Постанова № 75527631, 23.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 155/741/17 Головуючий у 1 інстанції: Шмідт С.А. Провадження № 22-ц/773/741/18 Категорія: 19 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 14 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення.

Позов мотивує тим, що 24 грудня 2009 року відповідач видав позивачу довіреність, відповідно до якої позивач здійснював в користь відповідача платежі по кредитному договору "Автопакет" № 228/9-В/А/277263 перед ПАТ "КБ "Надра". Так, позивач здійснив в користь відповідача дії, як повірений, щодо сплати кредиту на користь банку "Надра", сплативши власні кошти в розмірі 6058,16 доларів США. На виконання укладеного договору доручення позивач вніс від імені відповідача на рахунок ПАТ "КБ "Надра" грошові кошти в загальній сумі 6058,16 доларів США для погашення заборгованості відповідача за договором про кредиту.

Відповідач 16 жовтня 2014 року припинив дію довіреності, виданої позивачу, а рішенням апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2017 року витребував автомобіль. Вказує, що належним чином виконував свої обов'язки повіреного за договором доручення. Виконання зазначених дій позивач здійснював за власний рахунок. Відповідач, як довіритель не надавав повіреному будь-яких грошових коштів для виконання договору доручення. 16 жовтня 2014 року ОСОБА_3 відмовився від договору доручення, скасувавши видану ним довіреність від 24 грудня 2009 року. Таким чином, 16 жовтня 2014 року було припинено договір доручення, укладений 24 грудня 2009 року між сторонами.

Вважає, що він, як повірений, має право вимагати від відповідача, як довірителя, відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення, в сумі 6 058,16 доларів США.

Просить стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 6058,16 доларів США витрат, пов'язаних з виконанням доручення.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 14 березня 2018 року позов в даній справі задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 6058,16 доларів США, що еквівалентно 157002,55 грн., витрат, пов'язаних з виконанням доручення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції у зв'язку з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції-без змін.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - до скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належним чином виконав зобов'язання, покладені на нього довіреністю та розпискою, сплативши власними коштами кредитну заборгованість відповідача перед банком в розмірі 6058,16 доларів США. Відповідач ухилявся від відшкодування витрат повіреного, пов'язаних з виконанням доручення, що є порушенням прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення коштів в розмірі 6058,16 доларів США з відповідача.

Проте, такі висновки суду зроблені передчасно при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права та матеріального права, що регулюють дані правовідносини.

Загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору (п.3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини ( п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до стаття 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом".

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Відповідно до ст.ст. 626,627,629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків . Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами".

Інститут договору доручення безпосередньо врегульований гл. 68 ЦК, а також загальними положеннями гл. 17 Кодексу щодо представництва. Правила посвідчення нотаріусами договорів доручення встановлені Законом "Про нотаріат", а також прийнятою на його виконання Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Договір доручення за чинним законодавством (ст. 1000 ЦК України) - це договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується здійснювати від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. З цього випливає, що тільки дії юридичного характеру можуть бути покладені на повіреного. Правочин, учинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов'язки довірителя.

Правове регулювання договору доручення здійснюється відповідно до положень, присвячених дорученню, загальних положень про послуги та до норм, що регулюють інститути представництва й довіреності.

Предметом договору доручення є не просто дії (діяльність) як послуга, а дії особливих властивостей - юридичного характеру. Переважно такі юридичні дії пов'язані з виконанням цивільно-правових правочинів, у яких повірений виконує дії від імені довірителя. Вчинення юридичних дій може бути спрямоване не тільки на набуття цивільних прав та обов'язків, а й на реалізацію існуючих. Проте не всі юридичні дії є предметом договору доручення. Це стосується тих випадків, коли закон вимагає вчинення юридичних дій особисто суб'єктом. Названий предмет договору доручення не виключає покладення на повіреного обов'язку, поряд із юридичними діями, вчиняти фактичні дії, наприклад з'їздити кудись, перевірити, оглянути тощо. Проте ці дії є супутніми, адже закон прямо передбачає як основні дії за договором доручення - юридичні дії, тобто такі, що спрямовані на реалізацію чи набуття суб'єктивних прав та обов'язків. Одночасно вся діяльність повіреного носить посередницький характер. Тому предметом договору доручення є надання нематеріальних посередницьких послуг.

Обов'язковим елементом доручення є здійснення чи набуття однією особою суб'єктивних прав та обов'язків для іншої. Включення у визначення договору доручення вказівки на юридичний характер дії, що складає предмет послуг, які надаються повіреним, не виключає того, що повірений може прийняти на себе обов'язок одночасно вчиняти і фактичні дії. Проте дії, які носять такий характер, повинні слугувати певним доповненням до дій юридичних, тобто носити тим самим залежний від них субсидіарний характер. Звичайно, фактичні дії (оскільки вони викликають ті чи інші правові наслідки) мають значення юридичного факту. Але в даному випадку терміни "фактичні" і "юридичні" дії набувають зовсім іншого змісту: під назвою юридичних дій з усієї сукупності юридичних фактів виокремлюються тільки ті дії, які спрямовані на здійснення чи набуття суб'єктивних прав та обов'язків через укладені угод

Договір доручення укладається в простій письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

Договір доручення вважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити договір у нотаріуса, тоді з моменту такого посвідчення. В обов'язковому порядку довіритель видає повіреному довіреність (ст. 1007 ЦК України).

У довіреності треба вказати, які конкретно дії повинен учинити повірений (тобто застерегти обсяг його повноважень), а також дату складання (без неї довіреність вважається нікчемною, тобто недійсною) і строк дії. Довіреність підписується довірителем (його уповноваженою особою, наприклад керівником підприємства) і скріплюється печаткою (для юридичних осіб - обов'язково, якщо довіритель - приватний підприємець, то при наявності в нього печатки).

Форма довіреності на укладання правочинів повинна відповідати формі самого правочину (ч. 1 ст. 245 ЦК).

З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2009 року відповідач ОСОБА_3 видав позивачу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 довіреність, яка зареєстрована в реєстрі за № 1974 (а.с.6).

За змістом даної довіреності відповідач уповноважив ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 представляти його інтереси в будь-яких установах, підприємствах організаціях з питань експлуатації та розпорядження від його імені та в його інтересах автомобілем марки ВАЗ 210994, реєстраційний номер НОМЕР_1.

З метою виконання повноважень наданих цим правочином від імені відповідача (ОСОБА_2.) та з метою реалізації його права власності щодо зазначеного автомобіля громадяни ОСОБА_5, ОСОБА_2, та ОСОБА_4 мають право подавати заяви, одержувати необхідні довідки та інші документи, розписуватись за нього в тому числі підписувати угоди про відчуження чи передачу прав користування згаданим автомобілем в його інтересах, представляти інтереси у страхових компаніях з усіх питань, що стосуються страхування транспортного засобу та отримання страхових сум, зняти його з обліку в органах Державтоінспекції чи поставити його на облік в установлені законом строки, представляти його інтереси у усіх без винятку установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з питань пов'язаних з реалізацію його прав як власника автомобіля, при втраті свідоцтва про реєстрацію - одержати відповідний правовстановлюючий документ чи його дублікат, одержати при необхідності транзитні номера, проводити технічний огляд автомобіля, бути його представником та підприємствах технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу.

Аналізуючи текст даної довіреності, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 уповноважив позивача представляти його інтереси в будь-яких установах, підприємствах організаціях виключно по питаннях експлуатації та розпорядження від його імені та в його інтересах саме автомобіля марки ВАЗ 210994, реєстраційний номер НОМЕР_1. .

З тексту даної довіреності не вбачається, що відповідач уповноважував позивача від його імені здійснювати погашення кредитного договору за власні кошти, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що між сторонами склались відносини за договором доручення, щодо погашення кредитної заборгованості.

Безпідставними є покликання суду першої інстанції, як на підставу задоволення позову, на розписки від 24 грудня 2009 року, за умовами яких ОСОБА_3 продав автомобіль ВАЗ 210994 2007 року випуску ОСОБА_2, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов'язувався платити кредит за автомобіль, який куплений в ОСОБА_3 ( а.с. 7)

Зміст даних розписок не свідчить про уповноваження ОСОБА_3 ОСОБА_2 вчиняти певні дії за рахунок повіреного, а зокрема сплачувати кредит, що з врахуванням положень ст. 1000 ЦК України є безумовною умовою договору доручення.

Крім того слід зазначити, що відповідно до ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже розписка слугує підставою підтвердження укладання договору саме позики, а не договору доручення.

Текст розписки свідчить про купівлю даного автомобіля, а не про доручення ОСОБА_2 здійснювати платежі за власні кошти в користь ОСОБА_3

Суд першої інстанції вказує, що наявність у позивача оригіналів квитанцій про сплату коштів на погашення кредиту ОСОБА_3 є підтвердженням того, що між сторонами існує домовленість, яка випливає з договору доручення.

Однак такі висновки не ґрунтується на нормах матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникають з договору доручення.

Оскільки квитанції не можуть слугувати беззаперечним доказом, що між сторонами укладено договір доручення на здійснення таких платежів.

В судовому засіданні встановлено, що будь-якого письмового договору, який міг бути підтвердженням доводів позивача, щодо наявності між ними правовідносин, які регулюються главою 69 ЦК України, між сторонами не укладалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, а межах заявлених нею вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею16 ЦК України.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Позивач ОСОБА_2 обираючи спосіб захисту, як відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення , не надав достовірних, беззаперечних доказів, що між сторонами було укладено договір доручення на виконання якого ним було внесено від імені відповідача на користь банку 6058, 16 доларів США для погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором.

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального права згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 376, 382,384 ЦПК України суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 14 березня 2018 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: