Рішення № 75526782, 24.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2018 Справа № 917/440/18

За позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6

до відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство “Крюківський вагонобудівний завод”, 39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 139

про стягнення 1 156 818,70 грн., з яких: 686 606,11 грн. – пеня відповідно до п. 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 4314/082028/з-БО-24, укладений між сторонами 25.12.2014 р., за несвоєчасність оплати за отриманий газ, 39 593,21 грн. – 3% річних та 430 619,38 грн. - інфляційні нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України,

Суддя Бунякіна Ганна Іванівна

Секретар судового засідання Мацко О.В.

Представники:

від позивача – ОСОБА_2 (див. протокол);

від відповідача – ОСОБА_3 (див. протокол);

24.07.2018 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, долучено їх до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ, до Публічного акціонерного товариства “Крюківський вагонобудівний завод”, м. Кременчук, про стягнення 1 156 818,70 грн., з яких: 686 606,11 грн. – пеня відповідно до п. 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 4314/082028/з-БО-24, укладеного між сторонами 25.12.2014 р., за несвоєчасність оплати за отриманий газ, 39 593,21 грн. – 3% річних та 430 619,38 грн. - інфляційні нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав оплату за переданий газ у строк, визначений договором купівлі-продажу природного газу № 4314/082028/з-БО-24 від 25.12.2014 р., чим порушив умови господарського зобов’язання, встановлені зазначеним договором та законом.

Відповідач проти вимог Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” заперечує за мотивами відзиву № 634 від 07.05.2018 р. (вх. № 4711 від 14.05.2018 р.), стверджуючи, що позов не підлягає задоволенню з огляду на приписи Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши надані докази, суд

в с т а н о в и в:

25.12.2014 року між ОСОБА_1 акціонерного товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та ОСОБА_1 акціонерним товариством “Крюківський вагонобудівний завод” укладено договір купівлі-продажу природного газу № 4314/082028/з-БО-24 (а.с. 19-24).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Продавець (ПАТ “НАК “Нафтогаз України”) зобов’язувався передати у власність Покупцю (ПАТ “Крюківський вагонобудівний завод”) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець – прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

На виконання зазначеної норми договору № 4314/082028/з-БО-24 від 25.12.2014 р. позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4 548 328,96 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 38-48).

Згідно з п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу № 4314/082028/з-БО-24 від 25.12.2014 р. оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач оплату за переданий газ здійснював з порушенням строків, встановлених договором № 4314/082028/з-БО-24 від 25.12.2014 р., що не заперечується останнім. Остаточний розрахунок за поставлений у 2015 році природний газ відповідачем здійснено 11.06.2015 р.

Пунктом 7.2 укладеного сторонами договору визначено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Крім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 156 818,70 грн., з яких: 686 606,11 грн. – пеня відповідно до п. 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 4314/082028/з-БО-24, укладений між сторонами 25.12.2014 р., за несвоєчасність оплати за отриманий газ, 39 593,21 грн. – 3% річних та 430 619,38 грн. - інфляційні нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на наступне.

Відповідно ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

При цьому, судом встановлено, що позивачем в даній справі заявлено до стягнення штрафні санкції та компенсаційні втрати, що виникли у зв’язку з несвоєчасними розрахунками відповідача за поставлений природний газ, який використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п. 1.2 договору № 4314/082028/з-БО-24 від 25.12.2014 р.).

30.11.2016 року набрав чинності Закон України № 1730-VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Судом встановлено, що відповідач відноситься до підприємств, на відносини із врегулювання заборгованості яких поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» з огляду на положення постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 2083 від 27.10.2011 р. та розпоряджень Полтавської обласної державної адміністрації № 737 від 06.11.2017 р. та № 812 від 27.11.2017 р., якими було надано Публічному акціонерному товариству “Крюківський вагонобудівний завод” ліцензії на право здійснення господарської діяльності з виробництва, постачання та транспортування теплової енергії (а.с. 98, 100, 101).

Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Водночас, частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд (Постанова від 07.02.2018 року у справі № 927/1152/16).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, а також те, що заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за поставлений у 2015 році згідно з договором № 4314/082028/з-БО-24 від 25.12.2014 р. природний газ була погашена 11.06.2015 р., позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Крюківський вагонобудівний завод” 1 156 818,70 грн., з яких: 686 606,11 грн. – пеня відповідно до п. 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 4314/082028/з-БО-24, укладеного між сторонами 25.12.2014 р., за несвоєчасність оплати за отриманий газ, 39 593,21 грн. – 3% річних та 430 619,38 грн. - інфляційні нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, судовий збір за подачу позову в даній справі покладається на позивача.

Крім того, не підлягає задоволенню клопотання відповідача про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” судових витрат з огляду на наступне.

Так, 15.05.2018 року ОСОБА_1 акціонерним товариством “Крюківський вагонобудівний завод” подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв’язку із розглядом справи (а.с. 65-66). При цьому, зазначена сума охоплює виключно орієнтовний розмір витрат відповідача на відрядження представників товариства до господарського суду Полтавської області.

Разом з тим, статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати сторони на відрядження представника для участі у судовому засіданні не відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи в розумінні ст. 123 ГПК України. Крім того, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження зазначеного останнім орієнтовного розміру витрат на відрядження представників ПАТ “Крюківський вагонобудівний завод” у судові засідання до господарського суду Полтавської області.

З огляду на наведене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача в цій частині.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 123, 129, 202, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити.

2. Відмовити як позивачу, так і відповідачу, в відшкодуванні заявлених судових витрат.

Повний текст рішення складено 25.07.2018 р.

Суддя Г.І. Бунякіна

Примітка:

1. Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 241 ГПК України.

2. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 256 ГПК України.