Ухвала суду № 75525517, 23.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

23.07.2018Справа № 910/7702/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., дослідивши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку»

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

Представники:

від позивача Березінський О.С. - за довіреністю

Волинський А.В. - за довіреністю

від відповідача Бабій Х.М. - за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про:

- визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо неакцептування кредиторських вимог позивача у розмірі 206 680 341,81 грн.;

- зобов'язання відповідача включити суму кредиторських вимог позивача у розмірі 206 680 341,81 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", якими акцептувати кредиторські вимоги позивача у розмірі 206 680 341,81 грн.

Суд своєю ухвалою від 18.06.2018 відкрив провадження у справі № 910/7702/18.

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» звернулося до суду з клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір між сторонами у справі № 910/7702/18 не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. На думку відповідача, у зв'язку з тим, що банк перебуває у процедурі ліквідації, яку здійснює суб'єкт публічного права - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, цей спір є публічно-правовим спором.

Вирішуючи клопотання відповідача суд виходить з такого.

Господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 20 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

З огляду на викладене, заява публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про закриття провадження у справі є не обґрунтованою та задоволенню не підлягає.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський банк розвитку» у задоволення клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвала набрала законної сили 23.07.2018 та оскарженню не підлягає.

Суддя С. А. Ковтун