Рішення № 75508318, 20.07.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2018 р. Справа№805/4329/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – Управління) про визнання неправомірними дії щодо невиплати пенсії по інвалідності з 01 березня 2017 року та зобов’язання виплатити заборгованість по пенсії, яка утворилася з 01 березня 2017 року та відновити нарахування та виплату пенсії по інвалідності.

В обґрунтування позову зазначає, що перебуває на обліку в Красноармійському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та одержує пенсію по інвалідності. 11 грудня 2017 року позивач змінив місце проживання та зареєструвався у встановленому законодавством порядку за новим місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить штамп у паспорті та відмовився від довідки внутрішньо переміщеної особи. Після відмови від статусу внутрішньо переміщеної особи позивач звернувся до Управління для відновлення пенсії.

Листом від 04 січня 2018 року № 2544/02 Управління повідомило, що відповідно до вимог постанови КМУ від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» відмовлено в відновленні виплати пенсії.

Статтею 49 ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 ОСОБА_2 № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Ухвалою суду від 13 червня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 05 липня 2018 року.

Ухвалою суду від 05 липня 2018 року розгляд справи відкладено на 20 липня 2018 року.

Ухвалою суду від 20 липня 2018 року замінено первинного відповідача ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Позивач в позовній заяві просив розглянути справу без участі (а.с. 8).

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов (а.с. 20-21). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції за адресою: Донецька область, м. Покровськ, вул. Маршала Москаленка, буд. 117.

Відповідно до ст. 14 ОСОБА_2 України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року №638 у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до ст. 7 ОСОБА_2 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам - громадянам пенсійного віку, особам з інвалідністю та іншим особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначений особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Реалізація права на отримання пенсійних виплат пов’язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою, про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

В процесі синхронізації баз управління (АСОПД) та бази УСЗН (база переміщених осіб з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509), у вказаній електронній пенсійній справі фіксується «93 особливість», яка не дає можливості поновити виплату пенсій.

Регулювання виплати пенсії відбувається на підставі протоколу УСЗН в якому зазначено період з якого поновлюється виплата пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, в інших випадках, передбачених законом.

З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов просив розглянути справу без участі представника Управління (а.с. 21).

Відповідно до положень статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить копія паспорта серії ВА № 2510389 (а.с. 9). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9 звор.бік).

Позивач має право на пенсію по інвалідності, про що свідчить пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 10).

Згідно довідки від 20.01.2015 року № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 була внутрішньо переміщеною особою (а.с. 11).

Рішенням (розпорядженням) управління соціального захисту населення Покровської міської ради № 60381 від 13 листопада 2017 року дію довідки про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 № НОМЕР_2 скасовано, у зв’язку з надходженням заяви ОСОБА_1 про відмову від довідки (а.с. 12).

11 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Управління з заявою про поновлення виплати пенсії у зв’язку зі зміною місця проживання.

Рішенням від 04 січня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено в поновленні виплати пенсії (а.с. 13).

Згідно довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 нарахована, однак фактично не виплачена пенсія починаючи з березня 2017 року (а.с. 22).

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01 березня 2017 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 47 ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії виплачуються щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст. 49 цього ОСОБА_2.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч.1 ст.49 цього ОСОБА_2, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Судом встановлено, що виплату пенсії позивачу призупинено з 01 березня 2017 року у зв’язку з не наданням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас статтею 49 ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалося.

Відповідно до положення абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила) відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

11 грудня 2017 року в паспорті позивача зроблено відмітку, щодо зміни місця проживання, яке зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9 звор.бік).

Відповідно до частини другої статті 2 ОСОБА_2 України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Українській владі території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід’ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, зміна місця проживання позивача не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч.1 ст.1 ОСОБА_2 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно зі ст.4 вказаного ОСОБА_2, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього ОСОБА_2.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього ОСОБА_2, на момент їх виникнення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05.11.2014 року, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Відповідно до пунктів 10-12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї (крім осіб, зазначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.

Як встановлено з матеріалів справи, виплату пенсії позивачу призупинено у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Таким чином, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII та постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, у зв’язку з тим, що наведені норми ОСОБА_2 та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок призупинення таких виплат у зв'язку зі зміною місця проживання на підконтрольній Українській владі території.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Згідно з частиною 2 ст. 14 ОСОБА_2 України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ОСОБА_2 України «Про боротьбу з тероризмом» обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 ОСОБА_2 України «Про боротьбу з тероризмом» в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур роти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання ОСОБА_2 України.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ані ОСОБА_2 України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ані будь-яким іншим ОСОБА_2 України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку щодо порушення відповідачем вимог Конституції України та ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з 01 березня 2017 року позивачу, припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 13.02.2018 року у справі № К/9901/163/17 №234/11095/17.

Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення».

Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

В абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та скасувати рішення Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04 січня 2018 року про відмову в поновленні виплати пенсії.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання неправомірними дії щодо невиплати пенсії по інвалідності з 01 березня 2017 року та зобов’язання виплатити заборгованість по пенсії, яка утворилася з 01 березня 2017 року та відновити нарахування та виплату пенсії по інвалідності.

Питання судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому ОСОБА_2 порядку, як інвалід ІІ групи.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України У виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВІРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Маршала Москаленка, буд. 117, РНОКПП НОМЕР_3) до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 85323, Доненька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13, код ЄДРПОУ 42169323) про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 01 березня 2017 року.

Скасувати рішення Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04 січня 2018 року про відмову в поновленні виплати пенсії.

Зобов’язати Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити заборгованість по пенсії, яка утворилася з 01 березня 2017 року та відновити нарахування та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 липня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.