Ухвала суду № 75524296, 18.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

У Х В А Л А

Іменем України

18 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді - Дзюбіна В.В.

суддів - Лашевича В.М., Рибака І.О.,

при секретарі судового засідання - Гановській А.М.,

переглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_1, який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_2, на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року,

за участю представника власника майна - адвоката ОСОБА_1,

власника майна - ОСОБА_2,

у с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12017100000001325 від 28.12.2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, було задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві БабаянаТ.В., погоджене із прокурором відділу прокуратури міста Києва Гойденком І.О., про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, зокрема на автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_1, що знаходиться у користуванні ОСОБА_5.

Згідно ухвали суду, слідчий суддя врахувавши обставини вчинення ймовірного злочину, так як вони викладені в клопотанні слідчого, правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170, 171 КПК України, прийшов до висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_1, що знаходиться у користуванні ОСОБА_5, з метою забезпечення існування ризиків відчуження, втрати або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_1, який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_2, просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року та скасувати цю ухвалу.

Мотивуючи свої доводи, викладені в апеляційній скарзі, апелянт вказує на те, що автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_1 не підпадає під жодний критерій арешту майна, зазначений у ст. 170 КПК України. Вважає, що у даному кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України автомобіль не може бути предметом злочину.

Зазначає, що ОСОБА_5 не є користувачем арештованого транспортного засобу, оскільки ним володіла та користувалася його дружина ОСОБА_2

Також апелянт вказує на те, що санкція ч. 1 ст. 263 КК України не передбачає конфіскацію майна, як вид покарання, задля чого арешт вказаного майна міг би бути застосований, як захід забезпечення. Крім цього, у даному кримінальному провадженні немає і не може бути потерпілого враховуючи кваліфікацію злочину. Також на думку апелянта, жодних обґрунтувань з приводу того, що автомобіль може бути приховано, пошкоджено, знищено чи передано слідчий суддя не зазначив, як і не вказав, яке саме значення автомобіль має для кримінального провадження як доказ.

Одночасно, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року. В обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження апелянт вказує на те, що оскаржувана ухвала була постановлена без виклику власника майна та/або його представника та лише 18.06.2018 року представник власника майна - адвокат ОСОБА_1 отримав копію судового рішення.

В судове засідання прокурор не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений завчасно та належним чином, що дає суду апеляційної інстанції підстави розглядати справу у його відсутність.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна та власника майна, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, при цьому апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу суду від 25.04.2018 року було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляючи ухвалу має зазначити перелік майна, яке підлягає арешту.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під №12017100000001325 від 28.12.2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

18.04.2018 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

25.04.2018 року слідчий слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Бабаян Т.В., за погодженням із прокурором відділу прокуратури міста Києва Гойденком І.О., звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту наавтомобіль «ToyotaRAV4», номерний знак НОМЕР_1, вилучений в ході обшуку від 23.04.2018 року, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва.

25.04.2018 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва клопотання слідчого про арешт майна було задоволено та накладено арешт на майно, зокрема на автомобіль «ToyotaRAV4», номерний знак НОМЕР_1, що знаходиться у користуванні ОСОБА_5.

Разом з тим, дослідивши обставини кримінального провадження, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дійшов до помилкового висновку про необхідність в накладенні арешту на автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_1, що знаходиться у користуванні ОСОБА_5.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При цьому слідчий суддя вказаної норми закону не дотримався, оскільки ОСОБА_5 не є власником майна, при цьому підстав, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 170 КПК України для арешту майна третіх осіб за матеріалами судового провадження не вбачається.

Окрім цього, інших підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України не встановлено. У зв'язку з чим, слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Слід звернути увагу, що автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_1 у встановленому законом порядку не визнаний органом досудового розслідування речовим доказом у кримінальному провадженні№12017100000001325, тобто в матеріалах судового провадження відсутня відповідна постанова органу досудового розслідування про визнання його речовим доказом, то в даному випадку немає підстав для накладення арешту на майно третьої особи, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів, як це дозволяє ч. 10 ст. 170 КПК України, оскільки не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи викладене мотивування клопотання, слідчий в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення. Апеляційний суд наявності таких доказів не вбачає.

Як встановлено колегією суддів, надані матеріали клопотання не містять процесуальних документів, що підтверджують належність дійсного власника майна ОСОБА_2 до категорії осіб, вказаних в ст. 170 КПК України в якості власника майна, на яке може бути накладено арешт.

З урахуванням викладеного, а саме того, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні слідчий не довів необхідності у накладенні арешту на вказане майно, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею.

На підставі викладених обставин, які свідчать про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді як незаконна підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який, при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 117, 170-173, 309, 404, 405, 407 ч. 3 п. 2, 418 ч. 1, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва -

п о с т а н о в и л а:

Поновити адвокату ОСОБА_1, який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_2, строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року.

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1, який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_2,- задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12017100000001325 від 28.12.2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, якою було задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Бабаяна Т.В., погоджене із прокурором відділу прокуратури міста Києва Гойденком І.О., про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, зокрема на автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_1, що знаходиться у користуванні ОСОБА_5 - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Бабаяна Т.В., погодженого із прокурором відділу прокуратури міста Києва Гойденком І.О., про накладення арешту на автомобіль «ToyotaRAV4», номерний знак НОМЕР_1, який було вилучено в ході проведення обшуку від 23.04.2018 року, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва - відмовити.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І:

В. В. Д з ю б і н В. М. Л а ш е в и ч І. О. Р и б а к