Разом з тим, навіть у випадку обізнаності контрагента із відповідним обмеженням, вміщеним у статуті, то такі обмеження стосуються попереднього погодження загальних зборів учасників, відтак, виходячи з положень добросовісності представництва юридичної особи, директор, підписуючи спірний договір, повинен був вже отримати попереднє погодження загальних зборів учасників на таке укладення, як це передбачено статутом товариства, відтак, треті особи не могли бути обізнані про відсутність такого погодження, оскільки воно презюмується, виходячи з принципів представництва юридичної особи. При цьому статутом не визначено форму такого погодження. За наявності того, що право директора на укладення договору не обмежено, саме лише незатвердження договору загальними зборами учасників не свідчить про недійсність договору.

При цьому, колегія суддів зауважує, що матеріалами справи повністю підтверджується, що сторонами вчинялися дії на виконання договору №162 від 21.05.2015 року, позивачем неодноразово здійснювалась поставка товару, а відповідачем - його прийняття та оплата, що відображено в наявних в матеріалах справи видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунках на оплату, виписках з банківського рахунку, актах звірки взаєморозрахунків, які наявні в матеріалах справи, відтак, твердження відповідача про неукладеність договору є безпідставними.

В силу норм ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Згідно приписів ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Позивачем на виконання умов договору поставки здійснено поставку товару відповідачу на суму 654060 грн. Вказаний факт підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме: № 2528 від 21.09.2016 року на суму 148500 грн., № 2796 від 18.10.2016 року на суму 335760 грн., №2864 від 25.10.2016 року на суму 169800 грн. та товарно-транспортними накладними № 000002295 від 21.09.2016 року, № 000002473 від 18.10.2016 року, № 000002527 від 25.10.2016 року. Крім того, в підтвердження правовідносин між сторонами на підставі договору №162 від 21.05.2015 року щодо поставки товару та здійснення розрахунків позивачем до матеріалів справи було надано копії відповідних специфікацій до договору, видаткових накладних, рахунків-фактур та рахунків на оплату, товарно-транспортних накладних, виписок з банківського рахунку щодо здійснення відповідачем оплат по договору на підставі відповідних рахунків, актів звірки взаєморозрахунків між сторонами відповідно до договору № 162 від 21.05.2015 року, витяги з Єдиного реєстру податкових накладних, виданих ТзОВ "Укрзооветпромпостач", а також: копію протоколу № 1 установчих зборів засновників відповідача від 01.12.2009 року, згідно з якого директором товариства призначено ОСОБА_3, наказу ТзОВ "Подільський бекон" №1 від 16.12.2010 року про призначення ОСОБА_3 на посаду директора з 16.02.2010 року та Статуту ТзОВ "Подільський бекон" (в редакції, затвердженій загальними зборами - протокол № 10 від 07.11.2013 року та протокол № 32 від 11.02.2016 року).

При цьому, відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами договору, оплату отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 654060 грн.

Скаржник, в обґрунтування своїх доводів також стверджує про неналежність видаткових накладних, як доказів поставки через незазначення необхідних реквізитів.

Колегією суддів такі доводи розцінюються критично з огляду на наступне.

Первинні господарські документи згідно приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не можуть виключно підтверджувати здійснення господарської операції. У свою чергу суд у кожному випадку з врахуванням обставин справи повинен встановлювати факт здійснення такої операції на підставі сукупності зібраних доказів.

Судами встановлено, що видаткові накладні містять печатку відповідача, підпис особи, яка отримувала товар, а відповідачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів протиправність використання його печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, відтак, факт поставки товарів позивачем на суму 654060 грн. є не спростованим відповідачем.

Крім того, доводи скаржника стосовно вчинення підпису на договорі, накладних, актах звірки за допомогою факсиміле відповідача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником не надано належних та допустимих доказів в підтвердження використання факсиміле як існування останнього та незаконного використання його невідомою особою.

Зважаючи на все вищевикладене, суд першої інстанції, з яким повністю погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, дійшов підставного та обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 654060 грн. боргу є законною та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в суді першої інстанції також була заявлена вимога про стягнення з відповідача 91112, 31 грн. інфляційних втрат та 21108, 43 грн. 3% річних (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог) згідно з поданими розрахунками. Вказана вимога задоволена судом першої інстанції у повному обсязі.

Перевіривши законність висновків суду першої інстанції в частині задоволення вказаної вимоги, колегія суддів дійшла висновку про відповідність таких висновків нормам матеріального та процесуального права.

В силу ч.ч. 1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).

Згідно з ст.79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Бекон" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2017 року у справі № 924/881/17 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287- 291 ГПК України.

3. Матеріали справи № 924/881/17 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 27.07.2018 року.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.