Постанова № 75509503, 24.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/995/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кондрацька Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Черкаський обласний військовий комісаріат про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про: визнання протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (п.42 протоколу від 03 червня 2016 року №43 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби); зобов'язання повторно розглянути його заяву від 25 лютого 2016 року про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, та виплатити вказану допомогу у встановленому законодавством розмірі.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2018 року даний адміністративний позов - задоволено.

Визнано протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (п.42 протоколу від 03 червня 2016 року №43 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби).

Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 25 лютого 2016 року про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, та виплатити вказану допомогу у встановленому законодавством розмірі.

Стянуто з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_3 проходив військову службу з 01 вересня 1972 року по 19 березня 1993 року як під час існування СРСР так і після розпаду Радянського Союзу, то на нього поширюється дія Протоколу до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року, зокрема права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що після звільнення з військової служби в 1993 році позивач переїхав на постійне місце проживання в Україну в м. Черкаси у 1995 році не як військовослужбовець, а як офіцер запасу, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову виходячи з наступного.

В попередніх судових рішеннях судами було встановлено, що ОСОБА_3 звільнено з військової служби за службовою невідповідністю в запас з посади начальника третього відділу Малоярославецького районного військового комісаріату Калузької області згідно з наказом начальника штабу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації від 23 грудня 1992 року №46 (по особовому складу).

Наказом Малоярославецького районного військового комісара від 15 березня 1993 року №32 (по стройовій частині) ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Витягом з протоколу від 12 червня 2012 року №1158 засідання Центральної військово-лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України підтверджується, що хвороба позивача, підтверджена документами за 1985 - 2011 року, пов'язана з проходженням військової служби.

Після звільнення з військової служби в РФ позивач з 23 червня 1993 року працював на різних посадах у Черкаському міському військовому комісаріаті, але не проходив в Україні військової служби.

15 травня 1995 року позивач прийняв присягу державного службовця з присвоєнням 14 рангу державної служби. Наказом військового комісара Черкаського ОМВК від 30 травня 2012 року №32 позивача звільнено зі служби на підставі Закону України «Про державну службу».

09 лютого 2013 року спеціальна фтизіопульмологічна МСЕК встановила позивачу ІІІ групу інвалідності, яка пов'язана з проходженням військової служби. У подальшому 22 червня 2015 року Черкаська обласна МСЕК встановила йому І групу інвалідності.

25 лютого 2016 року позивач звернувся до Черкаського обласного військового комісаріату з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, пов'язаною з проходженням військової служби, до якої додав копії: паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідок МСЕК про встановлення груп інвалідності, свідоцтва про хворобу, витягу наказу про звільнення, довідки про розмір грошового забезпечення. Ці матеріали вказаний державний орган направив відповідачу для прийняття висновку щодо можливості виплати такої допомоги.

Протоколом від 03 червня 2016 року №43 (пункт 42), Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби відмовила позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що він звільнений 19 березня 1993 року у запас із Збройних Сил Російської Федерації, а законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

На момент встановлення позивачу І групи інвалідності - 22 червня 2015 року питання виплати відповідної одноразової грошової допомоги врегульовані Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до пп.1 п.6 Порядку №975 встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи.

Згідно статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Абзац перший Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає, що військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, обирають і можуть бути обраними до відповідних місцевих рад та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України. На них поширюються положення Закону України «Про вибори Президента Української РСР».

Згідно п.5 ч.2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

На підставі ч.2 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як зазначалося вище, військову службу ОСОБА_3 проходив з 01 вересня 1972 року по 19 березня 1993 року. Отже, позивач проходив військову службу як під час існування СРСР так само і після розпаду Радянського Союзу.

В протоколі від 12 червня 2012 року №1158 засідання Центральної військово-лікарської комісії зазначено загальною фразою, що хвороба позивача, підтверджена документами за 1985-2011 роки, пов'язана з проходженням військової служби. За які конкретно періоди військової служби з вказаного документу не вбачається.

У своїх поясненнях позивач вказував на те, що він не приймав у 1992 році присягу Російської Федерації, від якої відмовився і написав рапорт на переведення до Київського міського округу, що і стало підставою для його звільнення з військової служби РФ.

08 серпня 1993 року ОСОБА_3 при Черкаському міському військовому комісаріаті прийняв присягу на вірність народові України та наказом Міністра оборони України від 15 серпня 1996 року йому присвоєно чергове військове звання підполковник запасу.

Відповідно до ч. 11 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» присягу на вірність Українському народу складає громадянин України, який вступає на військову службу до Збройних Сил України, а також абз. 5 ч. 9 статті 1, абз. 6 ч. 3 статті 4, ч.ч. 8, 11 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зі змісту яких випливає, що військова служба включає і виконання військового обов'язку в запасі Збройних Сил України.

Отже, після повернення на територію України позивач дійсно працював на державній службі, будучи при цьому офіцером запасу Збройних Сил України (копія трудової книжки наявна в матеріалах справи).

Колегія суддів вважає, що законодавчими актами, якими врегульовано порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, виникнення права на її отримання прив'язується не до факту звільнення особи з військової служби, а до встановлення їй інвалідності за умови, що інвалідність є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Верховний Суд України, зокрема у постанові від 10 березня 2015 року у справі 21-563а14 вказав на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, з дати встановлення інвалідності, а не звільнення з військової служби.

Таким чином, на день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги позивач був громадянином України, прийняв військову присягу на вірність українському народу та перебував на обліку як підполковник запасу Збройних Сил України.

В даному випадку підлягають застосуванню норми міжнародних угод, які є частиною законодавства України: Угоди між державами-учасницями СНД про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей від 14 лютого 1992 року, Протоколу до вказаної Угоди, підписаного 25 січня 2000 року, Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 року.

Так, вказаними міжнародними угодами передбачено, що за військовослужбовцями, особами, звільненими з військової служби, які мешкають на території держав учасників СНД, зберігається рівень прав та пільг, встановлених раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу PCP. Однобічне обмеження зазначених прав та пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби не допускається (Угода від 14 лютого 1992 року). Обов'язкове державне страхування (яке діяло як компенсаційний механізм соціального захисту на час підписання Україною цих угод) військовослужбовців ЗС держав-учасниць СНД, ЗС колишнього Союзу PCP здійснюється на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають військовослужбовці. Видатки на обов'язкове державне страхування військовослужбовців здійснюється державами-учасницями за рахунок їх бюджетів без взаємних розрахунків між державами (Угода від 15 травня 1992 року).

До такого ж висновку прийшов і Економічний Суд СНД у рішенні від 04 вересня 1996 року № С-1/11-96. Суд прийшов висновку, що на позивача поширюється дія Протоколу до Угоди від 14 лютого 1992 року (набрав чинності для України 21 вересня 2001 року), згідно з яким на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу PCP та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої (як відбулося і з позивачем) поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Слід зауважити, що на час проходження позивачем військової служби існував механізм соціального захисту військовослужбовців, які отримали інвалідність у зв'язку з проходженням військової служби, у вигляді страхових виплат на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР № 1393 від 30 грудня 1990 року «Про державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», замінений згодом на виплату одноразової грошової допомоги.

Статтею 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено вичерпний перелік осіб, на яких поширюється і на яких не поширюється дія вказаного Закону.

Так, п.1 ч.1 даної норми вказано, що дія Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

В той же час, в п.2 ч.1 статті 3 Закону йдеться про військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, без вказівки на те, в лавах яких військових формувань несли службу ці особи та без відсилочної норми на п.1 ч.1 статті 3. Немає підстав також робити висновок, що у п.2 ч.1 статті 3 Закону йдеться про військовослужбовців, перелічених у п.1 ч.1 статті 3 Закону.

Водночас, виходячи з положень ч.ч. 2, 3 статті 3 Закону, позивач не входить до переліку осіб, на яких дія закону не поширюється.

Виходячи з вищенаведеного, законодавством України соціальний захист осіб, звільнених зі Збройних Сил, інших військових формувань колишнього Союзу PCP та країн-учасниць СНД, прирівняний до соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України. На це вказав і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21 червня 2016 року у справі № 511/2815/15-а.

На підставі досліджених обставин справи, доказів на їх підтвердження та аналізу норм законодавства суд дійшов висновку, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком № 499, Порядком № 975 передбачено виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю військовослужбовцям збройних сил інших країн, у т.ч. Союзу PCP, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.