Рішення № 75522722, 24.07.2018, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/3754/17

Номер провадження 2/725/413/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2018 року Першотравневий районний суд м.Чернівців в складі: головуючого судді Іщенко І. В. при секретарі Берекеля О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про виселення, вказуючи, що 05.08.2016 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 36,10 кв.м., житловою площею 18,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки від 26.01.2016 р. Після отримання права власності на квартиру позивач намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало проживання у ньому відповідачів, які підлягають виселенню зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення. Підставою для виселення відповідачів позивач зазначає ст.40 Закону України «Про іпотеку».

Представник позивача позовні вимоги підтримав.

ОСОБА_4 представник відповідача ОСОБА_1 підтримав відзив, який був ним наданий.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши надані докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази які мають значення для розгляду справи по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 05..08.2016 р. зареєстрована на ім'я ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі Договору іпотеки від 26.01.2016 р. та рішення приватного нотаріуса ОСОБА_5 Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської обл.. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень /а.с.4/.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач не зазначив у позовній заяві обставини, за яких було укладено вказаний Договір іпотеки між ним як Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (Іпотекодавцями) та чиї зобов’язання, за яким кредитним договором, у даному випадку забезпечував Іпотекодавець (Іпотекодавці).

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в частині третій - порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до положеньст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 3ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Суд приймає до уваги рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 07.07.2016 року, яким договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 26.01.2016 року між позивачем та ТОВ «Естейт Селлінг», визнано недійсним /а.с.145/. Тобто, ТОВ «Естейт Селлінг» позбувся права власності на квартиру 33 по вул.. Авангардна. 53, м. Чернівці, Чернівецька область.

25.11.2013 р. Першотравневий районний суд м. Чернівців вирішив виселити ОСОБА_2. ОСОБА_1. ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири в АДРЕСА_2. за позовом ПАТ КЬ «ПриватБанк» (справа №2-1719/12). Аналогічне рішення прийняте 24.12.2015 р. про виселення ОСОБА_8 та ОСОБА_3 (справа №725/5884/15-ц) /а.с.140-144/.

Вказані рішення суду в частині виселення відповідачів не виконані у зв'язку із дією закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Метою якого є захист з боку держави осіб, які взяли кредит в іноземній валюті та потрапили в складне становище у зв'язку із інфляцією в країні. У зв'язку із тим, що позивач в даному випадку посилається на новий договір іпотеки, де відповідачі не виступають стороною, дія зазначеного закону на них не поширюється, а отже повністю нівелює його значення.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 03.02.2016 року у справі №6-2947цс15, дія Закону України «Про мораторій» поширюється і на правовідносини сторін, у зв’язку з чим не підлягає виконанню рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, не підлягає виконанню й рішення в частині виселення на час дії цього Закону.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 76, 77, 78, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Спірна квартира є предметом іпотеки, право власності на нерухоме майно позивач набув на підставі договору іпотеки та норм Закону України «Про іпотеку». Виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки допускається, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене і іпотекою відповідного жилого приміщення. Однак, у матеріалах позовної заяви відсутні будь-які належні та допустимі докази придбання іпотечного майна саме за кредитні кошти.

Оскільки судом визнано договір купівлі-продажу квартири №33, що находиться у буд.№53, по вул.. Авангардна у м. Чернівці, Чернівецької обл.., недійсним, передачі права власності до ТОВ «Естейт Селлінг» не відбулося. Відповідно останній не може виступати іпотекодавцем даної квартири.

Також у матеріалах справи відсутні докази перешкоджання відповідачів, які зняті з реєстрації у спірній квартирі, праву позивача - власника житла володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

Розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані суду докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, оскільки позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог до позовної заяви не було надано жодних належних та допустимих доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 133, 141, 247, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з для отримання копії цього рішення.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці І. В. Іщенко