Рішення № 75523394, 24.07.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/9647/16-ц

пр. № 2/759/311/18

24 липня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді: Шум Л.М.

за участю секретаря: Васюри Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Святошинського району м. Києва про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням , -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка у липні 2016 р. звернулася до суду з позовними вимогами про усунення їй перешкод у користування приватною власністю, а саме: будинком АДРЕСА_2, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_4

У грудні 2016 р. позивачка ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмету позову, у зв»язку з чим просила суд позбавити права користування будинком АДРЕСА_2 ОСОБА_2 та її дочок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 1 ас.139-140).

У лютому 2018 р. позивачка подала заяви про уточнення позовних вимог, в яких просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_2 в порядку ст. 167 ЖК Української РСР (т. 1 ас. 214, т. 2 ас. 2-9).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що відповідачка ОСОБА_2 та третя особа: ОСОБА_3 є її дочками.

Далі позивачка зазначає, що її чоловіку, ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належала квартира АДРЕСА_1.

Також зазначає, що від обов'язкової частки на спадщину щодо вказаної вище квартири позивачка, після померлого чоловіка та відповідачка після померлого ОСОБА_6, який був її батьком відмовились на користь третьої особи ОСОБА_3

Позивачка зазначає, що спірний будинок АДРЕСА_2 належить їй одноосібно на праві власності, яке вона набула після смерті своїх батьків.

Далі зазначає, що у лютому 2016 р. відповідачка добровільно залишила спірний будинок, вивезла свої особисті речі та меблі та переїхала на постійне місце проживання до свого чоловіка Об»єдкова С.О. у Херсонську область. В подальшому відповідачка декілька разів поверталась до житлового будинку з метою вивезення усіх своїх речей, що кожного разу супроводжувалось сварками, скандалами та бійками. У зв'язку з наміром відповідачки виїхати на постійне місце проживання до іншого регіону та неприязними стосунками з останньою позивачка дала згоду на реєстрацію у спірному житловому будинку третьої особи: ОСОБА_3, яка повинна була здійснювати догляд за позивачкою та вести господарство.

Далі позивачка вказує, що проживаючи разом з відповідачкою до лютого 2016 р. у спірному будинку, вони мали окремий бюджет, порізно готували їжу, позивачка одноосібно сплачувала комунальні послуги, тощо. З лютого 2016 р. відповідачка у спірному житловому будинку не проживає, крім того, відповідачка та її сім'я мають фінансову можливість забезпечити себе житлом, у зв'язку з чим просила позов задовольнити та стягнути судові витрати в розмірі 16 364 грн.

Ухвалою суду від 16.09.2016 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.02.2018 р. розпочато підготовче провадження.

В порядку ч. 1 ст. 53 ЦПК України, залучено в якості третьої особи у справі ОСОБА_3.

24 липня 2018 р. за згодою представника сторін та третіх осіб, суд провів підготовче засідання, завершив його, та розпочав розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачки в судовому засіданні проти позову заперечували та просили у його задоволенні відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що через дії позивачки відповідачка не має можливості вселитися до спірного житлового приміщення, у зв'язку з чим вона та її сім'я змушені проживати в орендованій квартирі.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримала.

Представник третьої особи Служби у справах дітей в судовому засіданні заперечувала проти позову та просила його відхилити. Пояснила,, що була особисто присутня під час примусового виконання судового рішення щодо вселення відповідачки у спірне житло, яке фактично не відбулось через неправомірні дії позивачки, що унеможливлює проживання відповідачки у вказаному житловому приміщенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.03.2016 р. позивачка ОСОБА_1 є власницею ? частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 (т. 1 ас. 10).

Встановлено, що відповідно до Довідки Форми № 3 від 21.06.2016р., сформованої Центром комунального сервісу № 70, в спірному житловому приміщенню зареєстровано чотири особи - позивачка ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_2, її малолітня дочка ОСОБА_4 та третя особа: ОСОБА_3 (т. 1 ас. 29).

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилається на необхідність визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_2 в порядку ст. 167 ЖК Української РСР.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 167 ЖК Української РСР Наймач жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Проте, в судовому засіданні не встановлено вибуття відповідачки до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення, не встановлено інше постійне місце проживання останньої окрім спірного житлового будинку АДРЕСА_2.

Натомість, судом встановлено, що через вкрай неприязні відносини між сторонами, конфліктні ситуації, відповідачка не має можливості проживати в спірному житловому приміщенню, що підтверджується рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06.10.2016 р. у справі № 759/5229/16, залишеного в силі ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.12.2016 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 06.04.2017 р., яким відповідачку ОСОБА_2 та її малолітню доньку ОСОБА_4, 2015 р. вселено в будинок АДРЕСА_2.

Вказане вище судове рішення є преюдиційним для даного спору, оскільки підтверджує факт недобровільного виселення відповідачки з лютого 2016 р. із спірного житлового приміщення, яка наразі проживає разом із сім'єю в орендованому житловому приміщенні.

Одночасно, судами було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 від дня народження у 1983 р. зареєстрована в будинку позивачки як члена сім'ї у встановленому законом порядку, а тому має право користування вказаним житловим приміщенням.

Встановлено, що відповідно до постанови Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 24.11.2017 р. виконавчий лист № 759/5229/16, виданий 18.01.2017 р. Святошинським районним судом м. Києва щодо вселення ОСОБА_2 та її малолітньої доньки ОСОБА_4 в житловий будинок АДРЕСА_2 виконано, у зв'язку з виконанням фактично та в повному обсязі рішення суду (т. 1 ас. 211).

Проте, як зазначила в судовому засідпнні представник третьої особи Служби у справах дітей, яка була при виконанні вищезазначеного судового рішення щодо примусового вселення відповідачки та її малолітньої доньки ОСОБА_4, вказане вище судове рішення фактично не було виконано через неправомірні дії з боку позивачки.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Частиною 1 ст. 156 КЗпП України визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Згідно із ч. 4 цієї ж статті, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, відповідно до якої до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Таким чином, враховуючи, що відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована у спірному житловому будинку з моменту її народження на правах члена сім'ї власника, посилання позивачки ОСОБА_1, що сторони не є сім'єю та не пов'язані спільним побутом та бюджетом, не заслуговують на увагу та не мають правового підґрунтя під час розгляду даного спору.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 4 статті 9 Житлового кодексу України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Також, суд не приймає до уваги доводи позивачки, що відповідачка має фінансову можливість забезпечити себе житлом, оскільки наявність реєстрації за останньою та її чоловіком автомобіля ВАЗ 21130, 2006 року випуску та автомобіля Опель Омега, 1995 року випуску не свідчить про фінансову спроможність сім'ї, в тому числі, щодо придбання житла (т. 1 ас. 156, 157).

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що позивачкою та в судовому засіданні її представником, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надано письмових доказів в підтвердження та обґрунтування позовних вимог, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає..

Керуючись, ст.ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Святошинського району м. Києва про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя: