Постанова № 75516713, 23.07.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/1469/16-ц Номер провадження 22-ц/786/886/18Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

учасники процесу:

представник відповідача ОСОБА_2

переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_2

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2018 року, ухвалене суддеюЛевицькою Т.В., повний текст рішення складено - дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору, треті особи: Градизька селищна рада Глобинського району Полтавської області, ОСОБА_6 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення з позбавленням права користування житловим приміщенням, третя особа: виконавчий комітет Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області, –

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору.

Позовна заява мотивована тим, що у січні 1985 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 створили сім’ю і проживали спільно в с. Костюківка Теплицького району Вінницької області разом з малолітнім на той час ОСОБА_5 У вересні 1985 року змінили місце проживання та переїхали в смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області. 27.09.1985 року позивача ОСОБА_4 було прийнято в члени колгоспу «Україна» (смт. Градизьк Глобинського району) дояркою, що підтверджується записами в трудовій книжці. Тоді ж у члени колгоспу «Україна» трактористом було прийнято ОСОБА_3 У 1985 році колгосп «Україна» виділив сторонам, як членам колгоспного двору, 1/2 житлового будинку з присадибною земельною ділянкою розміром 0,12 га по вул. Фрунзе, 94-д в смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області. Позивачі та відповідач проживали разом та вели спільне господарство в смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області по вул. Новій (колишня вул. Фрунзе), 94-д, були прописані у будинку за вказаною адресою. 23.11.1989 року відповідач уклав з колгоспом «Україна» договір купівлі продажу вищевказаної 1/2 частини житлового будинку. З посиланням на ст.ст. 41, 48, 49, 50, 59, 120, 123 ЦК УРСР позивачі просили визнати договір купівлі продажу 1/2 частини будинку від 23 листопада 1989 року, укладений між ОСОБА_3 та колгоспом «Україна», посвідчений секретарем виконавчого комітету Градизької селищної Ради народних депутатів 23 листопада 1989 року за реєстровим номером 322 та зареєстрований 31.01.1990 року в Кременчуцькому МБТІ в книзі 18 за реєстровим номером 3267 - недійсним, визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності на майно колишнього колгоспного двору, в розмірі 1/3 частини кожному з виділеної їм та ОСОБА_3 колгоспом «Україна» 1/2 частини житлового будинку та надвірних будівель за адресою вул. Нова (Фрунзе), 94-д, смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області, залишивши у власності ОСОБА_3 його 1/6 частину.

17 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення з позбавленням права користування житловим приміщенням.

Зустрічний позов мотивований тим, що згідно договору купівлі продажу 1/2 житлового будинку ОСОБА_3 є власником 1/2 житлового будинку, розташованого за адресою смт. Градизьк, вул. Фрунзе (нині вул. Нова), 94. У 1/2 частині житлового будинку зареєстровані позивач ОСОБА_3 та відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5. Відповідачі вчиняють сварки, створюють нестерпні умови проживання та чинять перешкоди у користуванні належним позивачу майном. З посиланням на ст.ст. 316, 391 ЦК України ОСОБА_3 просив усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності 1/2 частиною житлового будинку, розташованого по вул. Нова, 94 у смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області, шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із займаного ними жилого приміщення 1/2 частини житлового будинку, розташованого по вул. Нова, 94 у смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області без надання іншого жилого приміщення, з позбавленням права користування цим житловим приміщенням (т.1 а.с. 61-63).

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2016 року первісний та зустрічний позови об’єднані в одне провадження (т.1 а.с. 79-80).

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2018 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 за участю третіх осіб: Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області, ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору - задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку від 23 листопада 1989 року, укладений між ОСОБА_3 та колгоспом «Україна», посвідчений секретарем виконавчого комітету Градизької селищної ради народних депутатів 23 листопада 1989 року за реєстровим номером 322 та зареєстрований 31.01.1990 року в Кременчуцькому МБТІ в реєстровій книзі 18 за реєстровим номером 3267 - недійсним. Визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності на майно колишнього колгоспного двору в розмірі 1/3 частини кожному з виділеної їм та ОСОБА_3 колгоспом «Україна» ? частини житлового будинку та надвірних будівель за адресою вул. Нова (Фрунзе), 94-д, смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення з позбавленням права користування житловим приміщенням, третя особа: виконавчий комітет Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області - відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне домашнє та підсобне господарство, разом з ними проживав син ОСОБА_4 – ОСОБА_5, укладений між ОСОБА_3 та колгоспом «Україна» договір купівлі продажу від 23 листопада 1989 року не відповідав вимогам закону, оскільки істотно звужував права іншого повноправного члена колгоспного двору – ОСОБА_4 та ущемляв права неповнолітнього на час укладення договору ОСОБА_5, у зв’язку з чим він підлягає визнанню недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР. Оскільки у відповідності до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, отже, у зв’язку із задоволенням первісного позову усунення перешкод у користуванні і розпорядженні ОСОБА_3 майном шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є співвласниками 1/2 частини житлового будинку, з позбавленням їх права користування житловим приміщенням суперечитиме положенням вимог ст. ст. 319, 321 ЦК України, тому з цих підстав відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2,просить рішення місцевого суду скасувати з підстав порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачам у задоволенні первісних позовних вимог, а позовні вимог ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно ч.1 ст. 109 ЦК УРСР спірний житловий будинок є особистою власністю окремого члена колгоспного двору ОСОБА_3, як майно придбане ним на особисті кошти (особисті трудові доходи), яке не передавалося ним у власність колгоспного двору, перебування позивачів членами колгоспного двору та перебування ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 як до моменту посвідчення договору купівлі-продажу, під час його посвідчення, так і після його посвідчення спростовується даними погосподарських книг Градизької селищної ради за 1986-1990, 1991-1995 роки, де у 2 рядку відношення до голови сім’ї, ОСОБА_3 зазначений головою, а напроти прізвищ ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відсутні будь-які записи щодо їх причетності як до членів сім’ї, так і до членів колгоспного двору, є некоректними висновки місцевого суду про право позивачів на частку майна у колгоспному дворі з посиланням на дані трудової книжки ОСОБА_4, посилання суду на те, що позивачам стало відомо про укладення договору лише у 2015 році суперечить іншим висновкам суду про перебування у фактичних шлюбних відносинах, ведення сторонами спільного господарства, місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову, чим порушив права власника частини житлового будинку.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а рішення місцевого суду – без змін.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне домашнє та підсобне господарство, разом з ними за адресою вул. Нова, 94-д в смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області проживав ОСОБА_5 - син ОСОБА_4.

Вказане підтверджується довідкою виконкому Градизької селищної ради № 2654 від 18.07.2016 року, відповідно до якої ОСОБА_4 зі своїм сином ОСОБА_5 та ОСОБА_3 проживали разом та вели спільне господарство в смт. Градизьк по вул. Новій (колишня вул. Фрунзе), 94-д згідно даних запису погосподарської книги № 9 за 1986-1990 роки (т.1 а.с. 17).

Викладене також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

27 вересня 1985 року ОСОБА_4 було прийнято в члени колгоспу «Україна» (смт. Градизьк Глобинського району) дояркою, що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_4 ( т.1 а.с. 13-14).

В той же період ОСОБА_3 було прийнято в члени колгоспу «Україна» на посаду механізатора.

У 1985 році колгосп «Україна» виділив сім’ї ОСОБА_3 - ОСОБА_4, як членам колгоспного двору, 1/2 частину житлового будинку з присадибною земельною ділянкою площею 0,12 га по вул. Фрунзе (в даний час вул. Нова), 94-д в смт. Градизьк Глобинського району.

Як вбачається з довідки виконкому Градизької селищної ради № 2226 від 14.06.2016 року, згідно розпорядження Градизького селищного голови № 35 від 19.02.2016 року вулиця Фрунзе перейменована на вулицю Нова (т.1 а.с. 32).

Згідно довідки, виданої виконкомом Градизької селищної ради 20.07.2016 року за № 2686, господарство ОСОБА_3 та членів його сім’ї на період 1985 року відносилось до типу колгоспного двору (т.1 а.с. 18).

Згідно записів у домовій книзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстровані у будинку за адресою вул. Фрунзе (нині вул. Нова), 94-д смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області (т.1 а.с. 22-24).

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_4, вона до 15 квітня 1991 року не втратила право на частку в майні колгоспного двору, оскільки знаходилася у членстві колгоспу «Україна» до його реорганізації (т.1 а.с. 13).

З відповіді Градизької селищної ради від 18 квітня 2016 року № 02-34/399 вбачається, що 1/2 частина житлового будинку, придбаного ОСОБА_3, зареєстрована за колишнім колгоспом «Україна» згідно рішення виконавчого комітету Градизької ради народних депутатів №35 від 27.03.1991 року, підтверджуючим документом статусу колгоспного двору є погосподарська книга за №18 1991-1995 років (т.1 а.с. 16.)

23 листопада1989 року ОСОБА_3 уклав із колгоспом «Україна», в особі ОСОБА_12, договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою вул. Фрунзе (нині вул. Нова), 94-д в смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області, зареєстрований у Кременчуцькому МБТІ 31 січня 1990 року в реєстрову книгу № 18 за реєстром № 3267 (т.1 а.с. 30-31).

Відповідно до архівної довідки, виданої архівним сектором Глобинської РДА 12.01.2016 року за № 04-02/53, всі юридичні особи, які були правонаступниками колгоспу «Україна», припинили своє існування (т. 1 а.с. 29).

Заява представника ОСОБА_3 –ОСОБА_13 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Про існування договору купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стало відомо лише у 2015 році, коли вони під матрацом знайшли вказаний договір, у зв»язку з чим місцевий суд прийшов до висновку, що строк позовної давності слід обчислювати саме з 2015 року.

Задовольняючи первісний позов, місцевий суд виходив з того, що укладений між ОСОБА_3 та колгоспом «Україна» договір купівлі продажу від 23 листопада 1989 року не відповідав вимогам закону, оскільки істотно звужував права іншого повноправного члена колгоспного двору ОСОБА_4 та ущемляв права неповнолітнього на час укладення договору ОСОБА_5, в зв’язку з чим договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що усунення перешкод у користуванні і розпорядженні ОСОБА_3 майном шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є співвласниками ? частини житлового будинку з позбавленням їх права користування житловим приміщенням, суперечить положенню ст. 319, 321 ЦК України.

Проте, з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Предметом первісного позову є визнання договору купівлі-продажу ? частини будинку, укладеного 23.11.1989 року, недійсним.

Виходячи з предмету спору та спірних правовідносин, які виникли у 1989 році, при вирішенні спору підлягають застосуванню норми КпШС України 1969 р. та ЦК України 1963 р.

По справі вбачається, що рішенням місцевого суду встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4З у фактичних шлюбних відносинах, факт ведення ними спільного домашнього та підсобного господарства у 1986-1990 роках.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що вимоги про встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства та спільної трудової участі сторін у період часу з 1985-1986 р.р. не заявлялися, отже, місцевий суд вийшов за межі позовних вимог.

По справі встановлено, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно п.4 ч.1 ст. 273 ЦПК України 1963 р., який був чинний до набрання чинності ЦПК України 2004 р., суд розглядає справи про перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя.

Згідно п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 з відповідними змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п. 5 ст. 273 ЦПК України 1963 р. може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 і тривали до смерті (пропажі безвісти на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах РАГС. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

З набранням чинності ЦПК України 2004 р., згідно п.5 ч.1 ст. 256 цього Кодексу суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу. В ст. 3 СК України, чинного з 01.01.2004 р., зазначається, що сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані спільним побутом, мають взаємні права та обов»язки. Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки ст. 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, що визначає право спільної сумісної власності подружжя. Тобто, встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім»єю без реєстрації шлюбу тягне за собою визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання.

До 01.01.2004 р. діяв КпШС України 1969 р., стаття 24 якого визначала роздільне майно подружжя, а саме майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або у порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Стаття 16 Закону України «Про власність» 1991 р., який втратив чинність 27.04.2007 р., передбачала, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім»ю України, а стаття 17 цього Закону передбачала, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім»ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, отже, за умови проживання сторін однією сім»єю без реєстрації шлюбу у разі придбання майна кожній стороні належить це майно, а створення спільної власності передбачалося на підставі відповідної угоди, здійснення спільних витрат на придбання майна.

Отже, КпШС України та Закон України «Про власність» чітко розмежовували поняття «подружжя» та «членів сім»ї», а також наслідки для цих осіб у разі набуття права власності на майно. Місцевий суд, встановлюючи факт проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу, не звернув увагу на вимоги процесуального та матеріального права. Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.

Таким чином, як встановив апеляційний суд у складі колегія суддів є неправильним висновок місцевого суду в частині встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства та спільної трудової участі сторін у період часу з 1986 року та застосування до даних правовідносин наслідків ст. 120 ЦК України 1963 р., яка передбачала, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (ст. 112 Кодексу).

Поняття «колгоспний двору» містилося у ст. 7 Конституції СРСР 1936 року та передбачалося родинно-трудове об'єднання осіб, все або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Поняття «сім»я, створена у результаті укладення шлюбу між чоловіком та жінкою» та «колгоспний двір як родинно-трудове об»єднання осіб (чоловіка та жінки)» за нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства є тотожними і не повинні входити у протиріччя один з одним.

По справі не заперечується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час укладення спірного договору були членами колгоспу, але вони не перебували у зареєстрованому шлюбі та не складали сім»ю на час укладення договору 23.11.1989 р. у розумінні норм КпШС України, тому у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються вимоги ч. 2 ст. 123 ЦК України 1963 р., якою передбачалося, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 не надала суду докази про те, що у придбання спірної 1/2 частини житлового будинку вона вклала особисті кошти тощо, що між нею та ОСОБА_3 існувала певна угода про створення спільної власності.

Також апеляційний суд у складі колегії суддів звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_4 перебувала у першому шлюбі з ОСОБА_14, має від цього шлюбу двох дітей: дочку ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач ОСОБА_4 не надала докази того, чи розірваний її шлюб з ОСОБА_14, який був її сімейний стан на час укладення спірного договору. Апеляційний суд надавав позивачу ОСОБА_4 процесуальну можливість надати докази в цій частині, проте вони так і не були нею надані.

З вище вказаних підстав, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про помилковість висновку місцевого суду в частині задоволення первісного позову.

Крім цього, виходячи з того, що первісний позов є необгрунтованим, то суд відмовляє у позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права.

Щодо вирішення місцевим судом зустрічного позову, то відмовляючи у його задоволенні, місцевий суд виходив з того, що оскільки первісний позов судом задоволено та за позивачами за кожним визнано право власності на частину житлового будинку, то усунення перешкод у користуванні і розпорядженні ОСОБА_3 майном шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є співвласниками ? частини спірного житлового будинку з позбавленням їх права користування житловим приміщенням буде суперечити ст.319,321 ЦК України в частині непорушності права власності, права власника на власний розсуд володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном.

Апеляційний суд у складі колегії суддів також не погоджується з висновком місцевого суду в цій частині з наступних підстав.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі згоди ОСОБА_3 були вселені у спірну частину житлового будинку ще до укладення договору купівлі-продажу та зі згоди ОСОБА_3 були зареєстровані в ній відповідно у 1986 р. та 1995 р., що підтверджується даними паспортів громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.1 а.с.10, 11). Після укладення спірного договору купівлі-продажу частини житлового будинку у 1989 році ОСОБА_3 не заявляв про порушення його права власності на частину житлового будинку, спори між сторонами з цього питання раніше не виникали, зі зустрічним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду лише після подачі первісного позову, 04.07.2016 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_13, став проживати за адресою дружини по вул. Київській, 27 у смт. Градизьк, як сам вказує у зустрічному позові, позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 іншого житла на праві приватної власності чи користування не мають, близько 30 років постійно проживали у спірній частині житлового будинку та набули право на приживання.

Виходячи з вище викладеного, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що зустрічний позов є необгрунтованим, тому у його задоволенні слід відмовити з вказаних підстав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, невірно застосував норми законодавства до спірних правовідносин, в зв'язку із чим прийняв незаконне рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.1,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1,3,4, 381 – 384 ЦПК України, апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2018 року – скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 за участю третіх осіб Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу від 23 листопада 1989 року, укладеного між ОСОБА_3 та колгоспом «Україна», посвідченого секретарем виконавчого комітету Градизької селищної Ради народних депутатів 23 листопада 1989 року за реєстровим номером 322 та зареєстрованого 31.01.1990 року в Кременчуцькому МБТІ в книзі 18 за реєстровим номером 3267 недійсним та визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення з позбавленням права користування житловим приміщенням, третя особа: виконавчий комітет Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 липня 2018 року.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: Лобов О.А.

ОСОБА_15