Рішення № 75526568, 24.07.2018, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 рокуСправа № 912/1313/18 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. за участю секретаря судового засідання Солдатової К.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1313/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузня Рішень",04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 35

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс" 28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Паризької Комуни, буд. 64

про стягнення 417 302, 45 грн.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 001 від 05.06.18;

від відповідача - участі не брали.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузня Рішень" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс" про стягнення 417 302, 45 грн. за Договором поставки №010 від 07.04.2015, з яких 338 324,40 грн. основного боргу, 52 517,59 грн. пені, 5 069,37 грн. 3% річних, 21 391,09 грн. інфляційних втрат, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов Договору №010 від 07.04.2015 в частині повної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою від 31.05.2018 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №912/1313/18 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 26.06.2018 о 10:30 год. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу та позивачу встановлено строки для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.

Ухвалою від 20.06.2018 підготовче засідання у справі №912/1313/18 призначено на 05.07.2018 об 11:30 год.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у строк, визначений господарським судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, не скористався, про поважність причин неподання відзиву суду не повідомлено.

Ухвалою від 05.07.2018 господарський суд закрив підготовче провадження у справі №912/1313/18, справу призначив до судового розгляду по суті на 24.07.2018.

24.07.2018 господарський суд розпочав розгляд справи по суті.

Представник відповідача участі в судовому засіданні 24.07.2018 не брав, належним чином повідомлений про дату час та місце судового засідання, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення №03900921 від 06.07.2018.

За приписами пунктів 1, 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, господарський суд розглядає справу за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримано повністю.

При поданні позову, у п. 6 прохальної частини позовної заяви позивачем було заявлено клопотання про витребування від Олександрійської ОДПІ ГУ ДФС України у Кіровоградської області відомостей щодо використання ТОВ " ПКП Кран-Сервіс" права на отримання податкового кредиту за виставленими ТОВ "Кузня Рішень" податковими накладними.

Однак, у зв'язку з поданням позивачем заяви від 24.07.2018 про залишення без розгляду такого клопотання, останнє господарським судом не розглядається.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши в судовому засіданні докази у справі, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.04.2015 між ТОВ "ПКП Кран - Сервіс" (далі - Покупець) та ТОВ "Кузня Рішень" (далі - Постачальник) укладено договір №010 (далі - Договір, а.с. 11-12), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти Товар і оплатити його вартість. Назва товару, номер артикула виробника або постачальника, кількість та ціна зазначаються у Додатку (Специфікації) та відповідній видатковій накладній Постачальника, які підписуються представником Постачальника та Покупця, та є невід'ємною частиною даного Договору.

Умовами розділу 2 Договору Сторони погодили порядок розрахунків та умови поставки. Зокрема, передбачено, що оплата за Товар здійснюється в українській валюті в безготівковому порядку наступним шляхом, якщо інше не визначено у Додатку (специфікації):

- платіж у розмірі 50 % від вартості Товару, сказаної у відповідному рахунку - фактурі. Покупець сплачує впродовж 1 (одного) банківського дня з дати одержання рахунку - фактури (п.2.1.1 Договору);

- інші 50 % вартості Товару Покупець сплачує протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару (п.2.1.2 Договору).

Згідно п. 2.2. Договору Постачальник зобов'язується поставити товар Покупцю, в строк не пізніше 30 робочих днів з дня отримання коштів на банківський рахунок Постачальника, згідно п. 2.1.1.

Перехід права власності на Товар та ризик випадкового знищення/пошкодження від Постачальника до Покупця здійснюється в момент приймання - передачі Товару на складі Постачальника (місці поставки) перевізнику та підписання видаткової накладної (п.2.6 Договору).

Згідно п. п. 4.1., 4.2 Договору у випадку порушення строків поставки Товару, вказаних у п. 2.2.2 , та/ або недопоставки Товару , Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,5 % від вартості не поставленого в строк Товару за кожен день затримки.

У разі затримки Покупцем строку оплати, вказаного в п. 2.1. цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості Товару, вказаної у відповідному рахунку - фактурі, за кожен день прострочення.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 року. Якщо після виконання зобов'язань жодна із Сторін не повідомила в письмовій формі про намір припинити дію цього договору, він автоматично продовжується на кожен наступний рік (п.5.1 Договору)

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлено рахунок на оплату №363 від 30.08.2017 на суму 649 476,00 грн (а.с. 17).

За твердженням позивача, в подальшому відповідачем було здійснено замовлення додаткового обладнання, на загальну суму 13 586,40 грн. Оскільки, сума додаткового замовлення була незначною, позивач не вимагав від відповідача збільшення попередньої оплати.

Так, позивачем додатково було виставлено рахунки на оплату №670 від 27.11.2017 на суму 6 793,20 грн та №672 від 27.11.2017 на суму 6 793,20 грн (а.с.18-19). Всього було виставлено рахунки на загальну суму 663 062,40 грн.

На виконання п.2.1.1 Договору, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ "Кузня Рішень" 324 738, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2022 від 31.08.2018. (а.с. 20)

На виконання договірних зобов'язань позивач здійснив поставку товарів, а саме системи керування для комплектації підйомного крану в кількості 6 шт. на загальну суму 649 476,00 грн. та перетворюючі частоти в кількості 2 шт., дисплеї в кількості 2 шт. на загальну суму 13 586,40 грн, що підтверджується видатковими накладними №388 від 10.11.2017, №407 від 27.11.2017, №408 від 27.11.2017, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками (а.с. 13-15).

Згідно вказаних видаткових накладних товар отримано посадовою особою відповідача, уповноваженою на отримання згідно довіреності № 607від 01.11.2017 (а.с. 16). Таким чином, позивач передав у власність відповідача товари на загальну вартість 663 062,40 грн.

Як вказує позивач, в порушення п. 2.1.2 Договору, відповідач не сплатив Постачальнику (позивачу) остаточний платіж в розмірі 338 324,10 грн (інші 50 % вартості товару) протягом десяти днів з моменту отримання товару.

З метою врегулювання спору, позивач звернувся до ТОВ "ПКП Кран-Сервіс" з претензією від 12.04.2018 №1204 про сплату заборгованості відповідно до договору №010 від 07.04.2015 (а.с. 21).

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як повідомляє позивач, відповідач за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, що стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

При розгляді справи, господарський суд враховує наступне.

В силу положень ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно ч. 7 ст. 179 та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарський суд враховує, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно з частиною першою ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки, згідно частини першої ст. 266 Господарського кодексу України, є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачає частина шоста ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно положень Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша ст. 662), натомість покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частини перша та друга ст. 692).

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Втім жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з цим, відповідач не надав до господарського суду доказів оплати вартості отриманого Товару в повному обсязі.

За вимогами частини першої ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини сьомої ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони іншим договором не було виконано належним чином.

Вказаним положенням кореспондують норми ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з положень частини першої ст. 692 Цивільного кодексу України, Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо умовами договори сторони встановили строк оплати товару, то такий товар має бути оплачений в установлений договором строк.

В силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, позивач свої обов`язки за Договором виконав належним чином, здійснивши поставку Товару, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати Товару не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 338 324,40 грн.

Відповідачем докази погашення заборгованості за отриманий Товар господарському суду не надані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також приписи ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги ТОВ "Кузня Рішень" про стягнення з ТОВ "ПКП Кран-Сервіс" боргу в розмірі 338 324,40 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, за прострочення виконання зобов'язань з оплати поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 52 517,59 грн, 3% річних в розмірі 5 069,37 грн та 21 391,09 грн інфляційних витрат.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання за договором № 010 від 07.04.2015 виконував неналежним чином, чим порушив умови Договору,норми ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, що слугувало підставою для нарахування позивачем пені в сумі 52 517,59 грн.

Крім того, статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Сторони в п. 4.2. Договору передбачили, що у разі затримки Покупцем строку оплати, вказаного в п. 2.1. цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості Товару, вказаної у відповідному рахунку - фактурі, за кожен день прострочення.

Позивач нараховує пеню за порушення строку оплати товару в наступному розмірі:

за видатковою накладною № 388 від 10.11.2017 на суму боргу 324 738,00 грн за період з 21.11.2017 по 20.05.2018, що становить 50 765,89 грн пені;

за видатковими накладними № 407 та 408 від 27.11.2017 на суму боргу 13 586,00 грн за період з 08.12.2017 по 22.05.2018, що становить 1 751,71 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з цим, згідно ст. 3 наведеного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом, як граничний. Тобто, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За наведеним розрахунком (а.с. 5-6) позивач правомірно розраховує пеню в межах подвійної облікової ставки НБУ, оскільки визначений Договором розмір пені - 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день, перевищує установлений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничний розмір пені.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені, розрахунок та сума якої обмежена подвійною обліковою ставкою НБУ, відповідає вимогам наведеного вище законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення пені в сумі 52 517,59 грн заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові 3% річних нараховуються від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно розрахунку позивача, за видатковою накладною № 388 від 10.11.2017 на суму боргу 324 738,00 грн 3% річних за період з 21.11.2017 по 22.05.2018 становлять 4 884,00 грн та за видатковими накладними за видатковими накладними № 407 та 408 від 27.11.2017 на суму боргу 13 586,00 грн 3% річних за період з 08.12.2017 по 22.05.2018 становлять 185,37 грн, всього на суму 5 069,37 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок в частині стягнення 3% річних (а.с. 6-7), господарський суд вважає його є правильним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно розрахунку позивача до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати (а.с. 6-7) за період листопад 2017- травень 2018 на суму боргу 338 324,40 грн в розмірі 20 655,81 грн та за період грудень 2017 - травень 2018 на суму боргу 13 586,00 грн - в розмірі 735, 28 грн.

Проте, щодо стягнення інфляційних втрат господарський суд враховує наступне.

Як зазначено в пункті 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних улисті Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

В п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В згаданій постанові не міститься вказівок про алгоритм визначення інфляційних втрат у разі погашення боргу частинами, проте є посилання, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації про порядок застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені влисті Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Верховний Суд України наголошує, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі,що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За змістом вищевказаного листа, умовно слід рахувати якщо борг утворився з 1 до 15 числа місяця, то слід нараховувати індекс інфляції за цей поточний місяць, а якщо борг виник з 16 по 31 число, то розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця.

Таким чином, відсутні підстави для нарахування інфляційних за листопад 2017, так як згідно умов Договору строк оплати отриманого Товару повинен був настати до 20.11.2017.

З урахуванням викладеного, за розрахунком господарського суду з відповідача підлягають стягненню інфляційні за видатковою накладною № 388 від 10.11.2017 грн за період грудень 2017 - травень 2018, що становить 17 574,99 грн, а також за видатковими накладними № 407 та 408 від 27.11.2017 за період грудень 2017 - травень 2018 на суму боргу 13 586,00 грн - в розмірі 735,28 грн.

У стягненні інфляційних в іншій частині господарський суд відмовляє у зв'язку з неправильним розрахунком позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ "Кузня Рішень" про стягнення з ТОВ "ПКП Кран-Сервіс" заборгованості та штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню в розмірі 338 324,40 грн основного боргу, 52 517,59 грн пені, 3 % річних в сумі 5 069,37 грн та 18 310,27грн інфляційних. У задоволені позовних вимог в іншій частині господарський суд відмовляє.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс" (28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Паризької Комуни, буд. 64, ідентифікаційний код 35615734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузня Рішень" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 35, ідентифікаційний код 38392596) 338 324,40 грн основного боргу, 52 517,59 грн пені, 3 % річних в сумі 5 069,37 грн та 18 310,27грн інфляційних, а також 6 213,32 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Належним чином засвідчені копії рішення направити Товариству з обмеженою відповідальністю "Кузня Рішень" за адресою: 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 35 та Товариству з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс" за адресою: 28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Паризької Комуни, буд. 64.

Повне рішення складено 27.07.2018.

Суддя В.В.Тимошевська