Ухвала суду № 75513315, 20.07.2018, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/1103/18

УХВАЛА

20 липня 2018 року м. Кілія

Суддя Кілійського районного суду Одеської області, ОСОБА_1, розглянувши заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заявники ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до Кілійського районного суду Одеської області 26.06.2018 року з заявою, в якій просять суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, у липні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Луганської області України.

Заяву обґрунтовують тим, що вони були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1. Як вказують заявники, у липні 2014 року вони вимушені були переміститись з місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Луганської області до с. Новомиколаївка Кілійського району Одеської області, де вони зараз і проживають, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.11.2014 року. Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомим. Заявники також вказують, що внаслідок збройної агресії Російської федерації було порушено цілу низку їх прав передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, зокрема право на життя, право на свободу, повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванню, право не перебувати у рабстві або підневільному стані, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Метою встановлення факту є визначення їх статусу як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав і обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 27.06.2018 року заяву залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків.

18.07.2018 року за вх. № 6621/18 від заявників надійшла заява на виконання ухвали Кілійського районного суду Одеської області від 27.06.2018 року.

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі, суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Обґрунтовуючи необхідність встановлення факту вимушеного переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України заявники посилаються на те, що від встановлення цього факту залежить виникнення у них прав, передбачених Конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року.

Так за приписами ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року №129-УІІІ затверджено Звернення Верховної ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, Національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також, Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року №337-VІІІ схвалила текст Заяви ВРУ «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилаються і заявники в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24.09.2015 року № 555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (на норми якого посилаються заявники) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

З цього слідує, що сам факт внутрішнього переміщення заявників є наслідком збройної агресії проти України, отже необхідності встановлювати його у судовому порядку немає.

Жодними правовими нормами не встановлена вимога, що для того, щоб отримати захист своїх конституційних прав особа, яка потерпіла від збройної агресії (збройного конфлікту), має надавати ті чи інші довідки у підтвердження даного факту.

При цьому ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» пов'язує факт внутрішнього переміщення осіб із місць свого проживання із наявністю там збройних конфліктів.

Таким чином, факт, який просять встановити заявники, не породжує для них безпосередніх юридичних наслідків, з метою настання яких вони звернулися до суду. Встановлення вказаного факту не призводить до виникнення права заявників на справедливу компенсацію з Російської Федерації. Факт збройної агресії відносно України та тимчасової окупації окремих районів Донецької та Луганської областей Російською Федерацією є загальновідомим фактом на території України, оскільки такий факт підтверджений нормативно - правовими актами України, а тому не підлягає доказуванню.

Питання правого статусу внутрішньо переміщених осіб, якими є заявники, чітко визначені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року, Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання зазначених законів.

У пунктах 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31.03.1995 року роз'яснено, що при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

У кожному разі суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

Факт, який підтверджує причину переміщення фізичної особи в іншу місцевість, рівно як і факти: причини та ступені втрати працездатності; причини інвалідності; одержання поранення, контузії при виконанні обов'язків військової служби; належності до певної національності; набуття громадянства України громадянами іншої держави та інше, не можуть бути встановлені в судовому порядку.

Враховуючи вищенаведене, заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, ст. ст. 259-261, 293, 315, 353 ЦПК України, п.п.2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, суд -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її вручення.

Суддя Кілійського районного суду Н. В. Манжос