Рішення № 75508954, 03.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 липня 2018 року 14:43 № 826/7246/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі судового засідання Павленко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

треті особи: Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2

від відповідача - не з'явився,

від третіх осіб - не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, в якому просив суд: визнати неправомірним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене протоколом №2 засідання Комісії для розгляду питань пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 24.02.2017р. в частині відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3 з повідомленням органів виконавчої влади, зобов'язати Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути на Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи подані документи щодо встановлення ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3 з урахуванням висновків суду, викладених у даній постанові.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2017 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Комісією для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відмовлено у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3 у зв'язку з тим, що с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а не до зони відчуження, згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УССР від 23.07.1991 №106. Однак, на думку, позивача, дана відмова є протиправною, оскільки відповідачем не враховано всі обставини справи: а саме, те, що позивач приймав участь у роботах по реконструкції залізничної колії «Чернігів-Янів» не в с. Неданчичі, а на ст. Неданчичі пункті дезактивації ст. Пересадочна, який відноситься до зони відчуження.

Представник відповідачів проти позову заперечував, вважаючи заявлені позовні вимоги необґрунтованими, оскільки відповідно до абз. 2 п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 до пунктів дезактивації техніки і санітарної обробки населення відносяться пункти в межах сіл Діброви Поліської, Дитятки, Старі Соколи Іванківського району, на аеродромах Чернігівського вищого військового училища льотчиків у місті Чернігові і селі Малійках Чернігівського району Чернігівської області та пункт дезактивації залізничного транспорту на станції Вільча Поліського району. Населені пункти Посудово, Неданчичі та Пересадочна до пунктів дезактивації не відносяться, у зв'язку з чим позивачу було відмовлено. Крім того, відповідач зазначає, що подані позивачем довідки №17 та №136 суперечать одна одній, оскільки в один і той самий період: з 01.07.1988 по 30.09.1988 позивач одночасно працював на ст. Неданчичі та в населеному пункті Посудово.

Представник Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації заперечили проти позовних вимог, зазначивши, що для підтвердження участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Управлінням було надіслано запити до Державного архіву м. Києва, Української архівної компанії - Архів, Державного агентства України з управління зоною відчуження та Департаменту з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Республіки Білорусь. За результатами опрацьованих відповідей та відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УССР від 23.07.1991 №106 позивачу було відмовлено, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані учасниками справи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається із наявної в матеріалах довідки №17 від 25.01.2016 ОСОБА_1 з 01.07.1988 по 30.09.1988 працював в зоні відчуження: ст. Неданчичі пункт дезактивації ст. Пересадочна, виконував роботи по реконструкції залізничної лінії «Чернігів-Янів», згідно довідки по місцю роботи з 01.07.1988 по 30.09.1988 ОСОБА_1. працював в населеному пункті Посудово (корпус дезактивації).

ОСОБА_1 відповідно до Реєстру всіх категорій постраждалого населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Святошинського району м. Києва перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, як учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС категорії 3.

11.03.1993 ОСОБА_1 було видано посвідчення учасника ліквідації на Чорнобильській АЕС у 1988 році (категорія 3) серія НОМЕР_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення.

25.02.2016 ОСОБА_1 з метою отримання пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою щодо передачі особової справи за місцем реєстрації та проживання, та в подальшому видачі дублікату посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, категорії 3, серії А.

14.04.2016 листом №4639/35-02/15 позивачу повідомлено, що в 2014 році було зроблено запит до ДП «Будівельного управління ВАТ тресту «Південзахідтрансбуд», відповідно до листа зазначеного підприємства від 20.05.2014 № 19 Комісією для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 07.08.2014 (протокол №8) визнано видачу ОСОБА_1 посвідчення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3, серії А, безпідставною, у зв'язку з відсутністю документів про роботу останнього в зоні відчуження, у зв'язку з чим, на підставі наданих документів, не було підтверджено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та не видано дублікату посвідчення категорії 3, серії А.

05.07.2016 позивач повторно звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із вимогою направити подання до Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з долученням особової справи та додаткових документів, які отримані позивачем з ТОВ «Українська Архівна компанія-Архів», а саме: копії листа Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації № 4639/35-03/15 від 14.04.2016, копії довідки про заробітну плату для обчислення пенсії за 1986-1990р.р. (вих. № 25/01/16 від 25 січня 2016 року), копії довідки № 17 від 25.01 2016 про термін перебування, характер та місце виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987-1989 роках, учасника ліквідації ЧАЕС 2, яка видана на підставі Табеля на оплату 100% тарифної ставки за роботу в 30 км зоні на реконструюванні залізничної колії «Чернігів-Янів» в 1988 році та розрахунково-платіжні відомості нарахування заробітної плати за 1988 рік.

07.07.2016 позивач направив заяву до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації в якій просив надати дублікат до посвідчення категорії 3 серії А та зазначив. Що з 01.07.1988 по 30.09.1988 перебував у зоні відчуження ст. Неданчичі пункт дезактивації Пересадочна.

04.08.2016 згідно витягу протоколу №7 комісія прийняла рішення про доопрацювання особової справи ОСОБА_1 та направлення запитів до ТОВ "Українсьа Компанія - Архів" стосовно надання первинних документів за роботу в зоні відчуження за 1988 рік, крім того, до Державного Архіву міста Києва, щодо правомірного зберігання та надання документів вищезазначеним товариством, та ухвалила повернутися до розгляду справи після отримання відповідей.

08.08.2016 на виконання рішення комісії, Управління праці та соціального захисту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації листом №9732/35-01/15 звернулося до ТОВ "Українська Архівна Компанія - Архів", яке листом від 03.10.2016 №03/10/16 повідомило Управління праці та соціального захисту населення Святошинської адміністрації у місті Києві про те, що документи знаходяться на зберіганні в Українській Архівній Компанії згідно договору № 10456 від 11.09.2014.

08.08.2016 Управління праці та соціального захисту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації листом № 9731/35-01/15 звернулося із запитом про надання інформації до Державного архіву міста Києва.

28.10.2016 Державний Архів міста Києва листом №02-12/у-354, 374/2321 повідомив про правомірність зберігання документів ТОВ "Українська Архівна Компанія - Архів".

11.11.2016 згідно витягу із протоколу №10 комісія повторно розглянула матеріали справи ОСОБА_1 та прийняла рішення про доопрацювання в частині направлення запиту до Державного агентства України з управління зоною відчуження щодо віднесення ст. Неданчичі пункт дезактивації Пересадочна до зони відчуження.

15.12.2016 Державне агентство України з управління зоною відчуження №3985/4 повідомило Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної місті Києві державної адміністрації, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106, населений пункт Неданчичі (на території якої знаходиться однойменна станція) Ріпкинського району Чернігівської області віднесено до гарантованого добровільного відселення. В районі зупинного пункту Капоранка Брагинського району Гомельської області була побудована станція «Пересадочна» з пристроями для дезактивації рухомого складу. З 1991 року, у зв'язку зі зниженням рівнів радіоактивного забруднення, станція «Пересадочна» закрита, дезактиваційне обладнання демонтовано. Для підтвердження віднесення станції «Пересадочна» до зони відчуження запропоновано звернутися до Департаменту з ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС Республіки Білорусь.

21.12.2016 Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації звернулося до Департаменту з ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС Республіки Білорусь «надати роз'яснення чи відноситься до зони відчуження с. Неданчичі пункт дезактивації ст.Пересадочна».

03.02.2017 Департамент з ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС Республіки Білорусь листом № 04 - 23/172 повідомив Управління про відсутність архівних документів про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС гр. ОСОБА_1 По наявній у Департаменті інформації населений пункт Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області належить до зони гарантованого добровільного відселення, згідно Переліку населених пунктів, до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106.

27.02.2017 листом №3269/35-02/15 позивачу повідомлено, що рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яке оформлене протоколом №2 від 24.02.2017, відмовлено ОСОБА_1 у встановленні статусу учасника осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з підстав того, що с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а не до зони відчуження.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його соціальні права, звернувся із адміністративним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративний спір по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України

«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі- Закон № 796-XII), Законом УРСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи від 27.02.1991 № 791а-XII (далі - Закон 791а-XII).

Згідно із ч.1 ст. 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 14 Закону № 796- XII зазначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали: у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів; на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році.

Статтею 15 Закону № 796-XII встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 вищезазначеного Закону, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року № 51 (далі - Порядок ).

Пунктом 2 Порядку зазначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає

право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" іншими актами законодавства.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: посвідчення про відрядження в зону відчуження; військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження, довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Відповідно до пункту 11 Порядку у разі втрати або псування посвідчення замість нього видається дублікат на підставі раніше поданих документів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, а також особистої заяви (з поясненням обставин втрати або псування посвідчення і зазначенням його номера і дати видачі) та публікації в пресі повідомлення про визнання втраченого посвідчення недійсним.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що в разі втрати посвідчення особи, яка постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, заявник повинен звернутися до органу, що видавав таке посвідчення, або до органу державної влади за місцем проживання із заявою про видачу дубліката посвідчення особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Видача дубліката здійснюється на підставі раніше поданих документів, відповідно до яких особі було надано статус «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Із пояснень відповідача слідує, що розглядаючи питання про видачу дубліката посвідчення ОСОБА_1, комісія встановила, що Київською міською державною адміністрацією було видано відповідне посвідчення на підставі заяви про видачу посвідчення та копії посвідчення радянського зразку, у зв'язку з чим було рекомендовано ОСОБА_1 надати первинні документи. При дослідженні поданих ОСОБА_1 первинних документів, комісія встановила, що позивач працював у зоні відчуження на ст. Неданчичі пункт дезактивації ст. Пересадочна, в той час, як с. Неданчичі Ріпнинського району Чернігівського району віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Також відповідач зазначив, що станція Неданчичі знаходиться в населеному пункті - Неданчичі, а тому посилання позивача на розмежування станції та населеного пункту є безпідставними, крім того ст. Неданчичі не відноситься і до пункту дезактивації.

Позивач просив суд вважати дані твердження необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки останній у період з 01.07.1988 по 30.09.1988 працював у якості машиніста бульдозера «Будівельне управління №143» ВАТ тресту «Південзахідтрансбуд» на пункті дезактивації ст. Капоранка (ст. Пересадочна) на території Брагінського району Гомельської області, Республіки Білорусь.

Однак, суд з вказаними твердженнями не погоджується, оскільки із поданої позивачем заяви про видачу дубліката посвідчення від 16.07.2016 та додатків до неї, вбачається, що позивач на розгляд комісії подав документи про роботу в зоні відчуження на ст. Неданчичі, пункт дезактивації Пересадочна, а саме: довідку №17 від 25.01.2016 та №25/01/16 від 25.01.2016.

Оцінивши подані на розгляд комісії довідки, що містяться в матеріалах справи, суд встановив, що позивач працював на ст. Неданчичі, пункт дезактивації ст. Пересадочна. Дане також підтверджується поданою позивачем копією реєстрації довідок за роботу в населених пунктах Чорнобиль, з якої вбачається, що ОСОБА_1 у 1988 році працював на станції Пересадочна.

Аналіз вказаного в сукупності, з урахуванням наявних в матеріалах справи документів дає суду підстави дійти висновку, що позивач дійсно працював на станції Пересадочна, яка за даними довідки знаходилася на ст. Неданчичі.

Таким чином, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення про відмову у видачі дублікату посвідчення діяв правомірно, оскільки п. 10 Порядку передбачено, що посвідчення видаються на підставі довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту). З поданої позивачем довідки №17 від 25.01.2016 населеного пункту, в якому працював позивач не зазначено.

З вищевказаного слідує, що підставою для видачі посвідчення, а також його дублікату є надання документів, із зазначенням обов'язкових даних, до яких відноситься кількість днів роботи в зоні відчуження та населений пункт, оскільки на підставі вказаних відомостей комісія встановлює (підтверджує) статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та осіб, віднесених до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У зв'язку з тим, що перелік документів на підставі яких видається посвідчення є вичерпним та розширенню не підлягає, суд приходить до висновку, що комісія правильно керувалася наданою позивачем довідкою про оплату праці №17, виходячи з того, що станція Неданчичі знаходиться у населеному пункті Неданчичі.

Так, ст.5 Закону України «Про географічні назви» передбачено, що назви залізничних станцій, портів, пристаней, аеропортів та інших об'єктів транспорту, як правило, повинні бути похідними від назв населених пунктів або їхніх частин, у яких або поряд з якими вони розташовані. Зазначені об'єкти транспорту, розташовані поза населеними пунктами, як правило, найменовуються з урахуванням назв найближчих значних географічних об'єктів.

Отже, суд приходить до висновку, що комісією для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи зроблено правильний висновок, що назва залізничної станції є похідною від назви населеного пункту, а відтак, рішення про відмову у видачі дубліката посвідчення прийнято в межах та на основі поданих позивачем документів.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що законодавством не передбачено окремого переліку залізничних станцій, які відносяться до зони відчуження, вказаний перелік визначається за населеними пунктами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону 791а-XII до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Межі цих зон установлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з Національною академією наук, центральними органами виконавчої влади, сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави, безпеки використання ядерної енергії, управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов'язкового) відселення, на основі експертних висновків.

Так, постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 „Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджено Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно даної постанови с. Неданчичі відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

У своїх поясненнях позивач також не заперечував той факт, що село Неданчичі, як населений пункт, відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, однак зазначив, що станція Неданчичі пункт дезактивації станція Пересадочна відноситься саме до зони відчуження. Згідно довідки Мінчорнобиля України №714/6-4 від 29.10.1992, що наявна в матеріалах справи, вбачається, що відповідно до Закону Республіки Білорусь «Про соціальний захист громадян, які постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС» населені пункти Посудово і Колибань Брагинського району Гомельської області, а також територія, розташована між ними, відносяться до зони евакуації / відчуження.

З огляду на викладене, суд зазначає, що згідно пункту 5 Порядку до пунктів дезактивації техніки і санітарної обробки населення належать пункти у межах сіл Діброви Поліського, Дитяток і Старих Соколів Іванківського районів, на аеродромах Чернігівського вищого військового училища льотчиків у місті Чернігові і селі Малійках Чернігівського району Чернігівської області та пункт дезактивації залізничного транспорту на станції Вільча Поліського району. Станції Пересадочна, Посудово та Неданчичі за чинним законодавством України не відноситься до зони евакуації чи відчуження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 Типового положення "Про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 06.08.2003 №218 у своїй діяльності комісії керуються законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, цим Положенням, наказами Міністерства праці та соціальної політики України та інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Як Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень, приймаючи рішення, діяв відповідно до законодавства України, яке регулює дані правовідносини та на підставі зібраних доказів.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши рішення та дії суб'єкта владних повноважень відповідно до критеріїв, викладених у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що рішення Комісії прийнято з дотриманням вказаних критеріїв і не порушує прав, свобод та інтересів позивача.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено: 17.07.2018

Суддя А.С. Мазур