Постанова № 75524395, 26.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5087/2018 Головуючий у 1 інстанції - Лісовська О.В.

Унікальний номер справи № 754/11362/17 Доповідач - Андрієнко А.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Дроздовій Ж.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 5 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01.09.2013 року між сторонами був укладений Договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000, 00 доларів США, а позичальниця зобов'язувалась повернути вказані кошти не пізніше 01.11.2013 року, про що була складена відповідна розписка.

02.09.2014 року відповідач ОСОБА_2 взяла у борг у позивача ще 10 000, 00 доларів США, про що зазначила в розписці від 01.09.2013 року.

З січня 2015 року відповідачка за вимогою позивача почала частково повертати грошові кошти, станом на листопад 2016 року було повернуто 24 000, 00 доларів США. Проте, відповідач на час звернення до суду так і не повернула позику у повному обсязі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 5 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 01.09.2013 року у розмірі 434 171, 20 грн., 3 % річних у розмірі 13 453, 36 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4476, 24 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення було постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи.

Вказує, що судом не надано належної оцінки показам свідка ОСОБА_4, які містять інформацію щодо предмета доказування, а саме, повернення відповідачем боргу. Зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на ст. 264 ЦК України, помилково визнав, що строк позовної давності було перервано, намагаючись об'єднати дві різні суми боргу, 40 000 доларів США, які відповідач повернула ще до 01.11.2013 року та 10 000 доларів США, тіло боргу та 2 500 доларів США процентів за користування коштами, які відповідач також віддала ще в кінці листопада 2016 року, а тому апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив у застосуванні строку позовної давності.

Позивач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову , а саме у стягненні 10 000 доларів США. Вважає, що суд безпідставно прийшов до висновку, що ним не доведено укладення договору позики з відповідачкою на суму 10 000 доларів США, оскільки цей договір підтверджено власноручною розпискою відповідачки, яка до того ж визнавала у судовому засіданні отримання нею в борг зазначеної суми.

Позивач ОСОБА_3 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному об'ємі .

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 просили відхилити.

Представники відповідачки ОСОБА_2 просили задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 просили залишити без задоволення.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики між сторонами 2.09.2014 року на суму 10 000 доларів США не укладався, позивач не надав доказів на підтвердження такого договору. Із наданої розписки вбачається, що відповідач отримала іще 10 000 доларів США, однак, ніяких зобов'язань із цієї розписки не вбачається, не зазначено, що вона повинна ці кошти повернути та в який саме строк.

В частині боргу на суму 40 000 доларів США суд стягнув заборгованість частково, оскільки позивач визнав, що відповідач повернула йому частину коштів, неповернутою залишилося 16 000 доларів США.

Колегія суддів з такими висновками суду не погоджується з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.09.2013 року відповідачем ОСОБА_2 була видана позивачу ОСОБА_3 розписка про отримання нею грошових коштів у розмірі 40 000, 00 доларів США, що еквівалентно 320 000, 00 грн., із терміном повернення до 01.11.2013 року.

02.09.2014 року відповідач ОСОБА_2 у розписці від 01.09.2013 року, зазначила про те, що отримала ще 10 000, 00 доларів США.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як вбачається із матеріалів справи 1.09.2013 року між сторонами було укладено договір позики на суму 40 000 доларів США, про що було складено розписку, яка підтверджує укладання зазначеного договору.

2.09.2014 року в цій же розписці боржником ОСОБА_2 було дописано « взяла ще 10 000 доларів США» ( а.с.4 том 1).

Сама ОСОБА_2 визнає, що вона отримувала від ОСОБА_3 як 40 тис. так і 10 тис. доларів США.

За таких обставин колегія суддів не погоджується із позицією суду першої інстанції щодо того, що 2 вересня 2014 року між сторонами договір позики не укладався. Відповідачем зазначено, що вона отримала 10 тис. дол.. США , вона визнала цю обставину в судовому засіданні, розписка написана нею під текстом попереднього договору позики, а тому, проаналізувавши та оцінивши всі вищевикладені обставини у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем доведено передачу відповідачу в загальній сумі 50 000 доларів США в борг.

Відповідно до ст.. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач посилається в своїх запереченнях на те, що вона повернула позивачу борг в розмірі 40 000 доларів США, про що вона мала від нього розписку, яку він згодом порвав. На підтвердження своєї позиції посилається на покази свідка.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги покази свідка в цій частині, оскільки договір позики укладений сторонами в письмовій формі і тому на підтвердження виконання цього договору боржник також повинен надати письмові докази.

Крім того, свідок є особою, яка працює у відповідача, а тому залежна від неї і її покази не можуть бути розцінені як об'єктивні.

Відповідач надала розписки про часткове погашення боргових зобов'язань.

Сам позивач визнав, що борг сплачено відповідачем на суму 24 000 доларів США.

Достовірних доказів на підтвердження повернення всієї суми боргу відповідачем не надано, а тому колегія суддів прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 26 000 доларів США.

Відповідно до курсу долара США до національної гривні на час розгляду справи сума позики , яка підлягає до стягнення, становить 26000 х 26.10 =678 600 грн.

Позивач просив стягнути від цієї суми 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача в частині стягнення 3% річних від заборгованої суми позики, колегія суддів вважає правомірними і такими, що підлягають задоволенню: 678 600 грн : 100 х 3 = 20 358 грн.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 повинна бути залишена без задоволення, так як апелянт не довела свої заперечення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 5 квітня 2018 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 678 600 грн, 3% річних у розмірі 20 358 грн. та судовий збір 6 989 грн 58 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 26 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: